Читати книгу - "Доки кава не охолоне, Тосікадзу Кавагуті"

— Хай там як, я хочу, щоб ви повернули мене до того дня… до того дня тиждень тому! — попрохала Фуміко з незворушним виразом обличчя.

Гіраї першою відреагувала на її божевільне прохання.

— …Вона хоче повернутися в минуле… — сказала Яеко, повернувшись до Казу й від подиву піднявши брови.

Казу лише ніяково видихнула: «Ох…» — і більше нічого не сказала.

Кілька років тому кафе прославилося завдяки міській легенді про те, що звідси можна повернутися в минуле. Фуміко не цікавили подібні чутки, тож вона відразу про це забула. Минулого тижня вона опинилася там доволі випадково. Але вчора знічев’я переглядала якусь телепрограму, ведучий якої сказав щось про «міські легенди». Ті його слова блискавкою розітнули її думки, і Фуміко зненацька пригадала про кафе. Кафе, де тебе можуть повернути в минуле. Спогади були уривчастими, однак дівчина добре запам’ятала цю фразу.

«Можливо, якщо я повернуся в минуле, то зможу все виправити. Можливо, мені вдасться ще раз поговорити з Горо». Вона раз по раз подумки повторювала це фантастичне бажання. Захоплена ним, Фуміко розгубила всю розважливість.

Наступного ранку вона пішла на роботу, геть забувши про сніданок. Увесь день не могла зосередитися. Просто сиділа, намагаючись якось перебути час. «Я лише хочу переконатися». Фуміко хотіла якнайшвидше перевірити ту міську легенду й не бажала гаяти жодної хвилини. Її робочий день перетворився на довгу низку помилок. Вона була настільки неуважною, що колега запитала, чи не зле їй, бува. Насамкінець Фуміко вже не могла думати про справи.

Дорога в потягу від її компанії до кафе займала пів години. Фуміко ледь не бігла туди від найближчої станції. Увійшла, захекана, і рушила прямісінько до Казу.

— Будь ласка, поверніть мене в минуле! — попрохала вона, коли Казу ще навіть не встигла договорити: «Вітаю, ласкаво просимо».

З таким самим запалом Фуміко переповідала свою історію, але тепер, побачивши реакцію обох жінок, почувалася якось незатишно.

Гіраї все дивилася на Фуміко зі скептичною посмішкою, а Казу надягнула маску байдужості й уникала зустрічатися з дивачкою поглядом.

Якби дійсно було можливо повернутися назад у часі, тут, напевно, постійно юрмилися б люди. Однак у кафе були тільки жінка в білій сукні, чоловік з туристичним журналом і Гіраї та Казу — ті самі обличчя, що й тиждень тому.

— У минуле можливо повернутися, еге ж? — ніяково запитала Фуміко.

Мабуть, варто було почати з цього запитання. Але тепер це вже не мало жодного значення.

— То можливо чи ні? — не вгавала Фуміко, дивлячись на Казу. Та, як і раніше, уникала зустрічатися поглядом з дивакуватою незнайомкою.

— Гм-м… Ох… — ухильно промугикала Казу.

Та навіть від такої відповіді в очах Фуміко знову спалахнув вогник надії. Їй не сказали «ні». Раптом вона збуджено видихнула:

— Будь ласка, поверніть мене в минуле!

Фуміко прохала так палко, що здавалося, вона от-от стрибне на барну стійку.

— Навіщо вам у минуле? — холодно запитала Гіраї, попиваючи ледь теплу каву.

— Аби все виправити. — Обличчя Фуміко зробилося серйозним.

— Он воно що… — Гіраї знизала плечима.

— Будь ласка! — сказала Фуміко голосніше. Її слова луною прокотилися через усе кафе.

Думка про те, щоб вийти за Горо, з’явилась у Фуміко зовсім нещодавно. Цього року їй виповнювалося двадцять вісім, і батьки, які мешкали в Хакодате, неодноразово напосідали на неї з надокучливими запитаннями на кшталт: «Досі не думаєш про заміжжя?» чи «Досі не зустріла хорошого чоловіка?» Та останнім часом вони допікали ще більше, бо торік вийшла заміж її молодша двадцятип’ятирічна сестра. Окрім неї, у Фуміко був ще молодший двадцятитрирічний брат. Він одружився з місцевою дівчиною, коли вона несподівано завагітніла. Лише Фуміко залишалася незаміжньою.

Заміж вона не поспішала. Проте після весілля молодшої сестри дещо змінила думку. Схилялася до того, що погодиться на шлюб, якщо її чоловіком буде Горо.

Гіраї видобула з леопардової сумочки цигарку.

— Гадаю, краще тобі все до ладу їй пояснити, — сказала вона діловито, прикурюючи цигарку.

— Мабуть, варто, — відповіла Казу безбарвним голосом, обійшла барну стійку й зупинилася перед Фуміко. Дивилася на дівчину добрими очима, ніби намагалася заспокоїти зарюмсану дитину.

— Послухайте… Ви маєте вислухати мене дуже уважно… Гаразд?

— Ем… Що? — Фуміко помітно напружилася.

— Ви можете повернутися в минуле. Це правда… Ви можете повернутися в минуле, але…

— Але?..

— Скільки б зусиль ви не доклали в минулому, теперішнє від цього не зміниться.

Теперішнє не зміниться. Фуміко зовсім не чекала почути подібне — вона не могла змиритися з цією думкою.

— Що? — машинально перепитала вона.

Казу спокійно пояснювала далі.

— Навіть якщо ви повернетеся в минуле й скажете вашому… ем… хлопцеві, який поїхав до Америки, про свої почуття…

— Навіть якщо я скажу йому про свої почуття?

— …теперішнє не зміниться.

— Що?!

Не бажаючи слухати, Фуміко відчайдушно затулила вуха долонями. Та Казу незворушно промовляла те, що дівчині зовсім не хотілося чути.

— Це не змінить того факту, що він поїхав до Америки.

Фуміко здригнулася всім тілом.

Казу, мовби навмисне, безжалісно пояснювала далі:

— Навіть якщо ви повернетеся в минуле, скажете йому про свої почуття й попрохаєте не їхати, теперішнє не зміниться.

На ці жорстокі слова Фуміко відреагувала імпульсивно.

— А вам не здається, що це суперечить меті повернення в минуле? — запитала вона голосно й зухвало.

— Спокійно… Не треба вбивати посланця, — озвалася Гіраї. Вона затягнулася цигаркою і, схоже, анітрохи не здивувалася реакції Фуміко.

— Але чому? — Очі Фуміко благали про відповідь.

— Чому?.. Я скажу вам чому, — почала Казу. — Бо… таке правило.

Зазвичай у фільмах і романах про подорожі в часі було правило: не втручатися в те, що може змінити теперішнє. Скажімо, повернувшись назад і завадивши одруженню чи зустрічі своїх батьків, подорожній у часі міг просто не народитися й зникнути, розчинившись між минулим і майбутнім.

Це правило діяло в більшості відомих Фуміко історій про подорожі в часі, тому вона вірила, що змінивши минуле, можна змінити й теперішнє. Саме тому хотіла повернутися в минулий тиждень, щоб почати все заново… На жаль, цій мрії не судилося здійснитися.

Фуміко жадала вичерпного пояснення, чому існувало це безглузде правило, згідно з яким жодні її дії в минулому не змінять теперішнього. Та єдине пояснення, яке надала їй Казу, — тому що це правило. Вона не назвала причину лише для того, аби подражнити? Чи це було якесь складне поняття, пояснити яке Казу не могла? А може… це просто було правило. Мабуть, Казу й сама не знала причини. Її байдужний вираз обличчя, схоже, свідчив саме про це.

Здавалося, Гіраї тішив розчарований вигляд Фуміко.

— Не пощастило, — сказала вона, задоволено видихаючи хмарку диму.

Гіраї вигадала