Читати книгу - "Живи і дай померти, Ян Ланкастер Флемінг"

нинішній справі. Мені сказали: якщо ви відмовитеся, це буде розцінено як вельми недружній акт. Не говорімо більше про це, — додав він, оскільки Бонд продовжував нерішуче тримати конверт. — Я також уповноважений повідомити, що передаю ці гроші з відома і схвалення вашого шефа.

Пильно глянувши на нього, Бонд посміхнувся. Сховав конверт у гаманець.

— Гаразд, — озвався він. — І дякую. Спробую витратити їх якомога ефективніше. Радий, що маю якийсь робочий капітал. Приємно знати, що тебе фінансує опозиція.

— Чудово, — зауважив Геллоран. — А тепер, з вашого дозволу, я черкну кілька слів рапорту, котрий повинен вручити шефові. Маю ще написати листи подяки Імміграційній та Митній службам за їхнє співробітництво: такий порядок.

— Прошу дуже, — охоче погодився Бонд. Він радий був трохи помовчати і вперше після війни поглянути на Америку. Аж ніяк не зайвим вважав знову засвоїти кілька американських реалій: їхні оголошення, нові марки машин та ціни на старі; їдкі кольори дорожніх знаків: ҐРУНТОВЕ УЗБІЧЧЯ. КРУТИЙ ПОВОРОТ. УВАГА — ПОПЕРЕДУ СЛИЗЬКА ДІЛЯНКА ДОРОГИ; нові правила водіння; багато автівок із жінками за кермом, а їхні чоловіки покірно сидять поруч; одяг людей; те, як жінки вкладають своє волосся; попереджувальні знаки цивільної оборони: У ВИПАДКУ ПОВІТРЯНИХ НАЛЬОТІВ НЕ ЗУПИНЯЙТЕСЬ І ЗІЙДІТЬ З МОСТА; густа сітка телеантен та стрімкий розвиток телебачення; рекламні щити й вітрини крамниць; поодинокий гелікоптер; заклики до публічних пожертв для хворих на рак і поліомієліт; «Марш даймів»3 — усі ці скороминущі враження, котрі так часто ставали йому в пригоді у його професії: так само, як далекий собачий гавкіт чи пригнуте гілля дерев для мисливця, котрий примощує капкани у джунглях.

Водій обрав міст Тріборо, на карколомній швидкості вони влетіли на околиці Мангеттена — і чудовий нью-йоркський проспект поспішив їм назустріч, й опинилися нарешті у самісінькій гущі виття клаксонів і багатолюдного натовпу — в просякнутих бензиновими випарами нетрях залізобетонних джунглів.

Бонд повернувся до свого супутника.

— Мені неприємно таке казати, — зауважив, — але це — найбажаніша мішень для атомної бомби на всій земній кулі.

— Я про це вже думав, — погодився Геллоран. —

І частенько лежу вночі без сну, міркуючи, що ж тоді буде.

Вони під’їхали до «Сент-Реджісу» — найкращого готелю Нью-Йорка, розташованого на розі П’ятої авеню і П’ятдесят п’ятої вулиці.

Похмурий чоловік середнього віку в темно-синьому плащі та чорному фетровому капелюсі вийшов до них услід за швейцаром. Тут же, на тротуарі, Геллоран їх і познайомив.

— Містере Бонд, познайомтеся з капітаном Декстером, — голос його був шанобливий. — Чи можу тепер полишити його на вас, капітане?

— Звісно, звісно! Лише розпорядіться, щоб валізи віднесли нагору. Кімната номер 2100. Верхній поверх.

Я ж піду разом із містером Бондом, аби пересвідчитися, що в нього є все необхідне.

Бонд повернувся, щоб попрощатись із Геллораном та подякувати йому. На мить Геллоран став до нього спиною, віддаючи швейцарові розпорядження щодо багажу. Бонд глянув поверх його плеча на П’ятдесят п’яту вулицю. Очі його звузилися. Чорний «Шевроле»-седан різко протиснувся крізь щільний вуличний рух і вигульк­нув справа, підрізавши «Чекер-таксі»4, водій якого різко загальмував і натиснув на клаксон, не відпускаючи руки. Седан продовжив свій рух, устиг проскочити на зелене світло і зник на П’ятій авеню, рухаючись на північ.

Це була зухвала, відчайдушна їзда, але найбільше вразило Бонда те, що за кермом сиділа симпатична негритянка в чорній форменій одежі шофера. У заднє скло він помітив єдиного пасажира — здоровила з чорним, із сірим полиском, обличчям, котрий обернувся і пильно поглянув на Бонда: той був цілковито впевнений у цьому — після чого авто рвонуло на авеню.

Бонд потиснув Геллоранові руку. Декстер нетерпляче торкнувся його плеча.

— Пройдімо просто через хол до ліфтів: направо.

І, будь ласка, не знімайте капелюха, містере Бонд!

Коли Бонд почав підніматися сходами услід за Декстером, то вирішив, що всі ці перестороги були запізнілі. Навряд чи ще десь у світі ви побачите негритянку за кермом. Негритянка-таксист — це ще незвичайніше.

Й навряд чи таке ймовірно в Гарлемі, — а, вочевидь, машина вилетіла саме звідти.

І що то за велетень був на задньому сидінні? Й те вугільно-чорне обличчя зі сіруватим полиском? Сам «Містер Біґ»?

— Гм-м, — буркнув Бонд сам до себе, заходячи слідом за струнким капітаном Декстером у ліфт.

Ліфт зупинився на двадцять першому поверсі.

— У нас є для вас невеличкий сюрприз, містере Бонд, — сказав капітан Декстер, утім, без особливого ентузіазму.

Вони пройшли коридором до кутової кімнати. За вікнами зітхав вітер, і Бонд швидко поглянув на дахи сусідніх хмарочосів та голі верхівки дерев Сентрал-парку. Відчув себе відірваним од землі, й на мить дивне почуття самотності та пустки охопило його.

Декстер відімкнув двері номера 2100 і зачинив їх за ними. Тепер вони перебували в маленькому освітленому холі. Полишили плащі та капелюхи на кріслі, й Декстер відчинив ще одні двері, пропускаючи Бонда вперед. Той пройшов у доволі милу вітальню, виконану у стилі ампір, адаптованому до Третьої авеню, — зручні крісла і широкий диван, оббитий блідо-жовтим шовком; прекрасна імітація обюссонівського килима на підлозі, світло-сіра стеля й стіни; майстерно вирізьблений французький буфет із пляшками, склянками та срібним відерцем із льодом — і широке вікно позаду, через яке з кришталево чистого, по-швейцарськи безхмарного неба щедро лилися промені зимового сонця. У кімнаті було тепло. Двері сусідньої спальні відчинилися.

— Я саме ставив квіти біля вашого ліжка — це входить до переліку знаменитих послуг ЦРУ: «Служба з усмішкою», — високий стрункий молодик вийшов звідти, посміхаючись та привітно простягаючи руку, і Бонд від здивування остовпів.

— Феліксе Лейтер! Що ви, до дідька, тут робите?

Бонд схопив тверду долоню і сердечно потис її.

— То що, в біса, ви робите у моїй спальні? Боже! Як же ж приємно бачити вас! Чому ви не в Парижі? Тільки не кажіть мені, що вам доручили цю справу!

Лейтер приязно оглянув англійця.

— Ви правильно здогадалися: саме так вони й зробили. Хоч якийсь перепочинок! Принаймні, для мене. ЦРУ вирішило, що ми непогано попрацювали над «Казино»5, тож вони витягли мене сюди — від наших колег у Парижі — й переманили в Нью-Йорк — і ось я тут. Я свого роду зв’язковий між ЦРУ та нашими друзями з ФБР.

І він махнув рукою капітанові Декстеру, котрий без ентузіазму спостерігав за таким бурхливим, як для професіоналів, виявом почуттів.

— Звісно, це їх сфера діяльності: принаймні, американська ниточка є їхньою, однак, як ви знаєте, ЦРУ має певні інтереси за кордоном, тому ми розв’язуємо проблеми спільно. Тепер вам належить вийти на