Читати книгу - "У пошуках проклятої королеви, Ляна Аракелян"

Сказала і прикусила язика від переляку. А Скріраніель попереджав мене! Усе, хана академії! Пан Карліан в одну мить опинився поруч. Він гнівно дивився в очі, але я не відвела погляд. Хоч і моторошне це видовище: звужені зіниці, з яких тріщинами по чорній райдужці розповзалися маленькі сріблясто-блакитні блискавки.

– Треба ж, як ти їх захищаєш!

– Ми провчилися всього нічого, і на заняттях нам не встигли про це розповісти. За програмою в нас захист від темних сил тільки в другій половині другого витка. Поки ми вивчаємо нескладні заклинання. Як ви не розумієте: наставники не могли все передбачити!.. – зірвалася я.

– Уяви собі, – рикнув він, – повинні були! Якщо вірана становила бодай якусь небезпеку, то потрібно було не брати її до академію! Ютарин вітчим у змозі оплатити будь-якого наставника, який би з нею займався поза стінами навчального закладу!

Я мовчала. А що можна сказати на захист? І, по-своєму, архімаг має рацію.

– До Маруни все! Вмовлю таки короля і закрию к грецям академію! Навіщо потрібно стільки магів?! Частина випускників стають непотребом. Так, їх вибрав Маятник, який не може помилитися. Але вони із задоволенням розбазарюють свій талант. Одні заради легкої наживи сплутуються з розбійниками. Доводиться потім їх відловлювати і запечатувати їхню магію на віки вічні. Інші відкривають салони передбачень, де знову ж таки розмінюють свій талант на монети. Що толку від того, що краля дізнається своє майбутнє?! Як це вплине на життя країни?! Чи вона, жінка без магічних здібностей, народить хорошого мага?! Або прекрасного воїна-мага?!

Я мовчала, а архімаг продовжував:

– Буквально минулого тижня в Білоночевому випускник-некромант від неробства підняв двох небіжчиків і став ночами лякати ними жителів. До нього прийшов голова, мовляв, врятуй нас від напасті, й гаманець перед ним положив. Той спокійно взяв гроші й поклав нещасних небіжчиків у могили. Але забув про печатки, щоб бідолашні більше не підіймалися. Але як на замовлення тієї ночі місяць був у повні. І ці двоє знову вийшли на полювання. І саме тоді, коли захмелілий некромант повертався з шинку, де відзначав свій успіх. І коли перед ним постали ті самі небіжчики, хміль миттєво вивітрився. Некромант-бідося чкурнув так, що полем проложив нову дорогу аж до Темнохащіва. І з розгону бухнувся в болото. Так і просидів би у ньому до ранку. Та болото виявилося мілким. Вибрався на берег і годував усю ніч комарів та розважав своїм виглядом болотниць. Вранці, щойно зійшло сонце, пішов на цвинтар і запечатав могили.

Пан Карліан замовк.

– Скажи, державі що, нікуди гроші дівати? Вона повинна була оплатити зі своєї казни сім років навчання цьому недомагу?! Чи він сподівався на те, що про його витівку ніхто не дізнається?!

Мені нічого було сказати. Ідіотський вчинок некроманта я не розуміла. Невже лякати людей мерцями – смішно?

– Будь-який випадок реєструється. Якщо маг не справляється, то йому висилають підмогу. На цього недоумка наклали величезний штраф, що відповідає сумі, витраченій на його семирічну освіту. Авжеж, таких грошей у нього немає. А отже, відпрацьовувати він їх буде або в шахті, або матросом, або під наглядом досвідченого некроманта в лабораторії останнього. Років так сорок, а то й більше.

Що сказати? Цілком справедливе покарання.

– Цей випадок не поодинокий. Таких по всьому королівству – десятки! Ти думаєш, що покарання хоч когось колись зупиняло? Ні. Навіщо тоді ми з Еріком Другим – хай подовжать боги його роки – утримуємо дві магічні академії в Ситові? Погодники теж розважаються як уміють. То посуху начаклують, то дощі а то й морози. У підсумку, всі вони працюють на благо королівства звичайними роботягами.

– Але невже пані Мерідет зі своїми адептами не може передбачити, хто і де опиниться після випуску?

– Яка розумна думка! – із сарказмом вимовив пан Карліан. – Думаєш, після першої ж витівки ми цього не зробили? Зробили. Але не можна передбачити рівень дурості мага. І до того ж, жоден оракул не скаже конкретики. «Цей маг вплине на долю міста. Після цього його життя вийде на новий рівень», – достатньо? Як вплине – невідомо. Бо, повторюю: передбачити рівень дурості мага неможливо! Ми з королем відмовилися від цієї ідеї. Не будемо більше запитувати прогнози в оракулів. І вирішили з цього року раз на сім років набирати адептів. Вважай, що тобі пощастило. Наступного року набору не буде!

Від шоку я не могла сказати й слова. З одного боку архімаг стовідсотково має рацію. А з іншого? Як же...

– Але ж у багатьох жителях дар помре, так і не встигнувши відкритися, – з надією я подивилася йому в очі.

– Що поробиш, це життя, – філософськи зауважив пан Карліан. – Зате ми убезпечимо королівство від криворуких і кривомозких магів. У нас поменшає проблем. Адже замість того, щоб займатися державними справами, ми більшу частину часу витрачаємо на подібні випадки.

Мене просто трясло від несправедливості.

– Виходить, тільки магічні академії винні в бідах королівства?! А ремісничі школи, ні? Недошвеї, недошвецькі, недопекарі, недокухарі, недовчителі, недоаптекарі, недобудівельники, недоцирюльники? Вони не заполонили країни? Або їх не випускають артілі та школи, ні?! Та про що я говорю?! Все інше в королівстві в цілковитому порядку! Просто зразкова країна!..

В очах архімага з’явилися знайомі блискавки. Але я вже розійшлася. Вони свій вердикт винесли – навесні набору не буде. А в мене загострене почуття справедливості!