Читати книгу - "Навіжена зі світу людей, Лариса Лешкевич"

Адвіан заспокоїв віверну і погодував зі своїх рук. 

Наситившись, величезна Кайтана лягла біля  його ніг і лагідно, тихо загарчала, нібито співала пісню.  Принц простяг руку, погладив її буру, з яскраво-червоною смугою, шорстку голову.

Кайтана була останньою віверною, її берегли наче реліквію, як символ того, що всі нещастя, які   обрушилися на королівство Уаджит  останніми роками можна подолати.

– Скоро поведу тебе на прогулянку, – сказав Адвіан, міцніше закручуючи  покривало на стегнах.

Слуги злякано вишикувалися за дверима і витягнулися по струнці. Кожен із них знав свою провину. Хтось із конюхів захворів, сталася плутанина, тому виверну й  не погодували вчасно.

– Скажу батькові, щоб він призначив одного відповідального за Кайтану! – суворо сказав Адвіан переляканим працівникам, – Щоб напевно знати, кому зносити голову!

Звісно, це були лише погрози. В Уаджиті ніколи і никому не зносили голови і взагалі не наказували.

Принц повернувся до своїх покоїв, скинув покривало і оголеним пройшов до вбиральні, де слуги вже приготували для нього ванну, що виходила ароматною  парою.

З насолодою занурився він у гарячу воду і заплющив очі.

І тут двері прочинилися. 

В кімнату прослизнула одна з  тих дівчат, які нещодавно  боролися в ліжку за його прихильність.

– Ну чого  тобі, Луло? – ліниво запитав Адвіан і проти волі потягнувся до її пишного білого тіла.

– Я скучила за тобою, мій принце...

Звиваючись і стогнучи, дівчина почала цілувати його в губи.

– Ні, крихітко, не тепер! Приходь увечері, – Адвіан із жалем відсторонився, – І не забудь захопити подружок.  Я хочу подивитися, як ви будете змагатися за мене... Переможниця першою отримає  мою любов. Ну давай вже, іди звідси!

Дівчина ображено надула губи і вибралася з ванної, знаючи, що наполягати марно. Адвіан дзвінко ляснув її по круглому, міцному заду і знову прикрив очі.

Слуга приніс легкий сніданок: густий бульйон, скибочки підсушеного хліба і гарячий трав'яний чай, у який було додано кілька крапель вина. Він поставив тацю на столик і з повагою вимовив:

– Його Величносте  чекає на  Його  Високість у кабінеті!

– Він один? – поцікавився Адвіан і поклав до рота хрусткий шматочок.

– Із паном Марілом. Його  Величносте  настійно радить вам не затримуватися!

– Іду,  іду,  – приречено пробурмотів принц, передчуваючи, що наступну половину дня йому доведеться провести в нудних бесідах з батьком і головним мудрецем королівства – хранителем стародавніх манускриптів.

Уже багато разів батько намагався завантажити спадкоємця справами, які  тому  абсолютно нецікаві.  

Їхнє фінансове становище погіршується. Єдиним, що все ще приносить непоганий дохід – залишаються смарагдові шахти, але й вони вже починають виснажуватись. 

Але вигідне одруження Адвіана може  все виправити.

Дочки тих сусідів, що зберігали нейтралітет і не прагнули війни з Уаджитом, приїжджали до королівського замку на бали.  

Їх король влаштовував регулярно, марнуючи майно, залишене йому  більш багатими й більш удачливими предками.  

Ектор сподівався, що Адвіан зупинить свій зацікавлений погляд на якійсь спокусниці і, нарешті, одружиться.

Але принц тікав від манірних незайманих красунь як від смертельної хвороби. Вони не збуджували, не приваблювали його.

– Любий мій, – говорила королева Естелла і цілувала сина у високе чоло, – змирися з волею батька! Адже тобі все одно не уникнути одруження. То чи не краще вибрати дівчину самому, таку, що сподобається, а не чекати, доки батько змусить тебе вийти за ту, яку вибере він. Чи знаєш, що він запросив у гості королеву Ролену, правительку Даяда?  

– Вдову, в якої дві  дорослі доньки й талія ширша, ніж скеля вивернів? – жахнувся Адвіан.

– Це нікого не хвилює, мій хлопчику.  Зате вона багата, а наші запаси майже виснажені... Батько думає про майбутнє Уаджита, і тільки ти – його надія.

– Нехай навіть не сподівається, що я цілуватиму цю жінку з доброї волі! – пирхнув спадкоємний принц, – вже краще згинути безвісти в пустельних пісках або на підземних копальнях!