Читати книгу - "Смарагдове море, Юлія Рудишина"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Це якийсь жарт? – прошипіла я, притиснувши руку до грудей та дивлячись на цього клоуна. Ні, він точно божевільний! Треба кликати на допомогу або тікати… А громила дивися на мене, нібито пристукне однією лівою тільки я поворухнусь.
— Сама ти якийсь жарт, побий мене грім, — образився чолов’яга та дістав з-за пазухи ланцюжок з зеленим камінчиком. Смарагд, здається. – А ми відправляємося на мій корабель. Будеш сидіти в каюті під наглядом – поки не допишеш чортову книжку! Або гриміти тобі вічність якорями!
Смарагд почав качатися, а я волати так, що у самій вуха заклало. Мій крик ще дзвенів у повітрі, коли все навколо почало змінюватися – зникли пляж та будиночки край дороги, що вела до міста, море потемнішало, прийняло темно-зелений, якийсь нереальний колір… Під ногами качнулась… палуба? Туман сховав все навколо, тільки вперте бородате обличчя було поруч… Я заверещала ще сильніше, зрозумівши, що стою на кораблі, а поруч зі мною — пірат. За його спиною виникли три матроса в білих простих сорочках та з довгим волоссям, витріщились на мене, ледве пальцями не тикаючи.
Я замовкла, немов рубильник перемкнули. Від страху.
— Я втратив майже половину екіпажу, і це мене дуже засмучує, — з погрозою сказав Тіч, ховаючи свій смарагд. – Якщо ти не напишеш гарну історію та не повернеш моїх людей до життя, то я пущу тебе на корм акулам.
— Та ні, капітане, — гигикнув один з матросів, — давайте краще висадимо її на безлюдному острові!
— Продаймо на «Скороборо»! – підхопив інший.
— Тихо! – озирнувсь на них Чорна Борода. – Письменниця під моїм наглядом та охороною! Якщо хоч один волосок впаде з її голови – винуватець відправиться до сирен або самого кракена! Все ясно, чорти забирай?.. А наразі пішли трюми наб’ємо, я не їв з вчорашньої днини, поки шукав нашу авторку! Дівчині – принесете все в каюту. А ще дайте їй чорнила та папір, най пише.
Папір? Чорнила? Матінко рідно, та що це за маячня? Я нервово посміхнулась та вщипнула себе. Стало боляче. Але ні корабель, ні пірати нікуди не зникли.
Ні, це точно сон! Просто дуже реалістичний. А може, зі мною щось сталось і я тепер в лікарні? А все це – наркотичні глюки від наркозу? Так, інакше й бути не може!
Я прокинусь – і все це скінчиться.
Тим часом мене повели до каюти та кинули там, закривши двері – і скільки я не намагалась їх відчинити, все було марно. Невеличке мутне віконце, вузька койка, замкнутий простір, де могло б поміститися не більше декількох людей – все це пригнічувало. Мені принесли трохи м’яса та напій, схожий на чай, дуже кріпкий та гіркий. На щастя, зранку я поїла, тому від солонини поки що відмовилась.
Папір та чорнильниця стояли на маленькому столику та не давали мені спокою. Якщо це сон чи маячня, то задовго тягнеться. Пора вже й прокидатись.
Крім ліжка й столу, в кубрику нічого не було, і мені стало нудно. Я деякий час лежала, дивлячись у стелю, потім навіть задрімала. Але діючий моїй натурі треба було щось робити, і я все ж узялась за перо. На щастя, колись в дитинстві я бавилась чорнилами – хоча то перо було зовсім інше, автоматичне, а тут я поки приловчилася, то заляпала кляксами не один листок. Одна з плям здалась мені схожою на Тіча, і я замилилась про нього як історичну особистість, порівнюючи образ з героєм мого роману. Намалювала його наглу пику. Потім ще одну. Красиво вийшло. І чого я так давно не малювала, до речі?
Так, я в тій своїй книжці піратів та їх епоху романтизувала, а Едварда взагалі описала як джентльмена морів, виступивши від історичної правди. Але що та правда в пригодницькому романі?
Так що ж ми знаємо про Едварда Тіча, відомого як Чорна Борода? Він народився в Бристолі та ходив на своєму кораблі в золотий вік піратства, на початку вісімнадцятого сторіччя. Вже в дванадцять років поступив служити у воєнний флот, там і отримав цінний досвід, який потім став йому у нагоді. Деякі історики вважають, що Тіч приймав участь у війні за іспанську спадщину як приватір. Тільки корабель його мав іншу назву, не ту, що я придумала, але то дрібниці, я ж не історичну повість писала.
Але на цьому я замислилась ще більше і почала накидувати план, як би змінила ту книгу, наблизивши сюжет до історичної правди. Бо що мені робити під замком у тісній каюті?
Звісно, писати.
Сон це чи ні, але краще я буду робити те, що вмію, ніж збожеволію остаточно.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смарагдове море, Юлія Рудишина», після закриття браузера.