Читати книгу - "Зібрання творів, Артур Ллевелін Мейчен"

Алістер Кровлі, якого сам Артур зневажав через конфлікт першого з його другом, Артуром Бейтом, дуже високо оцінював роботи Мекена. Зокрема, він радив своїм учням його твори як «взірець магічно правдивої прози[3]». У пізні роки Мекен писав здебільшого есеї, закінчив автобіографічний тритомник, навіть вдався до дослідження таємниці зникнення Елізабет Кеннінґ. Слава поступово знаходила його ще за життя. Помер Артур Мекен у віці 84 років.

Серед усіх членів Ордена Золотої Зорі Артур Мекен став одним з найвизначніших магів свого часу. Він не вмів викликати драконів, насилати збаву, бачити майбутнє абощо — ця магія існує лише на сторінках його книжок. Але він оволодів магією набагато вищого рівня: магією творити історії. Як і Алістер Кровлі та Вільям Єйтс, Артур Мекен не вигадував окремих світів чи реальностей. Майже всі його «темні» твори резонують зі світоглядом автора й не суперечать одне одному. Легко уявити, як Гелена з «Великого бога Пана» читає щоденник з «Білих людей», поки десь поряд розгортаються події «Трьох самозванців». Художній світ Мекена — це на диво реалістична фантазія, і цей реалізм зумовлено передовсім вірою самого письменника.

Серед доробку автора є маловідома збірка зашифрованої кореспонденції та маніфестів «Будинок Прихованого світла». Написана у кращих традиціях езотеричної літератури герметизму, вона стала справжньою сповіддю Мекена-творця (там він, зокрема, розкриває ідею Світла поза Світлами) та є чи не єдиним безпосередньо окультним текстом письменника. З ним перегукується новела «Найпотаємніше світло», де містичні ідеї та концепції Мекена набувають практичного втілення (хоча й не надто явно). Очевидний зв'язок з «Дивним випадком доктора Джекілла і містера Гайда» легко пояснити: у дитинстві Артур Мекен зачитувався Стівенсоном.

«Осяйна піраміда», новела, що також увійшла до цього видання, наближує стиль Мекена до стилю іншого відомого британського письменника Артура Конан Дойла. Попри численні порівняння з Едґаром По у критиці, новела цілком британська за стилем і нагадує про «Пригоду танцівників» Конан Дойла: в обох історіях таємниця балансує між раціональним та ірраціональним, в обох випадках довколишній простір стає не тільки тлом для подій, але й важливою їх складовою. До речі, інший відомий майстер жахів, Роберт Говард, надихнувся цим твором для створення своєї новели «Діти ночі[4]».

Окрему увагу варто звернути на численні уявні культури, що їх описав Мекен. Карткові ігри, листи невідомою мовою, різноманітні фейрі — усе це начебто лишається у світобаченні тих чи тих персонажів (як, скажімо, зізнання дівчини в щоденнику у «Білих людях»), переплітається під дивними кутами, утворюючи химерний лабіринт художнього світу. У цьому сенсі найближчою аналогією буде таємнича Каркоза, до якої зверталися Бірс, Чемберс і Лавкрафт — дивний світ, складові якого хаотично з'являються тут і там. На диво, такий фрагментарний спосіб творення уявної реальності Мекена часто виявлявся дієвішим за банальний опис.

Оскільки твори Мекена утворюють цілісний, хоча й не завжди зрозумілий, часто небезпечний, але завжди привабливий світ, зібрання робіт з різних періодів творчості автора дозволяє максимально наблизитися до розуміння його власної філософії та світосприйняття. На відміну від інших містиків, Мекен дозволяв літературі лишатися літературою, лишивши магічні квадрати, формули й інсиґнії в езотеричних книжках. Валлійський фольклор, містичні європейські та східні вчення, поєднання багатьох різних культур та обов'язкова таємничість принесли Артурові Мекену всесвітнє визнання. Знайомство з роботами Мекена вплинуло на створення знаменитого культу міфів Ктулху Говарда Лавкрафта: за його посередництвом ГФЛ запозичив до своєї творчості численні кельтські легенди, а також конкретні назви — вигадану мову акло та Ноденса, одного з Прадавніх Богів[5]. Стівен Кінґ взагалі назвав повість «Великий бог Пан» «можливо, найкращою історією жахіть, написаною англійською, за всі часи».

Аби дістатися до українського читача, Мекенові знадобилося понад сто років. Він створював темний романтизм разом із Говардом Лавкрафтом, Амброузом Бірсом, Робертом Чемберсом, Абрагамом Меррітом[6] та Алістером Кровлі[7], і тепер разом з ними, він здійснює «друге пришестя» у серії «Майстри готичної прози».

Євген Лір

Великий бог Пан

І. Експеримент

— Радий, що ви завітали, Кларку, справді, дуже радий. Я не був певний, чи ви зможете знайти трохи вільного часу.

— Я подбав про все на кілька днів вперед; зараз немає багато роботи. Але, Реймонде, невже вам зовсім не лячно? Хіба це безпечно?

Двоє Чоловіків неспішно походжали терасою навпроти будинку доктора Реймонда. Сонце все ще нависало над західним гірським хребтом тьмяним червоним колом, що не відкидало тіней, а в повітрі наче все завмерло. Із лісу, що розкинувся на схилі гори, приємно повівав вітер, і було чути вуркотіння диких голубів. Унизу, у видовженій чарівній долині поміж самотніх пагорбів звивалася річечка, а після заходу сонця над долом почав здійматися легкий та білий як молоко серпанок туману. Доктор Реймонд різко повернувся до свого друга.

— Питаєте, чи це безпечно? Звісно, що так. Сама по собі операція дуже проста — її може зробити будь-який хірург.

— А на інших етапах також не виникне ризиків?

— Жодних. Абсолютно жодної фізичної небезпеки, даю вам слово. Ви завжди боїтеся, Кларку, завжди, але ви знаєте мою історію. Останні двадцять років я практикую трансцендентну медицину. Як мене тільки не називали: і знахарем, і шарлатаном, і самозванцем, але я завжди знав, що я на правильному шляху. П'ять років тому я досягнув своєї мети, і відтоді кожен день був підготовкою до того, чим ми займемося сьогодні ввечері.

— Хочеться вірити, що так воно і є. — Кларк насупив брови і кинув на доктора Реймонда підозрілий погляд. — Ви цілком упевнені, Реймонде, що ваша теорія — не якась фантасмагорія: образ хоч і вигадливий, але не більше того?

Доктор Реймонд різко зупинився. Він був чоловіком середнього віку, сухорлявий, навіть худий, з блідо-жовтим відтінком шкіри, але коли він повернувся до Кларка, його щоки спалахнули рум'янцем.

— Погляньте довкола себе, Кларку. Ви бачите гору, і пагорби, що виростають один поза одним, як хвилі, ви бачите ліс, і фруктовий сад, поля стиглої пшениці, й луги, що сягають очерету біля річки. Ви бачите, як я стою поруч з вами, і чуєте мій голос. Але я вам кажу: все це — від зірки, яка щойно палахкотіла в небі, до твердого ґрунту під нашими ногами, — усе це є не більш як мрії та тіні; тіні, що приховують від наших очей справжній світ, який лежить за чарами й мріями, за «блуканням по Аррасу, мріями про успіх