Читати книгу - "Закохана В Диявола, Ксю Бадб "

Чоловіки грають уже кілька годин, а я випила вже кілька келихів червоного вина. Мені стає сумно, тому я вирішую вийти в основний зал, щоб подивитися на людей. Кажу Еду, що йду до вбиральні, та виходжу. Прогулявшись основним залом, подивившись, як люди грають у рулетку, в покер, в ще якісь ігри, подихавши трошки свіжим повітрям на вулиці, повертаюся назад. Мене не було добрих 30 хвилин. Едвард уже зняв піджак, а обличчя пана Сореро досить напружене. Бачу на столі якісь фішки. Розумію, що з'явилися ставки.Пан Сареро виходить, щоб поговорити по телефону, а я запитую в Еда:
- Ви почали грати на гроші? - не дуже люблю, коли азартні ігри переходять у гру на гроші, тим паче на великі гроші. Ед повертається з посмішкою, але з якимось дуже дивним поглядом. 
- Ти не уявляєш, Лізі, він поставив 5 мільйонів доларів. Розумієш, це неймовірні кошти, які вирішать усі наші проблеми і забезпечать нам неймовірне життя. — Від почутої суми мої очі збільшуються в розмірах утричі.
— П’ять мільйонів? — Така цифра навіть не вкладається в моїй голові. Але тут до мене доходить думка, що Ед також повинен був щось поставити.
— А що поставив ти? — Його посмішка трішки блякне, але чоловік бере мене за руку.
— Лізі, це не важливо. Я обіграв його п’ять разів. Ще один виграш, і все. Розумієш? Один виграш. П'ять разів я вигравав, і після цього він запропонував таку ставку. Цей чоловік начебто просто хоче комусь дати гроші. — Ну що ж, я справді вірю в перемогу Еда, але ж мені потрібно знати, що поставив мій наречений. Та продовжувати цю розмову у нас не вистачає часу, тому що пан Сореро повертається, і чоловіки продовжують гру.
Не знаю, чому мене все це так напружує, але я не хочу, щоб Ед зараз програвав, неважливо навіть, що він поставив. Навіть якщо він поставив власну волосину. Я просто не хочу цього програшу. Звісно, мені подобається перспектива виграти 5 мільйонів доларів. Це дасть нам дуже багато можливостей і допоможе кардинально змінити життя. А ще зробити весілля, про яке я дуже давно мріяла. Я не скажу, що у нас з Едвардом не вистачає коштів, але 5 мільйонів доларів за одну гру – це просто неймовірно. Приходить час відкривати карти. Мої долоні пітніють, і я дивлюся на комбінацію Еда. Він сяє, і я відчуваю, що чоловік вірить в свою перемогу.
Стріт флеш – одна з найвищих комбінацій. Шанс, що у пана Сореро вища – 1 до 100. Я дивлюся, як очі чоловіка в чорному темнішають. Він викладає по одній карті, і коли на стіл лягає остання його карта, я бачу комбінацію Флеш Рояль.
Обличчя Едварда блідне від побаченого. Він дивиться на карти, стискаючи руки в кулаках. Дивлюся, як на його обличчі виступає піт. І мені приходить усвідомлення – він програв. Тільки питання, що саме він програв?
- Хоч один раз за вечір мені пощастило. - посмішка на обличчі чоловіка, який тільки що виграв, сяє на весь зал. Навіть, не дивлячись на приглушене світло, я бачу його погляд, який повністю зосереджений на мені. Я не розумію, навіщо він вивчає мою реакцію. Едвард зблід ще більше. Він бере мене за руку та дивиться то на мене, то на свого опонента. 
- Лізі, нам потрібно поговорити. - такі слова мене лякають. Я не знаю, що цей чоловік тільки що програв, але, дивлячись на його стан, розумію, що дещо серйозне. Невже ми тепер винні також 5 мільйонів доларів цьому чоловіку? Боже, якщо дійсно мій наречений програв такі гроші, я його задушу власними руками. 
- Так, коханий, я тебе слухаю. - Він видихає і випиває залпом усе віскі, яке стояло в нього на столі.
- Давай вийдемо. Хочу поговорити наодинці. - Він дивиться на пана Сореро, який схвально киває. І ми з Едвардом виходимо на вулицю. Бачу, як чоловікові важко наважитися розповісти, що сталося. Я розумію, що зараз ми влипли, що наше побачення стало одним з найгірших днів у нашому житті.
- Коханий, що б не сталося, ми впораємося з усім разом. - Посміхаюся та підходжу до нього, беру за руку. Усе вже сталося, а отже, я повинна його підтримати, адже скоро ми станемо родиною. Тому я завжди буду на боці свого чоловіка. І як би не було важко, я йому допомагатиму.
- Лізі, ти знаєш, наскільки я тебе кохаю? - звісно, я знаю. Він це не раз сказав мені і не раз доводив. Ця людина зробила для мене багато. Вона була поруч тоді, коли мені було важко. Вона підтримувала будь-які мої ідеї. Ця людина дійсно мене кохає. 
- Так, Едварде, я знаю, наскільки сильно ти мене кохаєш. І я тебе кохаю дуже-дуже. - обіймаю його і відчуваю, наскільки він напружений. Не знаю, що він програв, але ця невідомість лякає мене все більше.
- Лізі, я зробив дуже дурну ставку, не обдумавши її. Пробач мені. - Боже, що ж він таке програв? Чому його так трясе? Нічого, ніякі гроші не варті такого стану мого коханого.                                                         - Неважливо, любий. Щоб ти не програв, ми з усім впораємося разом. Як завжди. - Він відходить від мене на крок, дивиться мені в очі. Я бачу в його очах страх і ще відчуття провини. Боже, навіщо ми взагалі поїхали в це казино, щоб наш вечір закінчився так? Я ніколи не думала, що щось подібне може статися з нами.
- Що ти програв? - бачу, як після мого питання його очі наливаються чи то розпачем, чи то сльозами. Він опускає погляд. 
- Я не знаю, як тобі сказати, - ледве шепче. І мені стає ще страшніше, тому що невже він програв власне життя? Хоча що я таке кажу? Пан Сореро точно не диявол, щоб грати на чиюсь душу. Хоча виглядає він, як істинний король пекла. 
- Едварде, ти щось скажеш? Бо мені стає страшно, - хоча насправді це мене починає дратувати. Оце його м'ямлiння не доведе ні до чого доброго. Якщо вже сталося, нехай мені скаже і ми будемо шукати, як це вирішити. А від того, що 15 хвилин він жує соплі, нікому легше не стане.
- Едварде, я чекаю на свій виграш. - Голос, що лунає за спиною, змушує мене обернутися, а тіло Еда - здригнутися. За нами стоїть чоловік. Саме той, з яким Ед грав і якому програв. Біля нього кілька охоронців. Руки чоловіка складені на грудях, і він дивиться  таким поглядом, від якого хочеться сховатися десь дуже-дуже далеко. Я переводжу погляд на Еда і бачу, що сховатися йому також хочеться. Видихаю, то знову запитую свого коханого:
- Що ти йому програв? - він дивиться то на мене, то на пана Сореро.
- Та бляха, скажи вже, що ти програв. - голос зривається на крик, і я підходжу до Еда та змушую подивитися мені в очі. 
- Скажи мені нарешті, що ти йому програв. - Едвард видихає і знову опускає погляд униз.
Я повертаюся до чоловіка в чорному. 
- Що він вам програв? - той посміхається і киває головою, показуючи, типу, нехай твій наречений сам тобі це каже. 
- Едварде!!! - наречений піднімає очі, і я бачу в них розпач. Невже він так і буде мовчати?                         - Едварде, або ти віддаєш мені мій виграш, або я його забираю. Інших варіантів немає. Ти сам знав, що ти ставиш, - голос чоловіка позаду звучить дуже загрозливо. І я бачу, наскільки Едвард боїться його. Але що ж там за ставка була, що мого коханого, який ніколи не виявляв страху, який у будь-якій ситуації залишався сміливим, з холодним розумом, так лякає.                                                                      - Едварде, віддай йому те, що він виграв, - останній заперечно махає головою та дивиться на пана Сореро.
- Я хочу змінити ставку. Я не можу... - Чоловік посміхається і підходить ближче до нас. 
- Ні, друже, так не буде. Ти поставив, ми зіграли, я виграв. А отже, я забираю свій приз. - Він переводить погляд на мене, від чого по моєму тілу знову пробігається мурашка. Я не розумію, навіщо він так уважно вивчає мене і моє тіло. І ще мене дивує моя реакція. Чому мені не хочеться заховатися від його погляду, а навпаки хочеться, щоб він побачив більше? 
- Я не можу, - ледве щось бубнить Едвард собі під ніс, але чоловік підходить ще ближче. 
- Я заберу свій виграш у будь-якому випадку. Ти можеш віддати добровільно, або я заберу його  силою.
Коханий вчіпається мені в руку, притягуючи до себе.
- Лізі, Лізі, вибач мене, будь ласка. Я думав, що виграю. Перед цим я виграв п'ять разів. Я мав виграти. Ті гроші змінили б наше життя. Вибач, Лізі. - Голос звучить злякано і переходить в істерику. 
Я піднімаю погляд на чоловіка, і в моїй голові з'являється лише одна думка:
- Ти що, козел, програв мене?...