Читати книгу - "Я і я, Сінторас Ватерлей"

— Ні, це було в Англії.

— Я прекрасно пам’ятаю, що ти розказувала, що проходила повз Версальський палац.

— А він не в Англії?

— Ні.

— Ну знаєш, як це буває, стільки країн відвідаєш, я забуваю, коли я змінила собі вино в бокалі.

— Якщо там не плавають мошки та стакан не покритий пліснявою, то з ним все гаразд.

— У тебе було таке?

— Якось я налив собі бокал, коли мені було сумно, він так стояв понад місяць.

— Хто у вас у підвалі постійно співає?

— Це культисти. Тобі сподобався той блакитноокий в мантії.

— Мантії зараз модні, я не думала, що він з них.

— Він не навіжений, він просто намагається призвати створіння з іншого світу за допомогою співів у підвалі. 

У крамниці. Прийшов покупець.

— О, привіт, не знав, що ви працюєте в цьому магазині, — привітався один з культистів вдягнений повсякденний одяг.

— Я можу замовити щось особисто для вас, якщо це знадобиться вашому культу.

— Кольорові резинки є?

— Звісно, вони є усюди.

Роджер говорив у квартирі з Мариною.

— Чому б тоді не змінити вивіски? — спитала Марина.

— Це і так нова вивіска, що може змінити наш магазин, щоб він приносив прибуток? — спитав Роджер.

— Ну не знаю, дамо рекламу в магазині?

— Це продуктовий, якщо не пощастило з місцем жодна реклама не допоможе.

— Я тебе розумію

— А ти впевнений, що ці витрати за попередній тиждень?

— Тобто? Тут написано, що вони за вересень…

— Зараз жовтень.

— То все гаразд? — сказав Роджер та в нього задзвонив телефон, — Схоже партія товару щасливо прийшла. О, алло. Ага, товару не буде? Ага, компенсації також не буде. У мене новини Марино, уся лавка пішла на дно.

Роджер продав крамницю.

— А навіщо ти підтримував її?

— Бо це заклад мого друга і він зник.

— То навіщо ти підтримуєш друга? Звучить наче він тебе покинув.

— Зламати життя іншій людині, бо він повівся як підлий ідіот це занадто для мене. 

— Ну, це твоя справа, жаліти підлих ідіотів завжди погано закінчується.

— Ти колись так робила? А чому б нам не почати жити щасливо разом?

— О, ти такий смішний, я не хочу економити гроші, бо життя з хлопцем в одній квартирі з хлопцем зі спільним туалетом закінчується тим. що ти починаєш зустрічатися з ним.

Крамниця розорилася, тому Роджер вирішив знайти свого двійника.

— У їх записці було вказано, що його дістало та він повертається до свого дому. Він згадував, що його дім у Венеції.

Роджер приїхав до Венеції, він зайшов в один заклад про який говорив його друг.

— О, привіт, друже, чому ти приїхав сюди, щоб провідати свого старого друга, — сказав Роджер іншому Роджеру, проте вони обоє мали різні обличчя.

— Собака я придушу тебе, — крикнув Роджер та почав душити Роджера.

— Чому ? Що ? Чекай, кхе…

Після зчиненого ґвалту вони перемістилися до однієї з піцерій Венеції.

— Я, здається, повинен пояснити тобі, куди я зник.

— Я тобі заварив найкращий чай, а це те чим ти мені відплатив?!

— Тебе турбує чай? Ні! Ні заспокойся!

У кав’ярні Венеції.

— Мене дістало моє життя.

— Ти організовуєшся свята, навіщо ти покинув це все?

— У мене почалися серйозні проблеми, ти навчився жити, проте моє життя залежить від однієї кімнати.

— Ага, а під Києвом є таємна система тунелів, в якій роблять експерименти на іншопланетних завойовниках.

— Я серйозно, 

— Що такого в цій кімнаті?

— В ній стоїть апарат життєзабезпечення, який мені потрібно відвідувати, останнім часом у мене стало забагато страждань в житті, моє обличчя може стати простою м’ясною кашею.

— Гаразд, то де знаходиться ця кімната?

— Поняття не маю, я кинувся з відчаю у відпочинок, щоб хоча б відтягнути катастрофу.

— А і коли ця катастрофа сталася б, якби ти не кинувся подорожувати без пояснення?

— Десь через рік. Заспокойся, Заспокойся!

На вулиці у Венеції.

— Тут вкрай тісно та натовп туристів поруч.

— Чому б тобі не перестати пудрити мені мізки та розказати, де знайти цей апарат життєзабезпечення.

— Я думаю він знаходиться в Україні та нам варто повернутися.

— Я хочу повернутися до свого приємного життя.

— А я хочу, щоб моє обличчя не стало смердючою кашею.

— Почни використовувати мило під час умивання, якщо не хочеш, щоб воно смерділо.

Проте Роджер лише похилив голову та дивився в землю. Інший Роджер почав говорити.

— Можливо нам потрібно дізнатися як жив оригінал, матір оригіналу живе неподалік.

Вони дійшли до будинку матері їх оригіналу.

— О, привіт двійник Роджера, як вас звати?

— Ви знаєте, що ваш син був двійником?

— Звісно, він часто хизувався про це, все-таки у нього було не так багато знайомих, тому він часто повідомляв мені новини.

Вона запросила їх всередину.

— А він був щасливим? — спитав сумний Роджер

— Він постійно сидів один в кімнаті, проте він ніколи не любив читати.

— Це справді сумно…

— Не усі двійники вдалися в нього, — сказав веселий Роджер.

— О, а ти вкрай приємна людина, якби я зустріла тебе на вулиці, я б не впізнала в тобі сина.

— Люди здатні змінюватися, я почав читати, через те що мені подобалося не виходити з кімнати.

— Так мені розказували, про те, що двійники можуть мати інші якості особистості та звички або змінитися з часом. А ваше обличчя все ще змінюються від надмірного стресу?

— А, так, я через це і прийшов, як ваш син розв’язував проблему постійного стресу?

— Він лупцював стіну та постійно скаржився, тому не думаю, що в нього був надійний спосіб зняття стресу.

— У нього була дівчина?

— Покинула його.

— Не знаю, якийсь клуб?

— Жодних інтересів, він весь день працював та дивився телевізор або бігав за дівчатами.