Читати книгу - "Смарагдове море, Юлія Рудишина"

— Перепрошую, а ви хто? І чого це ви мене шукали? Автограф вам, чи шо, дати? – обережно спитала я, збентежено дивлячись на дивного чоловіка знизу догори. Чи по пиці вам дати, товаришу пірат, за те, що лякаєте та гримаєте тут?

І знову питання – звідки він взагалі мене знає? Я ніколи, на жодному сайті не ставила свого справжнього фото, моєї світлини не було навіть на обкладинках моїх друкованих книжок. Ніде! Ніде я не афішувала, що Еріка Орловська – це саме я. Знали декілька подруг, батьки. Та й по всьому.

А цей ряжений звідкись знає.

Він нависнув наді мною, грізно насупившись. Довга чорна борода, шалені карі очі, одяг… мамця мила, що то був за одяг! Не знаю, з якого карнавалу чи фесту він втік, або тут зйомки піратського фільму неподалік, може, проходять, але його червоний старовинний камзол з візерунками та вузькі кожані штани, заправлені у високі ботфорти – ну зовсім не в’язались зі спекотною південною погодою. З-під камзолу було видно мереживне жабо тонкої сорочки. Ще й капелюх величезний на голові. Але красивий цей ряжений, не могла не признати я – смаглявий та чорнявий немов циган, навіть борода йому дуже личить. Взагалі я не любила, коли чоловіки її відрощують, а тут… дуже брутальний та погрозливий вигляд у чолов’яги.

— Кого мені дати? – відсахнувся він, немов я була божевільна. – Який ще… автограф? До чорта твої автографи, ти мені дай продовження моєї книжки, стерво таке!

— Що за маячня? Хто ви такий? — буркнула я та обережно піднялася, придержуючи руку. Добре розпанахала, треба хоч промити, ще й пісок попав у ранку… пече. Та чи довго цей ряжений буде тут стовбичити? Ще й лається, трясця його!

Я озирнулась, дивлячись, чи немає на пляжі людей, щоб покликати на допомогу. А раптом це взагалі який пришелепуватий втік з божевільні?

– Можу я пройти? В мене рука болить…

Але як на зле – не було нікого. Навіть старий рибалка, що завжди ловить неподалік рибу, і той кудись зник.

А ряжений все одно стояв, загороджуючи прохід та склавши руки на широченній груді, де блистів на сонці товстий ланцюг під золото.

— Тобто ти мене не пізнаєш?  — немов навіть образливо протягнув він та скривився. – Я заради нашої зустрічі пройшов три моря, перетнув океан та вбив купу чудовиськ за мисом Надії! Я опинився в полоні у капітана «Скароборо»! Був у чорта на рогах та ледве втік, а потім потрапив на острів сирен! Кляті риби мені крові попили…  І ти мені кажеш – хто я такий! Чортова баба!

І добавив ще декілька слів, від яких в мене вуха почервоніли.

Я заклякла. Це він про що? Читав якимсь чином мою чернетку? Згадався той клятий недописаний роман. Я придивилась до бородача уважніше і зрозуміла, що саме так я уявляла свого головного героя, пірата Карибського моря… І так, мій герой у тій главі, котру я кинула писати, намагався відправити на глибину риб кормити знаменитий корабель «Скороборо». І хоч насправді Мейнард відправив голову Тіча своїм господарям, в моїй книжці Чорна Борода повинен був перемогти… Така собі фентезі-казочка з альтернативної історії.

Але ось що дивно – як цей чоловік міг знати про ту книгу, якщо я ніде її не викладала і взагалі не пам’ятаю, щоб комусь розповідала. Тому що я не звикла писати пригоди. Моє – це містика, казки та романтика. Можу ще реалізм та драму… І саме тому піратська історія не була дописана. Бо не моє. Складно дуже виявилось. Не по силам.

— Це все дуже цікаво, — нерішуче мовила я, не знаючи, що й думати. – Але я порізала руку і кров не вщухає. Може, я спочатку розберусь з раною, а ви… ви мене тут почекаєте? Я повернусь обов’язково, і ми продовжимо нашу цікаву розмову за кавою?..

— Десь я вже це чув, — задумливо відповів чолов’яга і хитнув головою. – Ні, колись ти вже казала, що повернешся. І зникла на багато років. Більше я тебе далеко не відпущу. Показуй руку, що там…

Я від його нахабства втратила мову і простягнула скривавлену долонь, сама не розуміючи, чого взагалі його слухаюсь.

А він дістав з-за поясу фляжку, відкупорив її та плеснув на мою рану якимось огидним пійлом. Я завищала на весь пляж і вилаялась чи не гірше, ніж цей ряжений під пірата телепень.