Читати книгу - "Велика маленька брехня"

Ти ніби у пустці посеред свого життя. Коли тобі сорок, нічого насправді не має великого значення, тебе ніби огортає непривабливістю отих сорока.

«Сорокарічну жінку знайшли мертвою». От біда.

«Двадцятирічну жінку знайшли мертвою!» Трагедія! Горе! Знайдіть убивцю!

Віднедавна Маделін змушувала себе інакше сприймати новини, якщо їй доводилося чути, що якась жінка померла у сорок. Чекайте, це ж могла б бути я! Яка прикрість! Коли б я померла, люди б переживали! Вони б сумували. І знаєш що, поведений на віку світе, може, мені й сорок, але мене цінують.

З іншого боку, можливо, це природно більше сумувати над смертю двадцятирічної, аніж сорокарічної. Сорокарічна насолоджувалася життям на двадцять років довше. Тому, коли б зараз нізвідки виринув озброєний бандит, Маделін мусила б затулити своїм сорокарічним тілом двадцятилітню дівчину. Прийняти кулю замість юнки. Це було б справедливо.

І вона б могла, коли б лише знала, що та дівчина — хороша людина. А не така нестерпна, як оця малолітка у маленькому блакитному «мітцубіші» попереду. Вона навіть не намагалася приховати, що висить на телефоні за кермом, мабуть, смски строчить чи оновлює статус на «Фейсбуці».

Та ця дівчина навіть не помітила б бандита! Вона б так і витріщалася у свій телефон, тоді як Маделін віддає за неї своє життя! Хіба це не обурює?

Маленька автівка із знаком «У» за задньому вікні була напхом напхана молодими людьми. Щонайменше троє сиділи ззаду — кивали головами, жестикулювали. Хтось, здається, навіть ногою махав. Не машина — а трагедія на колесах, яка лише чекала слушної миті щось утнути. Їм усім треба зосередитися.

Лише минулого тижня Маделін пила каву після занять фітнесом та читала статтю в газеті про те, як молоді люди убивають себе, надсилаючи смски за кермом. «Я в дорозі. Скоро буду на місці!» То були їхні останні слова, часто ще й написані з помилками. Маделін навіть поплакала над світлиною згорьованої матері, котра показувала на камеру доньчин мобільник — як попередження читачам.

— Зелені ідіоти! — процідила вона, коли автівка вильнула небезпечно близько до сусідньої смуги.

— Хто ідіот? — запитала Хлоя із заднього сидіння.

— Дівчина в авто попереду нас. Ідіотка, бо кермує та водночас патякає по телефону.

— Як ти, коли тобі треба подзвонити татові, що ми спізнюємося? — поцікавилася Хлоя.

— Це було лише раз! — запротестувала Маделін. — І я була дуже обережною, і швидко завершила розмову. Зрештою, мені вже сорок!

— Сьогодні, — сказала Хлоя компетентно. — Сорок тобі лише сьогодні.

— Так. А ще я швиденько зробила дзвінок, а не писала смски. Щоб написати, ти змушений дивитися в телефон, а не на дорогу. Писати смски за кермом незаконно і дуже погано. Ти повинна пообіцяти мені, що як виростеш, то ніколи так не робитимеш.

Її голос затремтів, коли вона уявила, що Хлоя виросла і водить автівку.

— Але можна швиденько подзвонити? — перепитала Хлоя.

— Не можна! Це теж незаконно.

— Тобто ти порушила закон, — вдоволено резюмувала Хлоя. — Як грабіжник.

Хлоя захоплювалася історіями про грабіжників. Одного дня вона таки зустрічатиметься з поганими хлопцями. Поганими хлопцями на мотоциклах. — Тримайся за хороших хлопців, Хлоє, — по хвилині роздумів сказала Маделін. — Таких, як тато. Погані хлопці не приносять тобі каву в ліжко — це моя тобі безкоштовна порада.

— Про що ти говориш, жінко? — зітхнула Хлоя. Вона підхопила цю фразу від свого батька і чудово імітувала його роздратований та знуджений тон. Коли вона промовила це вперше, вони засміялися — і припустилися помилки. Відтоді вона це запам’ятала і час від часу вплітала у розмову, і щоразу настільки влучно, що вони не могли приховати сміх.

Цього разу Маделін не засміялася. Хлоя останнім часом переступала цю тонку межу між милою дівчинкою і нестерпним дівчиськом. Маделін, мабуть, і сама її переступала.

Вона нагнала маленьку блакитну «мітсубіші» на світлофорі. Молода дівчина за кермом все ще зависала у телефоні. Маделін посигналила. Вона побачила, як водійка поглянула у заднє дзеркало, а пасажири обернулися подивитися, хто ж сигналить.

— Облиш телефон! — вигукнула вона і передражнила дівчину, імітуючи надсилання смс, тикаючи великим пальцем у свою долоню. — Це незаконно! Це небезпечно!

Дівчина вмить показала їй середнього пальця.

— Ну добре! — Маделін потягнула важіль ручного гальма та увімкнула аварійку.

— Що ти робиш? — запитала Хлоя.

Маделін відстібнула пасок безпеки та відчинила двері авто.

— Але ж нам треба їхати на орієнтаційну зустріч! — запанікувала Хлоя. — Ми спізнимось. От халепа!

Фраза «От халепа!» була родом із дитячої книжки, яку вони читали, коли Фред був маленьким. І тепер так говорила вся сім’я. Її підхопили навіть батьки Маделін і деякі її друзі. Фразочка виявилася дуже заразною.

— Все гаразд, — заспокоїла доньку Маделін. — Я лише на секунду. Я рятую нам життя.

У нових туфлях на високих підборах вона підійшла до машини дівчини та постукала у вікно.

Вікно опустилося і водійка з нечіткого силуету перетворилася на справжню молоду дівчину — білолицю, з блискучим кульчиком у носі і недбало накладеною тушшю для вій.

Вона дивилася на Маделін з сумішшю агресії та страху.

— У чому справа? — гаркнула, все ще тримала мобільний у лівій руці.

— Поклади чортів телефон! Ти можеш і сама вбитися, і друзів своїх убити. — Маделін говорила точнісінько тим тоном, яким спілкувалася з Хлоєю, коли та капризувала. Вона простягла руку, схопила телефон та кинула його на заднє сидіння дівчині, котра спостерігала за сценою з відкритим ротом. — Просто поклади його, гаразд?

Маделін чула, як усі засміялися, коли вона поверталася до машини. Але їй було байдуже. Вона відчувала, що вчинила правильно. За її автівкою зупинилася ще одна. Маделін підняла руку, перепрошуючи, та поквапилася до машини, допоки світлофор не спалахнув зеленим. Раптом її нога підвернулась. Якоїсь миті з її щиколоткою все було гаразд, наступної — вона раптом вивернулась під абсолютно неприроднім кутом. Маделін важко осіла на одну сторону. От халепа!

* * *

Мабуть, саме з цієї миті й почалася ця історія. З незграбно підвернутої ноги.

Розділ третій

Джейн пригальмувала на червоне світло за великим блискучим кросовером із увімкненою аварійкою та дивилася, як темноволоса дівчина поспішала узбіччям до своєї машини. У легкому синьому літньому платті та туфлях з ремінцями і високими підборами, вона, вибачаючись, махнула Джейн. Дуже мило. Сонячне проміння відбилось від однієї з її сережок і заблищало, ніби її торкнулося небесне світло.

Блискуча дівчина. Старша за Джейн, але однозначно все ще блискуча.