Читати книгу - "Потраплянка на заміну, Літа Най"

– Так, – несподівано серйозно (як для кота) почав мій співрозмовник. – Часу в нас небагато, тож давай опустимо ту частину, де ти мені не віриш, а я тебе довго переконую, і перейдемо одразу до суті.

– По-діловому. Мені подобається, – копіюючи його тон, відповіла я.

– Я можу допомогти з твоїми проблемами, але натомість ти вирушиш зі мною в мій світ.

– І що я там буду робити? – скріпила пальці в замок і нахилилася до кота.

– Усе, що тобі накажуть. Якщо, звісно, виживеш після переходу.

– Навіть так, – підняла брову я.

– На жаль, є ризик, що тебе не прийме наш світ. Але він мінімальний: ти чудово підходиш. До того ж зараз рік під покровительством кота – хранителі до нас прихильні.

– Тобто ти переносиш мене у свій світ і, якщо виживу, стаю служницею у місцевих мешканців? Просто заради цікавості, там усі такі, як ти, чи є й інші... звірі?

– У світі, звідки я родом, живуть люди, такі самі, як і в твоєму, здебільшого. А ти будеш там дружиною Повелителя. Якщо все піде за планом.

– Ну нічого собі, – змахнула руками я. – Знаєш, я недавно вже підписала один контракт із дуже хорошими умовами – більше не хочеться.

– Здається, ти мене неправильно зрозуміла, – переступив з ноги на ногу (точніше з лапи на лапу) Бальтимор. – Я не заради твоїх інтересів прибув сюди. У моєму світі може початися війна, і мій емір хоче захистити своє королівство. Для цього йому потрібна ти.

– Я?! – ось це фантазія в мене розігралася. – Навіщо?

– Ти вже отримала на це відповідь: ти робитимеш те, що накажуть. На пояснення немає часу. Та й нащо завчасні розмови, якщо ти ще можеш не вижити під час переходу.

– Мене це мало заспокоїти? – насупилася я.

– Ти прийняла рішення? – Бальтимор не зважав на запитання.

– Якщо інформації стосовно твого світу я не отримаю, тоді розкажи про цей. Як ти вирішиш мої проблеми?

– Дуже просто. Я трохи підправлю реальність. Твій батько не помре, продовжить керувати компанією і не потрапить у ту неприємну ситуацію, в якій опинилася ти.

– А як же я? Я просто зникну, а рідні шукатимуть мене?

– Тебе в цьому світі не буде: я зітру твоє існування. Для магії потрібен баланс: життя за життя. Тож батько залишається – ти йдеш. В іншому з твоєю родиною все буде добре. Усі будуть здорові та щасливі. Ваш бізнес процвітатиме.

– Тобто я ніколи не зможу їх побачити? – розгублено промовила я.

– Якщо все складеться згідно з задумом – ти назавжди залишишся в моєму світі. Ну тож що, згодна?

Може, справа була в тоні цього Бальтимора або в його манері подачі інформації, але я не відчувала тривоги, страху, паніки. Ні, це ніби задачка з математики: є всі вихідні дані і ти маєш знайти відповідь, точніше зробити правильний вибір. Мені все ще здавалося, що це сон чи галюцинація – щось несправжнє, але.... Але якщо уявити, всього лише уявити, що все це правда. Адже я знайома з сюжетом «потраплянства». Не те щоб дуже добре, але колись читала кілька книжок. Отож, якщо припустити, що цей «кіт без чобіт» може розв'язати ту проблему, на яку я прирекла свою сім'ю, чи варто мені погодитися? Чи варто ризикнути життям, вирушити в інший світ, де на мене чекає невідомість, але натомість виправити свою помилку і дозволити моїм рідним уникнути наслідків? Насправді це не складне питання.

Я створила цю проблему – мені й вирішувати її.    

– Згодна, – твердо кивнула я. – Але є ще одне малесеньке прохання. Навроч на мого колишнього імпотенцію, – зі зловтішною посмішкою протягнула я.

– Що-що пробач? – мало не подавився кіт. Я лише знизала плечима. А що, маю право. Ображена жінка дуже мстива. Здається, це зрозумів і співрозмовник. Закотивши очі, відповів: – Гаразд, але попереджаю, – підняв догори лапку Бальтимор, і я ледве стримала сміх, – я збираюся змінити реальність у вашому світі – це не так вже й просто. Тож не бажаю потім чути від тебе «Цього не хочу», «Цього робити не буду». Запам'ятай, у нашому світі небезпечно, а тобі відведена одна з центральних ролей. Тому доведеться докласти зусиль, щоб вижити, і це життя може бути не найлегшим.

– Докладати зусилля я вмію, – трохи грубувато заявила я. Не вистачало мені тільки повчань кота. А може цей кіт учений? Хм.

– Тоді в дорогу, – промовив він.

– Так одразу? – розгубилась я. – Можна мені попрощатися з сім'єю або хоча б побачити наостанок.

– На це нема часу.

Не даючи мені сказати, Бальтимор несподівано і цілком по-котячому застрибнув мені на коліна і без попереджень вирвав з мого світу.