read-books.club » Жіночий роман » День святого Валентина. Повітряна тривога в наших долях, Галлея Сандер-Лін 📚 - Українською

Читати книгу - "День святого Валентина. Повітряна тривога в наших долях, Галлея Сандер-Лін"

112
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "День святого Валентина. Повітряна тривога в наших долях" автора Галлея Сандер-Лін. Жанр книги: Жіночий роман. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 3 4
Перейти на сторінку:
Глава 3

Відбій тривоги пролунав для них на краю свідомості. Ну нарешті! Піднявшись у квартиру, вони, майже не розмикаючи обіймів, спочатку разом вирушили в душ, де Міла дбайливо намилювала коханого і ніби впізнавала його знову, а він вивчав її. Сукню вона сьогодні планувала купити не абияку, а закриту, щоб приховати сліди порізів, що тільки гояться, але тепер уже все одно: Сашко і так бачить її всю, без жодних зайвих ганчірочок, не сховаєшся, не зникнеш.

— Що це? — хмуриться коханий.

І вона хмуриться разом із ним, не хоче згадувати.

— А в тебе що? — запитує у відповідь, знаходячи на тілі обранця нові мітки. — Ти мені про це не розповідав, — ледве торкаючись проводить по шраму на плечі. — І ось про це теж… — дивиться на порізи на руці.

— Не можу ж я говорити тобі про кожну подряпину, — відмахується Сашко.

— Ці твої «подряпини», — вказує на шрам, що перетинає груди, — могли коштувати життя.

— Але не коштували, — наполягав він. Ось затятий! — Все, що можна підлатати у польовому шпиталі, не варте уваги.

— Не хотів мене хвилювати? — зітхнула Радміла.

— Ти мене теж? — докірливий погляд.

— Гаразд, нічия, — здалася вона. — Сьогодні я хотіла бути вродливою для тебе, а в результаті у мене гніздо на голові й рани на тілі. Вибач.

— Дурненька, — він цмокнув її в ніс. — Ти для мене і така найкрасивіша, в чому б не була одягнена і як би не виглядала. Я сам той ще подаруночок, усі щоки тобі щетиною поколов. Вибач, хотів якнайшвидше приїхати і тебе побачити.

— От і молодець, — Рада поцілувала його в одну щоку, а потім в іншу. — Найкращий мій подарунок — це ти на сусідній подушці.

— Тоді діставай другу подушку! — засміявся він.

І вони, бажаючи компенсувати собі довгу розлуку, не стримувалися. Поцілунки змінювалися ласками та обіймами. Зголоднілі одне по одному тіла вимагали тепла та взаємності, а не просто фізичної розрядки. Ні, Мілі потрібен був саме її Сашко та ніхто інший. Тільки він, цей хлопець, котрий за минулий рік пройшов так багато.

Його обличчя, посіріле, трохи постаріле і виснажене втомою, здавалося найкрасивішим і найріднішим. Одна справа бачити його через екран смартфона, й інша — наживо, зовсім поруч, коли можна доторкнутися рукою, провести кінчиками пальців по щоці, що заросла щетиною, торкнутися трохи сплутаного після душу темно-русявого волосся. І поцілувати, довго і солодко, вкладаючи в поцілунок всю тугу, випробувану одинокими вечорами та довгими ночами.

— Нарешті нормальне ліжко, — зітхнув Сашко, поправивши подушку, і притиснув дівчину до себе. — І ти поряд.

— Скажи, а я тобі хоч раз снилася? — їй справді було цікаво.

— Ще як снилася! І не раз…

— Ти мені теж, — вона влаштувала голову на його грудях. — Але не всі сни були радісні.

— Відчула, коли мене поранило? — він поцілував її у скроню.

— Мабуть. Але ти мовчав як партизан!

— Ну вибач, — зітхнув хлопець.

— Будь ласка, пообіцяй, що більше нічого не приховуватимеш від мене! Невідомість вбиває значно сильніше, ніж навіть найважча правда. Обіцяй! — майже вимагала Міла.

— Гаразд, обіцяю, мій маленький тиране, — здався коханий. — Тоді ти теж обіцяй!

— І я обіцяю. А прямо зараз добре тебе нагодую! — вона підвелася з ліжка і надягла довгу футболку. — Ти ж з дороги голодний?

— Як вовк! — підтвердив Сашко. — Пара цукерок не рахується.

— Тоді відпочивай і чекай. Тільки не засни. Хоча ні, — схаменулась вона, — якщо хочеш, можеш спати, тобі потрібен відпочинок.

— Встигну ще відпочити, — відмахнувся він і теж підвівся. — Давай краще тобі допоможу. Удвох швидше буде, бо свято вже закінчується, а ми його майже не відзначили.

— Коли я востаннє казала, що люблю готувати разом із тобою? — усміхнулася дівчина і подала йому фартух.

— Щойно, — піддражнив обранець і поцілував її в губи. — Кохаю тебе, Мілко.

— І я тебе, Соколе мій ясний, — вона повернула поцілунок, щаслива, що він нарешті поряд.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 3 4
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «День святого Валентина. Повітряна тривога в наших долях, Галлея Сандер-Лін», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "День святого Валентина. Повітряна тривога в наших долях, Галлея Сандер-Лін"