Читати книгу - "Як завоювати сніжну відьму. Академія Торенвес, Марго Вольська"

Це ж якого милого він мені руки цілує?!

– Лорд Флейм, – пробурмотіла я, не знаючи, чи правильно до нього звертаюсь, – я…

– Не треба вибачень, – променисто всміхнувся мені Есмонд, підтверджуючи, що я таки правильно його впізнала. – Вас я готовий чекати цілу вічність.

Він запропонував мені руку, і я сперлась об його лікоть. Ситуація здавалась ще дивнішою, та питати, що тут відбувається, я не ризикнула. Аліса мала б знати! Тільки-от чомусь мене вона попередити про це не поспішала.

Що ж, дорога до деканського кабінету була не надто довгою, тож ми подолали її мовчки, без незручних ситуацій. Проблеми почались, коли Есмонд відкрив переді мною двері, пропускаючи всередину, а я побачила, що в кабінеті панує напівтемрява, на столі – якісь страви та, здається, плашки з різноманітними напоями. І свічки. Дуже романтично виглядає, між іншим… Аж надто романтично, якщо казати про ділову зустріч майбутньої аспірантки та її декана.

Прокляття! Це що, побачення?

Я приб’ю Алісу!

Якщо виживу після здибанки з Есмондом Флеймом, звісно.

Я досить надовго зависла в дверному отворі, тож Флейм, правильно протрактувавши моє занепокоєння, легенько підштовхнув мене вперед. Ще й поцікавився:

– Щось не так?

– Та… Просто… – я затнулась. – Трохи несподівана атмосфера.

Сподіваюсь, він зараз не скаже, що цього варто було чекати і що він мене попереджав! Бо якщо Аліса запхала мене на побачення зі своїм деканом, то це вже занадто. Але моя сестра не така. Вона б не підставила мене просто тому, що їй так захотілось!

– Розумію, це може дещо здивувати, – промовив Есмонд. – Проте, я сподіваюсь, сюрприз виявиться все-таки приємним…

– О, – я зашарілась. – Сюрприз…

Отже, про те, що це буде побачення, Аліса не знала. Вже добре, мій подив не стане чимось надзвичайно недоречним. От тільки що робити далі?

– Алісо, все в порядку?

– Так-так, – кивнула я. – Просто… Я здивована. Але тут все так гарно виглядає, я… Вражена! Невже це все… Було приготовано для нашої зустрічі?

– Звісно, – Есмонд буквально запхав мене в кабінет.

Ну, точніше, він ласкаво та обережно погладив мене по спині, пропонуючи пройти вглиб, а я підскочила на місці та влетіла у приміщення. Лорд Флейм рушив слідом.

– Дозвольте, я допоможу зняти ваше пальто? – запропонував він.

– Буду дуже вдячна.

Тут справді було жарко. Чи то від палахкотливих свічок так напалило, чи то близькість декана мене засоромила, та я відчувала, що мої щоки буквально починають палахкотіти. Есмонд тим часом обережно зняв з мене пальто, а я все стояла, мов зачаклована лялька, трохи здивовано кліпала очима та відчайдушно намагалась зрозуміти, на якому світі я знаходжусь та що мені далі робити.

Флейм примостив моє пальто на вішаку, а для мене відсунув стілець. Сам зайняв місце навпроти і, помітивши, що я продовжую стояти, мов соляний стовп, поцікавився:

– Все в порядку?

Я здригнулась.

– Так-так, лорде Флейм…

– Ми ж домовились, що ви називатимете мене Есмондом, – посміхнувся декан. – Навіщо всі ці зайві звертання, мов ми чужі люди?

Бо ми і є чужі люди! А Аліса забула просвітити мене на тему того, що у неї з Есмондом щось більше, аніж просто знайомство та ділові стосунки…

– Пригощайтесь, будь ласка, – Есмонд вказав на страви. – Я сподіваюсь, що не помилився, і вам це справді буде смачно.

– О… Дуже.

На щастя, хоча б в кулінарії у нас з Алісою смаки були однакові, а Флейм її явно запитував, що вона полюбляє. Інакше як би тут опинилась моя улюблена індичка в медово-гірчичному соусі?

Доки Есмонд нарізав індичку, я придивилась до нього. Залюбувалась сильними чоловічими руками, його довгими тонкими пальцями… Ідеально як для мага чи музиканта! Придивилась до обличчя Флейма. Гострі риси на перший погляд могли видатись дещо грубими, але варто було трошечки звикнути до його зовнішності, як в починало бачитись щось аристократичне, ба навіть королівське. Виразні темні очі, густі, як для чоловіка, вії… Погляд Есмонда палив, мов вогонь. Я здригнулась навіть, відчувши, що він дивиться на мене, та спробувала витиснути з себе посмішку. Він відповів тим самим, тільки дещо природніше, аніж виходило у мене.

– Не мовчіть, Алісо, – попросив він. – Краще розкажіть мені, як просувається наша справа?

– Наша справа? – перепитала я. – Е-е-е… Та власне…

– Ви вже визначили точне формулювання теми?

– Я… Ну… Роздумувала трошки…

– Згодні зайнятись дуальністю магічних полів? Крім того, – він кинув на мене палахкотливий погляд, – для цього потрібна практика…

Та що таке взагалі означає ця тема?!

– Я не впевнена, – промовила я хрипким голосом, проводжаючи поглядом шматок індички, що якраз Есмонд поклав мені у тарілку, – що до кінця розумію, про що мова.