Читати книгу - "Берсеркер: Частина Перша — Останній нащадок, Артур Крупницький"

Історія ця почнеться за часів, коли нашого світу, таким, яким він є зараз, не існувало. Він був молодим і прекрасним. Ним правили такі ж прекрасні і могутні істоти, як Звіро-Боги, сила і могутність яких були неосяжні для нашого мислення. Вони жили у гармонії один з одним: у лісах, рівнинах, пустелях, водоймах, річках, морях та океанах, на родючих і мертвих землях.

Головними в пантеоні Звіро-Богів були 12 найсильніших та наймудріших Звіро-Богів, які правили своїми землями.

В той час люди ставилися до них як до Богів, поклонялися їм, вірили в них і в їхню силу, просили про допомогу. Звіро-Боги допомагали їм, вчили, ділилися своєю мудрістю і навіть силою з найгіднішими з людського племені. Вони давали частинку своєї сили, щоб ті могли захистити себе і свій дім від різних небезпек.

Одна половина Звіро-Богів бачила в людях своїх братів, які іноді потребували допомоги і підтримки в цьому суворому світі. Але були й ті, хто бачив в людях усе те, що було в них: лицемірство, користь, похіть, зло, заздрість. І тому говорили, що з людей може бути тільки користь у вигляді рабів.

З цього почалася велика суперечка, потім розбрат, а згодом і війна. В ті часи вирішувалася людська доля: одні казали, що це раби, інші — що це також вільні істоти.

Ніхто вже не згадає, хто почав першим, але брат пішов на брата, сестра на сестру, а син на батька.

Однак Звіро-Боги були безсмертні за своєю природою. Деякі з них почали вселятися в людські тіла і вбивати своїх братів та сестер. Бог не може вбити Бога, але якщо Бог вселяється в людське тіло і за допомогою своєї сили вбиває іншого Бога, то той, кого вбили, не помирає, а впадає у глибокий тисячолітній сон, поки знову не переродиться.

Так почалася столітня війна. Вона тривала сто років. Увесь світ потрапив у пітьму. Десятки і сотні Звіро-Богів загинули і впали в тисячолітній сон.

І ось клан Ведмедя на чолі з Звіро-Богом "Владика Лісів" і підтримкою інших виступили в бій проти тих, хто був не на стороні людей. Були й ті, хто не прийняв жодну зі сторін, стверджуючи, що це братовбивство.

Коли Володар Лісів виступив у бій з військом, посланець від Володаря Саван прийшов з повідомленням про перемовини.

В повідомленні йшлося, що ця війна більше тривати не може: "Ми брати, і дуже багато наших братів та сестер загинуло. Цій війні має настати кінець. Пробач мене, брате."

Перемовини мали відбутися на нейтральній території під горою "Вершина світу" — найвищій точці материка. Ведмідь погодився, бо повірив, що наміри брата чисті, і він одумався, і що так буде краще.

І от, в роковий день під Вершиною світу зібралися всі істоти: боги, люди, звірі, духи, чарівні створіння. Цей світ ще такого не бачив.

Під час церемонії примирення сталося те, про що ніхто не міг здогадатися. Ті, заради кого боролися і через кого почалася ця війна, зрадили своїх богів. Зі словами: "Ваш час закінчився. Ми не будемо більше рабами", — вони вбили двох богів і багатьох інших.

Останні слова Бога Левиної Подоби, коли він дивився на свого брата Ведмедя, були: "Я ж казав, брате, що вони не гідні."

В той день було вбито більшість з них. Були створені кургани по всій землі, щоб поховати колишніх богів.

Але на цьому наша історія не закінчується, а тільки починається.

Пройшло декілька поколінь. І колишні часи забулися. Те, що колись було реальністю, стало історією, яку розповідають тишком ввечері біля костра, як якусь казку.

Коли люди стали володарями земель богів, все поглинулося в хаосі жадібності та злості. На світ спустилася пітьма.

А ті клани, які колись були поряд зі своїми богами і не змогли допомогти їм у рокову ніч, стали вигнанцями та зрадниками. На них було організовано полювання, щоб знищити всі згадки про те, що було раніше, і щоб не залишилося слідів, а також не було жодної можливості все повернути.

Ті відступники, на чолі з головним зрадником, створили формування, яке відшукувало всіх людей з надприродними силами і силами Звіро Богів і знищувало їх. Це формування назвали Інквізицією, а головного зрадника нарекли Імператором Людства і Великим Інквізитором.

Тому клани  були змушені переховуватися і приховувати своє єство: хто вони, кому поклоняються — до цих пір.