Читати книгу - "Довірся мені, Альбіна Вишневська"

- Вас ніхто сюди не запрошував, - заїкаючись, прошепотіла дівчина у відповідь і чолом тицьнулася в коліна, не стримуючи ридання, не звертаючи уваги на те, що гроза набирає обертів.

- Я взагалі-то тут повз проходив, - фиркнув Гранін і нервово долонею стирав воду з обличчя.

- Ага, а я тут на пікніку була, - в тон йому виплеснуло дівчисько.

- Ого, та тут не все втрачено, - хоча б щось приємне зауважив у розмові, адже дівчисько кусалося, а значить, не думало втопитися. - Досить зображати русалку, давай я тебе додому проведу, - чоловік простяг руку, щоб допомогти втікачці піднятися.

От тільки вона його, здається, навіть не помічала, вся розчинилася у гірких сльозах. Та мати її за ногу! Йому що півночі з нею хороводи на березі водити?! Микита ледь чутно вилаявся, схопив дівчину за руку і підняв на ноги одним ривком. Гарненько так струснув її за плечі, що в тієї зуби клацнули. Ну, хоч ревти, наче навіжена, припинила, коли відчула біль у руках, до того сильно її тримали чіпкі чоловічі руки.

- Боляче!

- Зате працює! - Гаркнув у відповідь, а взагалі у нього було дике бажання повторити, щоб мізки цього дівчиська на місце стали.

- Та відпустіть мене нарешті!

Як тільки Микита відпустив незнайомку, вона й кроку нормально не зробила, тому що миттєво розтяглася біля його ніг. А розтяглася непогано: засяяла п'ятою точкою, бо навіть сукня задралася при падінні. Ох, а рука як у нього засвербіла ввалити їй по дупі. Чоловік не зміг собі відмовити у цьому, бо вся його істота гарчала від дикості того, що відбувається. Важкий ляпас приліпився до сідниць незнайомки. Дівчина вмить ніби протверезіла, забувши, якого дідька страждала і чому, власне, розсікає під грозовою зливою.

- Придурок! - заволала, потираючи шкіру, що горіла.

Знову спробувала встати, але ноги в слизьких капцях просто каталися мокрою травою.

Гранін долонею луснув себе по лобі, затуливши очі. От вперте стерво! Ну і чи довго йому розглядати цей кардибалет і тримати руку допомоги? І щоб ця уперта ослиця не скотилася до берега, Микита перехопив її за талію, перекинув через плече і поніс угору, обережно підіймаючись слизькою травою.

- Смикнешся, викину в кущі, - ще раз несильно шльопнув дівчину по сідниці.