Читати книгу - "Бабине літо , Сергій Олексійович"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Куди йдемо неважливо. Гуляємо собі по вулиці. Наче вона щось важливе хоче сказати. Наче хоче та вагається чомусь.
- Не мовчи. - Кажу їй.
- Ще не час. - Відповідає Аліна. - Бачиш, сьогодні дуже гарний вечір. Осінь красива яка. Не будемо зараз. Потім.
Бачу вона чомусь не в собі. Щось сумне в очах. Як можна у такий чудовий вечір сумувати. Воно їй треба. Може дома щось. А може в житті, хто його зна.
Ми йдемо разом по вулиці. По тій самій, тільки у зворотному напрямку.
І знов тополя. Височенні такі! Аж до самого неба. Воно блакитне. А дерева зелені. Лиш де ні де. Десь там з краю вже жовті. Гарні такі.
Ми розмовляємо. Якісь дрібниці. А хочеться кричати на весь світ про своє, про наше кохання..
Я намагаюся сказати про це, та Аліна зупиняє. Мов табу хтось наклав на ці розмови про особисте життя.
Така гарна осінь. І тепло так. І хочеться взаємного чогось. Кохання чи що. Щоб от зараз вона сказала — я тебе кохаю! І був я тоді, мабуть, самою щасливою людиною на світі.
Не каже. Мовчить. А якщо і розмовляє, то все про інше. Наче все давно вже зрозуміло Кому як. Мені, наприклад ні
- Дивись, як красиво! Я в захваті від цього вечора. - Кажу я Аліні. - Ну гарно ж. Поруч кохана дівчина. Ой...
Але вже пізно. От вирвалося в мене це слова. Ну так. Для мене вона кохана. А я для неї? Спитати чи ні?
Та вона вже сама. Сама все каже. Мабуть, це і бентежило увесь час.
- Вибач. Ти такий класний. Але.
О! Знаю я це "але". Дякую, що класний. Та я тебе не кохаю. Це я все сам вже собі кажу. Бо знаю ці слова та ці розмови.
- Тобі треба інша. - Каже мені Аліна. - Не проводжай. Нам краще взагалі не зустрічатися більше. Я піду. Бажаю щастя.
І вона пішла. Обернеться чи ні. Та ні. Йде собі. Швидко йде. І далеко так вже відійшла. А я все стою та дивлюся на її зелений светр та руде волосся.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бабине літо , Сергій Олексійович», після закриття браузера.