Читати книгу - "Зібрання творів, Артур Ллевелін Мейчен"

Не знаю, чи хтось коли-небудь піднімав цю завісу, але я точно знаю, Кларку, що ми з вами сьогодні ввечері побачимо, як ця пелена спаде з очей когось іншого. Ви, мабуть, думаєте, що це якесь дивне безглуздя. Може й дивне, але це — щира правда, і наші пращури знали, що буде, якщо підняти цю завісу. Вони це називали «побачити бога Пана».

Кларк здригнувся. Від молочної імли, що збиралася понад рікою, віяло холодом.

— Справді дивовижно, — озвався він. — Ми стоїмо на краю дивного світу, Реймонде, якщо те, що ви кажете, правда. Гадаю, без ножа нам не обійтися?

— Ніяк. Потрібно лише зробити легкий надріз на сірій речовині, злегка перетасувати деякі клітини — мікроскопічна перестановка, що залишиться поза увагою дев'яноста дев'яти зі ста фахівців у сфері мозку. Я не хочу обтяжувати вас, Кларку, всіма тонкощами професії. Я можу розказати вам про безліч технічних нюансів, що звучатимуть приголомшливо, але не зроблять вас розумнішим, ніж ви є зараз. Та ви, мабуть, побіжно читали в непопулярних колонках газети про те, що у фізіології мозку досягнуто неймовірних успіхів. Якось на днях я натрапив у газеті на замітку про теорію Діґбі[9] та відкриття Брауна Фейбера. Теорії та відкриття! Я був ще п'ятнадцять років тому там, де вони зараз, і не мені вам пояснювати, що ці п'ятнадцять років я не стояв на місці. Достатньо лиш сказати, що п'ять років тому я здійснив відкриття, на яке натякав, коли говорив, що досягнув своєї мети. Після років важкої праці, після років марних пошуків у темряві, після днів та ночей розчарувань і навіть відчаю, коли мене інколи трясло від думки про те, що, можливо, є й інші, хто шукають те саме, що і я, коли нарешті, після довгих поневірянь, раптове відчуття радості торкнулось моєї душі, я зрозумів, що довга подорож добігла свого кінця. Але водночас з тим, що тоді здавалось і досі видається шансом, навіюванням мимовільної пустої думки, що прийшла знайомими маршрутами і стежками, якими я ішов уже сотні разів, мені раптово відкрилася велика істина, і я побачив прямо перед моїми очима цілісінький світ, невідому планету, континенти й острови, безмежні океани, де, на мою думку, не плавав жоден корабель, відколи Людина вперше підвела очі до неба й побачила сонце, і небесні зорі, й тиху землю попід ними. І це не просте красномовство, як ви можете подумати, Кларку, але простими словами це важко описати. Я не знаю, чи можна те, що я відчуваю, викласти простими й доступними термінами. До прикладу, наш світ тепер добряче обперезаний всілякими телеграфними дротами й кабелями, і думка, щойно зринувши в голові, мало не так само миттєво блискавкою пролітає зі сходу на захід, з півночі на південь, через водні простори та пустелі. Уявіть, що сьогодні якийсь електрик раптом усвідомив, що він та його друзі просто гралися камінчиками, помилково сприймаючи їх за основи світу. Уявіть, що така людина побачила безмежний простір можливостей, які відкриваються перед електричним струмом, і слова людей, що летять до сонця і далі, у віддалені системи, а голос людей розумних відлунює в порожнечі, що обмежує наше мислення. Одне слово, це чудова аналогія того, що я зробив. Зараз ви бодай трохи зрозумієте те, що я відчував тоді, коли стояв тут одного вечора. Надворі був літній вечір, і долина виглядала точнісінько так, як зараз. Я стояв тут і бачив перед собою невимовну безодню, що глибоко зяяла поміж двох світів — світу матеріального та світу духовного. Я бачив величезну бездонну глибину, що простягалася мороком переді мною, і тієї ж миті із землі раптово виріс місток світла, з'єднавши береги безодні. Якщо бажаєте, можете зазирнути в книжку Брауна Фейбера, і ви дізнаєтеся, що до сьогоднішнього дня науковці не можуть пояснити наявність чи обґрунтувати функції однієї групи нервових клітин мозку. Ця група є і була схожою на орендовану землю — не більш як неродюча місцина для побудови фантастичних теорій. Але я — не Браун Фейбер і не належу до тих фахівців, які поділяють його погляди, адже я чудово знаю про можливі функції цих нервових клітин. Одним дотиком я можу їх оживити, дотиком можу вивільнити той електричний струм, дотиком можу вдосконалити зв'язок між цим світом свідомого та... ми зможемо закінчити це речення трохи згодом. Так, без ножа не обійтися. Але подумайте лишень, на що цей ніж здатен. Він повністю зруйнує стіну свідомого, і, можливо, вперше з часів створення людини дух погляне на духовний світ. Кларку, Мері побачить бога Пана!

— Але ж ви пам'ятаєте, що ви мені писали? Я думав, що потрібно, аби вона...

Решту він прошепотів докторові на вухо.

— Зовсім ні, аж ніяк. Це дурниці. Запевняю вас. Усе просто чудово. Я в цьому більш ніж переконаний.

— Добре подумайте, Реймонде. Це — велика відповідальність. Щось може піти не так, і ви картатимете себе до кінця своїх днів.

— Не думаю, навіть якщо трапиться найгірше. Як вам відомо, я витягнув Мері зі стічної канави, врятувавши її від голоду, коли вона була ще зовсім дитиною. Вважаю, її життя належить мені, і я можу розпоряджатися ним так, як того забажаю. Ходімо, вже вечоріє. Нам краще зайти досередини.

Доктор Реймонд першим зайшов у будинок і через хол спустився вниз довгим темним коридором. Він вийняв з кишені ключа та відімкнув важкі двері, жестом запросивши Кларка до його лабораторії. Раніше вона слугувала кімнатою для більярду, освітлена лампою в скляному плафоні в центрі стелі, звідки падало приглушене сірувате світло на постать доктора, який запалював переносну лампу зі щільним абажуром, поставивши її на стіл, що стояв посередині кімнати.

Кларк озирнувся довкола. Вільних стін практично не було. Всюди були полиці, заставлені всілякими пляшечками та флаконами різних форм та кольорів, а під одною стіною стояла маленька книжкова шафа в стилі чиппендейл[10]. Реймонд показав на неї.

— Бачите той рукопис Освальда Кролла[11]? Він один із перших вказав мені шлях, хоч не думаю, що сам він коли-небудь ступав на нього. Йому належать ці дивні слова: «У кожному зерні пшениці ховається душа зорі».

У лабораторії було обмаль меблів; стіл у центрі, кам'яна плита з відтоком в одному кутку і два м'які крісла, в яких розташувалися Реймонд з Кларком; окрім цього в дальньому кінці кімнати стояло ще одне дивне на вигляд