Читати книгу - "Живи і дай померти, Ян Ланкастер Флемінг"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Він підійшов до бару і почав змішувати мартіні.
— Дідько забирай! — озвався Бонд. — І той старий чорт М. ані словом не прохопився: просто виклав факти. Він ніколи не повідомляє нічого хорошого. Гадаю, вважає, що це може якось вплинути на те, чи займатимусь я цією справою, чи ні. Так чи інакше, але це чудово.
Бонд раптом помітив, що капітан Декстер мовчить.
І повернувся до нього.
— Буду дуже радий працювати тут під вашим керівництвом, капітане, — сказав тактовно. — Наскільки розумію, справа розпадається на дві частини. Перша стосується території Америки, тобто підпадає під вашу юрисдикцію. А далі, гадаю, ми повинні розплутати ниточку, що веде в Карибський басейн — на Ямайку. Наскільки розумію, мені доведеться займатися тим, що за межами територіальних вод Сполучених Штатів. Феліксові треба буде з’єднати обидві половинки справи докупи та підтримувати зв’язок із керівництвом.
Поки я тут, то звітуватиму Лондону через ЦРУ — та безпосередньо Лондону, одночасно інформуючи й ЦРУ, коли перебуватиму на Карибських островах. Я правильно все зрозумів?
Декстер тонко посміхнувся.
— Саме так, містере Бонд. Містер Гувер6 уповноважив мене повідомити, що він дуже радий вашій присутності тут. Як нашого гостя, — додав з іронією. — Природно, що нас не надто цікавлять британські справи, і ми щасливі, що цим напрямком займатиметься ЦРУ — разом із Лондоном та вами. Гадаю, що все буде добре. За удачу! — і він підняв келих з коктейлем із мартіні, що подав йому Лейтер.
Вони випили, смакуючи холодний міцний напій, і на яструбиному обличчі Лейтера застиг насмішкуватий вираз.
У двері постукали. Лейтер відчинив, й увійшов хлопчик-посильний з валізами Бонда. За ним ішли два офіціанти, штовхаючи перед собою столик на коліщатках зі стравами в закритих судках, столовими наборами та білосніжними накрохмаленими серветками. Усе це вони розклали на розсувному столикові.
— Молоді краби із соусом «Тартар», гамбургери з помірно пропеченою на грилі пісною яловичиною, смажена картопля по-французьки, броколі, салат із приправою «Тисяча островів», морозиво з карамельною помадкою і найкраще «Лібфраумільх»7, яке тільки можна знайти в Америці. О’кей? То як вам таке?
— Звучить непогано, — зауважив Бонд, зі сумнівом подумавши про морозиво з підливкою із вершкового масла і паленого цукру. Вони всілися за столик та методично насолодилися кожною вишуканою стравою, яку їм запропонувала місцева американська кухня.
Говорили вони мало, й лише коли їм подали каву і прибрали посуд, капітан вийняв із рота п’ятдесятицентову сигару та рішуче прочистив горло.
— Містере Бонд, — мовив, — тепер, можливо, ви розкажете нам, що вам відомо про цю справу…
Нігтем великого пальця Бонд розпечатав пачку «Честерфілда» і, зручніше вмостившись у комфортабельному кріслі розкішної теплої кімнати, подумки повернувся до подій двотижневої давності — до того холодного й вологого січневого дня, коли він вийшов зі своєї квартири в Челсі у похмурий морок лондонського туману.
Розмова з М.
Сірий «Бентлі» 1933 року випуску — з відкидним верхом, об’ємом двигуна 4,5 літра та удосконаленим компресором — щойно був виведений з гаража Бонда. Машина завелася відразу ж після натискання на автоматичний стартер. Бонд увімкнув подвійні протитуманні фари й обережно виїхав на Кінґз-роуд, а далі по Слоун-стріт вирушив у напрямку Гайд-парку.
Начальник канцелярії містера М., зателефонувавши опівночі, повідомив, що М. хоче бачити Бонда наступного ранку о дев’ятій.
— Трохи зарано, — вибачливо сказав, — але шеф прагне діяти. Він розмірковував над цим кілька тижнів. І, гадаю, нарешті надумав.
— Чи не можете ви повідомити мені телефоном, якого сектору це стосується?
— А — як «Анна» та К — як «Карл», — сказав начальник секретаріату та повісив слухавку.
Це означало, що справа стосувалася секторів А та К — тобто тих підрозділів таємних служб, котрі займалися відповідно Сполученими Штатами Америки і країнами Карибського басейну. В період війни Бонд певний час працював у секторі А, але про сектор К знав мало що.
Поки ж він повз Гайд-парком під тихе пихкання дводюймової вихлопної труби свого авта, відчував збудження від майбутньої зустрічі з М. — дивовижним чоловіком, який на той момент був (та й зараз є) головною людиною в англійській секретній службі. Бонд не бачив з кінця літа його холодних, проникливих очей. Тоді М. був ним задоволений.
— Візьміть відпустку, — порадив йому. — Відпочиньте як слід. І наростіть собі нову шкіру ось тут, на кисті. «Q» порекомендує вам найкращого лікаря і домовиться про прийом. Не можу дозволити, щоб ви ходили з цією бісовою міткою росіян на руці. Одужуйте — а я поки що підшукаю для вас нову справу. Нехай щастить!
Руку йому таки відновили, вона заживала — безболісно, але повільно. Ледь помітні шрами, що залишилися на місці російської літери «Ш» (початкова буква в слові «ШПИОН» — «шпигун»), поступово зарубцювалися, але коли Бонд згадав про чоловіка зі стилетом, котрий зробив йому це, руки його на кермі мимоволі стиснулися в кулаки.
Цікаво, що сталося з тією блискучою організацією, агентом котрої був той, із стилетом — із тим радянським органом помсти — СМЕРШем, скорочено від російського «Смерть шпионам», тобто «смерть шпигунам»? Чи вона й далі така ж впливова, така ж ефективна? І хто керує нею тепер, коли Берії більше нема? Після тієї знаменитої операції в казино Руаяль-лез-O Бонд поклявся їм помститися. Він так і сказав про це М. під час їхньої останньої розмови. Чи не викликана ця нова зустріч бажанням дати Бондові змогу стати на стежку війни? Очі його звузилися, коли він вдивлявся у сутінки Ріджентс-парку. Обличчя Бонда у присмерку видавалося холодним та жорстоким. Він заїхав у внутрішній двір високого похмурого будинку, передав машину одному з механіків і пішов до центрального входу. Ліфт підняв його на верхній поверх і — так добре знайомим йому коридором, застеленим ворсистим килимом, — він дійшов до дверей поруч із кабінетом М. Начальник секретаріату вже чекав на нього й відразу ж зв’язався із М., скориставшись внутрішнім зв’язком.
— 007 прибув, сер!
— Нехай заходить.
Спокуслива міс Маніпенні8, всемогутня особиста секретарка М., підбадьорливо посміхнулася Бонду, і він увійшов у кабінет. Одразу ж у кімнаті, яку Бонд щойно полишив, загорілося зелене світло: це означало, що шефа не можна турбувати.
Настільна лампа із зеленим скляним абажуром відкидала острівець світла на широкий стіл, обтягнутий червоною шкірою. Туман за вікном не давав змоги розгледіти кімнату.
— Доброго ранку, 007! Покажіть-но мені свою руку. Непогано! Звідкіля вони взяли шкіру для пересадки?
— Із передпліччя, сер.
— Г-м-м...
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Живи і дай померти, Ян Ланкастер Флемінг», після закриття браузера.