Читати книгу - "Як писали класики: поради, перевірені часом, Ростислав Семків"

Автор, який пропонує власні роздуми про секрети свого успіху, скаже нам багато, але точно не скаже всього. Він (чи вона) також змовчать про певні сторінки своєї біографії, які не надто хочеться пригадувати. Власне, багато й забуто, адже людська пам’ять (на відміну від соцмереж) схильна зберігати лише найкраще. Спробуємо повернути забуте авторами — бодай у тих межах, які важливі для розуміння його чи її письма.

Далі — друга історія, яку розповідатиме сам автор. Оте обіцяне — збірник рецептів із усіма необхідними для літературної кулінарії інґредієнтами. Хтось (як Льйоса чи Еко) подає їх більш упорядковано та розлого, хтось (як Орвелл чи Воннеґут) зосереджує у кількох порадах. Натомість Бредбері та Кундера маскують секрети власних страв спеціями дотепів і розчиняють їх у пінтах розмірковувань чи відступів. Агата теж має що сказати, але на доважок ми мусимо вислухати її історії про взаємини із сестрою та братом, виховання дочки, кругосвітню подорож та інші життєві моменти. Утім, я берегтиму читачів від надміру зайвих деталей: друга частина кожного із розділів резюмуватиме сказане нашими авторами й навіть зумисне робитиме їхні роздуми більш чіткими й лаконічними.

Нарешті — третя частина розділу доповнюватиме попередню аналізом тих механізмів успіху, які спрацювали поза волею самих авторів. Ці пружини творчості видимі ззовні, але самі автор чи авторка помітити їхньої дії не можуть або не хочуть. Натомість ми знаємо подальшу долю текстів та творців, тому осмислюємо успіх авторів у ширшому контексті. Словом, якщо біографічний нарис на початку кожного із розділів має пояснити нам, що підштовхнуло наших авторів до письма, то два наступні говоритимуть про складові їхньої майстерності, щоразу розширюючи діапазон погляду — від власне авторського до літературознавчого. Тоді ми побачимо кожного з них в інтер’єрі його чи її життя та у нестримному потоці творчості, який вони мали щастя пропустити крізь себе. І ми зрозуміємо, що вони хотіли сказати.

Герцогиня Говорить

Основні дати з життя Агати Крісті

1890 — народилася в маєтку Ешфілд (Англія)

1920 — друкує перший роман «Загадкова пригода у Стайлзі»; з’являється Еркюль Пуаро

1930 — виходить перший роман за участі міс Джейн Марпл «Убивство в будинку вікарія»

1952 — перша постановка детективної п’єси «Мишоловка»; з того часу п’єсу ставлять дотепер і це найдовше сценічне життя п’єси у світовій історії

1965 — пише «Автобіографію»

1976 — помирає у віці 85-ти років

Як зробити з життя пригоду?

Саме життя Агати Крісті нескінченно постачало їй матеріал для оповідань та романів. Ні, вона не була репортером кримінальної хроніки й не брала участь у розслідуваннях — максимум, знала особливості ліків та отрут, коли заповзялася опановувати фармакологію. Детективні сюжети авторка вигадувала, проте персонажами в них ставали добре знайомі їй люди, а події розгорталися у місцях та містах, де вона колись мешкала. Біографію Агати Крісті всуціль населяють прототипи її творів.

Показова тут, наприклад, постать капітана Гастінґса. Ключовим прототипом, звісно, є перший чоловік Агати — Арчі Крісті, прізвище якого авторка (до шлюбу Міллер) залишила собі навіть після розлучення й урешті зробила безсмертним. Арчі був затятим гравцем у гольф, мав рішучу, проте дещо хаотичну вдачу, захоплювався спортивними авто. Ну викапаний Гастінґс, що тут скажеш! Згодом Арчибальд Крісті розлучився з Агатою, через що постраждав і Гастінґс. Щоправда, авторка трансформує життєвий сюжет: це дружина кидає Гастінґса, а не навпаки.

З іншого боку, Арчі ще за часів Першої світової війни був офіцером Королівського військово-повітряного флоту (так його тоді називали), отож молоді льотчики з’являються у романах «Загадка Ендгауса», «Смерть у хмарах», «Перст провидіння» чи «О 4:50 з Паддінґтона».

Вони легко закохують у себе дівчат, гинуть, виконуючи завдання, повертаються покалічені або покидають повітряні сили з ностальгією за небом, як урешті зробив і сам Арчі. Словом, роблять усе, що непокоїло авторку в цій небезпечній професії.

Потім Арчі став клерком у Лондоні, де постійно остерігався, що його втягнуть у якусь нечесну оборудку. Тому авторка заставляє страждати клерків у романах «Таємниця блакитного поїзда», «Готель Бертрам», в оповіданні «Пограбування на мільйон доларів»: їх підставляють, у них постійні проблеми з грошима, вони мріють про краще життя, але не можуть вирватися із повсякденності.

Із гумором зображена молода сімейка з оповідання «Занадто дешева квартира» — це портрет Агати та Арчі Крісті, які щойно перебралися в Лондон у 1919 році. А коли молода пара в романі «Забуте вбивство» мандрує англійськими графствами у пошуках маленького затишного будиночку, знову бачимо частинку побуту сімейства Крісті — аж до дискусій про відтінок та малюнок шпалер. У романі це нещасливий будинок, бо там колись скоєно вбивство; будинок, який придбали Крісті, також мав погану славу: там помирали через нещасні випадки та розлучалися. Агата з Арчі теж розлучилися, це трапилося 1926 року, коли Агаті було 36. Авторка зберегла ніжні почуття до першого чоловіка й надалі: вона вбиває молодого льотчика тільки раз — у романі «Загадка Ендгауса».

Якщо повернутися тепер до Гастінґса, то ще одним прототипом помічника Пуаро був старший брат Агати — Монті (Луї Монтан). Він народився у 1880-му, тобто був старшим від авторки на 10 років (найстаршою дитиною в сім’ї була Марґарет 1879 року народження). Монті весь час вдавався у ризиковані фінансові авантюри, а одного разу навіть видурив у старшої сестри кошти на побудову невеликого корабля для налагодження комерційного судноплавства на африканському озері Вікторія. (Родина Крісті не була бідною: володіла доволі пристойним спадковим капіталом). Зайве казати, що авантюри Монті, як і подібні оборудки Гастінґса, одна за одною зазнавали невдачі.

Нарешті, третім прототипом можна вважати одного із ранніх залицяльників Агати, який покинув її, спокусившись експедицією у Південну Америку. Як пам’ятаємо, Гастінґс також намагався розжитися на ранчо в Аргентині та вкладав кошти у Південно-американську залізницю. Обоє