Читати книгу - "Ми - Bellingcat. Онлайн-розслідування міжнародних злочинів, Еліот Хіггінс"

Чоловік із Солсбері, якого залежність змусила порпатись у смітниках, знайшов, як йому здалося, пляшечку парфумів Nina Ricci й подарував її своїй подрузі. Та бризнула парфумами на зап’ясток, що спричинило жахливу хворобу. 8 липня лікарі шпиталю були вимушені відключити постраждалу від апарата підтримки життєдіяльності. Організація із заборони хімічної зброї дослідила зразки, узяті з підробленої пляшки парфумів, і підтвердила, що в ній міститься «Новічок». «Ця речовина — одна з найрідкісніших з-поміж хімічної зброї у світі. Те, що її двічі виявили в такий стислий проміжок часу на невеликій території, не може бути випадковістю», — ішлося в заяві Британської антитерористичної поліції 7. Схоже, зловмисники викинули у смітник ємність, де було вдосталь нервово-паралітичної речовини, щоб убити тисячі людей 8.

Через пів року після замаху на Скрипалів поліція нарешті оприлюднила те, чого ми чекали. Зображення з двома росіянами, які прибули в аеропорт Ґатвік за пару днів до отруєння. За наступні кілька днів чоловіки потягом дісталися з Лондона до Солсбері й тинялися поблизу будинку перебіжчика 9. Правоохоронці потребували допомоги в ідентифікації двох осіб, які подорожували під іменами «Алєксандр Пєтров» і «Руслан Боширов», — для цього й опублікували зображення. У Скотленд-Ярді сподівалися, що хтось їх упізнає. Звісно, Кремль упізнав.

«Ми вже знаємо, хто вони такі, ми їх знайшли, — заявив Путін. — Сподіваюся, вони самі з’являться і самі про все розкажуть. Це буде краще для всіх. Нічого там особливого й кримінального немає. Подивимось найближчим часом» 10.

Найближчий час настав за наказом президента: наступного ж дня, 13 вересня 2018 року, двоє підозрюваних матеріалізувалися для інтерв’ю на кремлівському міжнародному телеканалі Russia Today. Внутрішній чат Bellingcat вибухнув повідомленнями: ми були приголомшені цим ефіром. Чоловіки заявили, що вони невинні, що вони — просто двоє друзів, які раптом вирішили відпочити й відвідати Британію, щоби помилуватися провінційним собором. У «Пєтрова» був такий вигляд, наче він розлючений неочікуваною публічністю. «Боширов» кривився, його обличчя вкривалося потом. Чоловіки запевняли, що вони не вбивці, а прості підприємці зі сфери фітнесу.

Журналістка RT. Що ви там робили?

Петров. Наші друзі давно вже радили нам відвідати це прекрасне місто.

Журналістка RT. Солсбері? Прекрасне місто?

Петров. Так.

Журналістка RT. А чим воно таке прекрасне?

Боширов. Це туристичне місто. Там є знаменитий собор, Солсберівський собор. Він відомий не лише в усій Європі, він відомий, я так думаю, у всьому світі. Він відомий своїм 123-метровим шпилем. Він відомий своїм годинником, який був першим виготовленим у Європі. Найстаріший робочий годинник у Європі.

За день до отруєння двоє кремезних росіян влаштували першу залізничну подорож до Солсбері. Дорога туди й назад триває три години, проте в самому місті вони провели лише тридцять хвилин, оскільки, як стверджували гості студії, їх заскочив сніг. Наступного дня вони знову поїхали до Солсбері. За їхніми словами, вони гадки не мали, де розташований будинок Скрипаля. Журналістка запитала їх про пляшечку з парфумами.

Боширов. Нормальним мужикам возити із собою жіночі парфуми — хіба не безглуздо? На митниці вони перевіряють усі ваші речі. Отже, якби в нас було щось підозріле, у них точно були б запитання. Чому в чоловіка в сумці лежать жіночі парфуми? ...

Журналістка RT. Ви працюєте на ГРУ?

Петров (журналістці). А ви, ви працюєте?

Журналістка RT. Я? Ні, я не працюю. А ви?

Петров. І я не працюю.

Боширов. Я теж на них не працюю 11.

У нашому чаті всі були одностайні: ці двоє брешуть. «Відомий своїм 123-метровим шпилем»? Хто взагалі так говорить у побуті, коли не цитує вікіпедію? Якщо британські правоохоронці не змогли визначити, хто ці люди, — це спробуємо зробити ми. Матеріалу для роботи було мало. Фотографії облич. Вигадані імена.

За кілька днів ми розкрили цю справу.

Наше розслідування справи Скрипалів опинилося на перших шпальтах по всьому світу, здійнявши лавину запитань. Як купка онлайн-детективів-самоучок ідентифікувала російську «ударну групу»? Чи це в принципі можливо? Чи можна їм вірити? Звідки вони взялися? Що взагалі за Bellingcat?

Щоб відповісти, треба повернутися на десять років назад, коли смартфони починали завойовувати світ, а соціальні медіа стали платформою для особистих взаємин, думок, фото. Без особливого наміру людство виставило на найширший загал особисте життя, доти приховане. Світ став відкритим як ніколи. Ні в чому не винні люди навіть не уявляли, як легко їх тепер знайти. Як і винні.

На той час я був звичайним офісним працівником трохи за тридцять, незадоволеним своєю роботою, захоплювався комп’ютерними технологіями і цікавився новинами. Потім на мене зійшло прозріння. Якщо добряче покопатися в інтернеті, можна знайти факти, невідомі ні журналістам, ні експертам. Групка людей із таким самим прозрінням зібралася в онлайн-колектив і зосередилася на подіях та новинах, які залишали сліди в ютубі, фейсбуку, твітері тощо. Ми нарощували сили, робота й інструменти ускладнювалися, ми набували досвіду, навчалися одне в одного нових прийомів розслідування. Усе це разом творило нову сферу діяльності, що поєднала журналістику, правозахист і розслідування злочинів.

Ми довели, що сирійський диктатор Башар аль-Асад застосовував хімічну зброю проти свого народу. Ми показали, хто стояв за катастрофою рейсу MH17. Ми знаходили прихильників ІДІЛ у Європі. Ми ідентифікували неонацистів, які тероризували Шарлотсвілл у Вірджинії. Ми допомогли приборкати лавину дезінформації, яка ширилася разом із пандемією COVID-19. І ми викрили кремлівських засланих убивць.

Ця діяльність настільки нова, що не має остаточної назви. Нині найвживаніша — OSINT (open-source intelligence), тобто розвідка на основі відкритих джерел. Але ця абревіатура походить із державної розвідки, чиї таємні методи відрізняються від відкритої, публічної місії Bellingcat. Мабуть, «онлайн-розслідування на основі відкритих джерел» буде точнішою