read-books.club » Дитячі книги » Зачароване життя 📚 - Українською

Читати книгу - "Зачароване життя"

284
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Зачароване життя" автора Діана Вінн Джонс. Жанр книги: Дитячі книги / Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 3 4 ... 49
Перейти на сторінку:
уроки музики… Саме на уроки музики посилалася місіс Шарп, коли складала звіт про витрати на навчання Ґвендолен. Позаяк містер Нострам не одержував платні, а місіс Шарп розраховувалася з ним за навчання листами, Кет вважав, що вона чинить супроти нього нечесно. «Я повинна щось відкласти собі на старість, — сердито відказувала опікунка. — Хіба мені хтось платить за те, що я вас утримую? І я не вірю, що твоя сестра пам’ятатиме про мене, коли виросте й стане знаменита. Ой, ні, таких ілюзій я не маю!» Кет розумів, що місіс Шарп мала рацію, і навіть трохи її шкодував, бо хоча й ставилася вона до них добре, але відьмою була не надто успішною. «Дипломована Відьма» — так було написано на вивісці у вікні вітальні. Насправді це звання вказувало на найнижчу кваліфікацію відьми. Люди приходили до місіс Шарп, щоб замовити закляття, лише тоді, коли не мали фінансової змоги звернутися до трьох Акредитованих відьом, що жили трохи далі. Щоб мати хоч якийсь заробіток, місіс Шарп працювала помічницею містера Ларкінса у його крамниці. Саме вона знаходила для нього Екзотичні Речі — оті чудернацькі інгредієнти, необхідні для чародійства, — аж із самого Лондона!!! Вона дуже пишалася зв’язками в Лондоні.

— О, так, — частенько хвалилася місіс Шарп Ґвендолен. — Я маю зв’язки, я їх маю. І знаю людей, які можуть дати мені фунт драконячої крові щойно я їх попрошу, а цей товар заборонений. Поки я поруч з вами, ви не матимете ні в чому потреби.

Усупереч усьому, місіс Шарп сподівалась стати менеджером Ґвендолен. Принаймні, так вважав Кет. І щоразу йому ставало шкода місіс Шарп. Він був переконаний, що Ґвендолен, щойно стане знаменитою, скине її із себе, як старе пальто. Як і місіс Шарп, Кет не мав сумніву, що Ґвендолен стане дуже відомою. Тож одного разу він сказав: «Боюся, доглядати вас доведеться мені». Ця думка його не тішила, але він відчував, що повинен це сказати. Місіс Шарп була йому вельми вдячна, і вирішила знайти для нього приватного вчителя музики. «Мер не заперечуватиме», — вирішила. Так вона намагалася одним пострілом поцілити у двох зайців. Кет учився грі на скрипці. Йому здавалося, що він досягнув неабиякого успіху, адже дуже старався. Єдине, чого він ніяк не міг зрозуміти, чому нові сусіди, які оселилися зверху, завжди гупали кулаками у двері, щойно він починав грати. А місіс Шарп, якій також ведмідь наступив на вухо, кивала головою, усміхалася та неабияк його підбадьорювала. Одного вечора, коли Кет саме музикував, Ґвендолен вбігла до кімнати й швидко проказала закляття, пильно дивлячись на нього. Уявіть собі переляк Кета, коли він побачив, що замість скрипки тримає за хвіст великого смугастого кота. Котяча голова була затиснута під підборіддям, а смичок пиляв його спину! Зрозумівши, що мучить кота, Кет негайно зупинився… Та навіть коли він кинув смичок, кіт не перестав кусати його і боляче дряпати пазурами.

— Навіщо ти це зробила? — закричав він.

Кіт зістрибнув на землю і вигнувся дугою, люто зиркаючи на хлопця.

— Бо твоя музика звучала саме так! — відповіла Ґвендолен. — Я не могла більше її терпіти ані секунди. Ходи сюди, котику!

Але Ґвендолен котові також не сподобалася. Він подряпав їй руку, яку вона до нього простягла. Ґвендолен у відповідь вдарила його. Кіт кинувся навтьоки, а Кет погнався за ним із криком:

— Зупиніть його! Це моя скрипка! Зупиніть його!

Але кіт бігав прудкіше за Кета, і це поклало край його музикуванню.

Місіс Шарп настільки вразив цей вияв таланту Ґвендолен, що вона вийшла на подвір’я, вилізла на стілець, і, перехилившись через паркан, розповіла усе містеру Ностраму. Ця історія швидко ширилася околицею й незабаром про неї знала кожна відьма і чаклун. Бо, як відомо, люди, що захоплюються однією справою, люблять об’єднуватися. Коли Кет виходив із парадного входу будинку місіс Шарп та повертав праворуч по Ковент-стріт, він проминав будинок трьох Акредитованих відьом, двох чоловіків, що називали себе чаклунами, Провісника, Віщуна й Чоловіка, що вважав себе Чарівником. Повернувши ліворуч, Кет ішов біля помешкання з вивіскою «Навчаю чаклувати», де жив містер Генрі Нострам, оселю ворожки, будинок із написом «Закляття на усі випадки життя», дім Ясновидця й нарешті, крамничку містера Ларкінса. Навіть повітря на цій та прилеглих вулицях було насичене чаклунством. Усі маги справді щиро й по-дружньому цікавилися Ґвендолен. Історія з котом справила на них величезне враження. Скрипка (так його назвали) став їхнім улюбленцем, і попри свою погану вдачу нестачу в їжі не відчував ніколи. А Ґвендолен мешканці їхньої вулиці любили ще дужче. Містер Ларкінс дарував їй подарунки. Маг, який хотів стати чарівником, — бородатий молодик — щоразу виходив зі свого будинку їй назустріч, а інші чарівниці не шкодували для неї простих чарів. Ґвендолен ставилася до них зверхньо. «Вони вважають мене дитиною чи що? Я вже давно перестала займатися такими нісенітницями!» — зазвичай казала вона, відкладаючи вбік черговий подарунок. Місіс Шарп, яка навпаки, була вдячна за будь-яку допомогу у відьмацтві, збирала їх і ховала. Кет кілька разів знаходив якісь усіма забуті закляття і не міг втриматися від спокуси їх випробувати. Він мріяв бути хоча б трохи таким талановитим, як Ґвендолен, і завжди сподівався, що якесь із цих заклять йому вдасться… Але жодне не працювало. Навіть те, що перетворювало мідні ґудзики на золото (цього Кетові хотілося найбільше). Провісники майбутнього також обдаровували Ґвендолен. Вона одержала стару кришталеву кулю від Віщуна й пачку гральних карт від Ворожки. А Головний Провісник Майбутнього розповів їй, яка доля її чекає. Після розмови з ним Ґвендолен прийшла збуджена й осяйна. «Я стану знаменитою. Він сказав, що я зможу володарювати, якщо правильно візьмуся за цю справу», — сказала вона Кетові. Хоч Кет не мав жодного сумніву, що Ґвендолен стане відомою, та не міг собі уявити, як вона правитиме світом, тому сказав:

— Ти зможеш правити лише однією країною, і то якщо вийдеш заміж за короля. А правитель Велсу торік одружився.

— Існують інші способи володарювати, тупий йолопе! — відповіла Ґвендолен. — Містер Нострам має кілька варіантів для досягнення моєї мети. Зрозумій, на цьому шляху безліч перешкод та труднощів. Я повинна подолати навіть занепад та зустріти могутнього Чорного Чужинця. Мої пальці заціпеніли, коли Провидець говорив, що я зможу володарювати, і я зрозуміла, що це правда!

Та-а-к, самовпевненості Ґвендолен, здавалося, не було меж! А наступного дня Ясновидиця міс Ларкінс покликала Кета до свого дому й запропонувала провістити його долю.

2

Те, що вона сказала, неабияк стривожило Кета. Міс Ларкінс, як Ви уже здогадались, була дочкою містера Ларкінса, власника крамниці мотлоху. Вона була молода, вродлива, з яскраво-рудим волоссям, яке збирала в акуратний хвостик на маківці, залишаючи поодинокі руді пасма, що тяглися до її сережок, немов сідала для папуг. Це була надзвичайно талановита провидиця й, поки не стала відомою історія про кота, улюблениця всього їхнього кварталу. Навіть його мати надсилала їй подарунки.

Кет знав, що міс Ларкінс пропонує провістити його

1 2 3 4 ... 49
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зачароване життя», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зачароване життя"