Читати книгу - "Пані Язикатої Хати, Ялинка Ясь"

            Тут пролунав звук кроків, наче кралися навшпиньки. Жінка швидко озирнулася – нікого. Але ж було виразно чути кроки…

-Блиск! Глюки ще й ходять… - приречено прошепотіла Стьопка, - гаразд, зараз перекушу і завалюся спати. Божевілля зачекає…

            Вона повернулася до вхідних дверей за валізою, в якій лежав невеликий запас їжі, купленої в магазині на вокзалі. Так, дещо: молоко, кефір, кілька консервів, печиво галетне та батон.

            Та ось тільки валізи на старому місці не знайшлося. Жінка зазирнула до кожної кімнати – як і не було.

-Гей, ти, Єгорич! - згадала вона останню фразу "глюка", - валіза де?

-Як де, помилуйте, панночко?! Наказали ж з'їсти!

-Ой, ні! Мати Василева! Ти що, зжер мою валізу?! - закричала Стьопка, - з речами, грошима, документами?! І… і… мобільним?!

-Панночко, так наказали ж з'їсти! - ледь не плакав Єгорич, - Прислужитися хотів!

-Що ж мені робити, нещасній?! - звалилася на табурет Стьопка посеред кухні і заголосила: - глюки речі зжерли і навіть гроші з документами!

-Панночко! Гаманця з паперами я ще не їв… - тихенько сказав Єгорич, - ось, візьміть… - на стіл перед Степанією, прямо з повітря, впала маленька сумочка на ремінці, в якій знаходилися кредитки, трохи готівки та паспорт. Жінка притисла її до грудей і полегшено зітхнула. А потім згадала ще дещо важливе.

-А косметичка?

-З'їв, панночко... - відповіли так сумно, що у Стьопки навіть зникло бажання лаятися.

-Добре, Єгоричу, хоч ти ситий... - сказала вона, - а я ось цілий день не їла...

-Так зараз Лукерія нагодує, панночко, - бадьорішим голосом сказав Єгорич, - почастує господиню! Де ти тама, га?

Тиша. Лукерія не відповідала.

-О! Один глюк відвалився, - зраділа Стьопка, - непогана новина!

-Мовчить, сердита... - зітхнув Єгорич, - досить тобі дутися, чого ти... ну не міг я не виконати наказ!

-Так, Лукеріє, ти не ображайся! — балакаючи, Стьопка дивилася на всі боки, намагаючись зрозуміти, звідки голос Єгорича лунає. Але він завжди змінював свій напрямок, то ззаду, то с збоку, то взагалі десь згори лунав.

-Оніміла... -  зітхнув Єгорич, - гаразд, тоді я піду стола крити, та ліжко панночці стелити, якщо ти не хочеш...

-Тільки спробуй, собако ти смердюча! - закричала Лукерія, - не лізь у мої володіння!

-От і добре! – зрадів Єгорич.

-Чого господиня бажає? - офіційним тоном пролунало зверху.

-Господиня бажає... чого я бажаю... - задумалася Степанія, чого б такого побажати, щоб повністю переконатися у своєму божевілля, - а давай-но мені юшки з осетра... запеченого фазана, голубчиків зі сметаною, вареників з печіночкою... і дідової наливочки!

-А нічого не трісне? - пробурчала тихо Лукерія, а вголос  додала: - буде виконано!

            Стьопка навіть не зрозуміла, коли перед нею на столі з'явилося все, що замовляла. Тарілка юшки, з великим шматком білої риби, паруючи, запахтіла на усю кухню. Жінка потерла очі. Запечений фазан із рум'яною скоринкою, обкладений яблуками, гордо «сидів» на пласкій таці. У дерев'яній тарілці поруч лежали п'ять голубчиків, политі сметаною, та п'ять пузатих вареників із смаженою цибулькою. Степанія ковтнула слину. Понюхала кожну страву. Страшно їсти. Але голод виявився сильнішим.

-Ех, хто не ризикує, не п’є наливочку! - схопила запорошену сулію, щедро налила з неї у склянку тягучої темно-бордової рідини і пригубила, - м-м-м... мед! Точно, дідова!

            Підкотила рукави светра і кинулася на їжу. Їла і дивувалася, що божевілля буває настільки багатогранним! Треба ж таке?! Вона не тільки чує голоси, бачить те, чого бути не може, так ще й відчуває смак і насичення від страв, які хіба що в пам'яті і можуть існувати!

            «А від чого я, власне, з глузду з'їхала? - замислилась, ретельно пережовуючи частування, - можна подумати, Миколая любила до безтями! - вона пирхнула, - неприємно, звичайно, що знайшов собі молоде м’ясо, але не так, щоб ніж у серце і головою об стіни стукатися!» Так, сам факт помутніння розуму був незрозумілий. "Треба буде в інеті загуглити..." а потім згадала, що її телефон з мобільним інтернетом зжерло чудовисько-Єгорич і зажурилася.

            Доїла, витерла лляною серветкою руки.

-Дякую, Лукеріє, смачно! - подякувала голосно, - точнісінько, як у діда!

-Ой, можна подумати, він умів куховарити! - пирхнула шкідлива Лукерія.

-Хочеш сказати, то було твоїх рук справа? Але, стій, не кажи! - замахала руками, - Я спати піду! Сил немає. Божевільною бути, щоб ти знала, втомлює! - Стьопа встала і попленталася в одну з кімнат, в якій спала у дитинстві.

-Не туди, - пробурчала під вухом невгамовна Лукерія, - твоя опочивальня нині та, що дід займав!

-Ну ні! Я тобі що, принцеса на горошині? - відповіла капризно, - я в свою стару кімнату піду!