Читати книгу - "Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета, Вітольд Гомбрович"

ПЕРША ТІТОНЬКА: Що?

ДРУГА ТІТОНЬКА: Що? (Спохопившись.) Принце, ви такий шляхетний молодик!

ПЕРША ТІТОНЬКА: Ви, принце, істинний філантроп!

ЦИПРІАН: Нечувано!

ЦИРИЛ: Шалено! Я заклинаю тебе пам’яттю твоїх предків!

ЦИПРІАН: Я заклинаю тебе пам’яттю твоїх нащадків!

ПРИНЦ: Годі, панове! (Бере її за руку.)

ІЗА: Годі — король іде!

ЦИПРІАН: Король!

ЦИРИЛ: Король!

Гучання сурм, заходять: Король, Королева, Камергер, двір.

ТІТОНЬКИ: А нас уже немає тут, ото вже зараз розпочнеться коловерть!

Тітоньки тікають.

КОРОЛЬ: О! Філіпе! Що ж воно — я бачу, ти забав­ляєшся! А я що казав!

Кров не водиця!

КОРОЛЕВА: Ігнацію!

КОРОЛЬ: Кров не водиця, я вам кажу! Він від мене це успадкував! (Убік.) Але чи мені здається, чи ця німфа справді трохи... гм...

А що це за мартишка, мій сину?

ПРИНЦ: Дозволь, Твоя Величносте, це моя наречена.

КОРОЛЬ: Що?

ІЗА: Це жарт!

КОРОЛЬ: Ха-ха-ха! Жарт! Витівка! Бачу, мій сину, що ти успадкував від мене любов до витівок. Направду, мені вже небагато лишилося чогось ліпшого в цьому житті. І, дивна річ, це незбагненно для мене самого: що примітивніший жарт, то більше він мені дарує задоволення. Це мене омолоджує.

КАМЕРГЕР: Я цілковито згоден, Ваша Величносте, з цим тонким зауваженням. Ніщо так не омолоджує, як направду безглуздий жарт.

КОРОЛЕВА (з відразою): Філіпе...

ПРИНЦ: Це не витівка.

КОРОЛЕВА: Як це? Не витівка? То що в такому разі?

ПРИНЦ: Це мої заручини!

КОРОЛЬ: Що?

Придворні жахаються й тікають.

КОРОЛЕВА (схвильовано): Передусім попрошу такту! (До Івони.) Може, ви захочете оглянути он те дерево? (До Принца.) Філіпе, в яку ти її ставиш ситуацію? Нас у яку ти ставиш ситуацію? Себе в яку ти ставиш ситуацію? (До Короля.) Ігнацію, тільки спокійно!

ПРИНЦ: Ваші Величності, я бачу смуток у ваших очах через те, що я, королівський син, міг би хоч на мить пов’язати свою особу з отакою особою.

КОРОЛЬ: Він добре каже.

ПРИНЦ: Однак якщо я заручився з нею, то не з убозтва, проте з надміру — отож мені це вільно і в цьому немає нічого кривдного для мене.

КОРОЛЬ: З надміру?

ПРИНЦ: Так! Я досить багатий, щоб заручитися навіть з винятковою нуждою. Чому мені мусять подобатися лише гарненькі? Хіба негарна не може подобатися? Де таке записане? Де такий закон, якому я мав би коритись, наче якийсь бездушний орган, а не як вільна людина?

КОРОЛЬ: Стій, Філіпе, ти серйозно претендуєш на титул принца-парадокса? Що це за гординя, у тебе замакітрилося в голові, мій сину. Навіщо ускладнювати прості речі? Якщо є гарненька панянка, то вона тобі подобається, а якщо вона тобі подобається, тоді, мій друже, бігцем до неї... А якщо є бридка панянка, то до побачення, ноги на плечі. Навіщо це ускладнювати? Це закон природи, якому я сам, якщо між нами (озирається на Королеву), з приємністю корюся.

ПРИНЦ: Саме цей закон здається мені ідіотично дурнуватим, дико вульгарним і кумедно несправедливим!

КАМЕРГЕР: Дурнуватий, авжеж, можливо, але з дозволу сказати, власне, найдурнуватіші закони природи є найсмаковитішими.

КОРОЛЬ: Невже тобі обриднули, Філіпе, твоє навчання на факультеті будови котлів і твоя ідеологічна праця на суспільно-громадській ниві?

КОРОЛЕВА: Невже тобі набриднули твої ігри й дитинячі забави? Невже тобі вже надокучила гра в теніс? Невже ти стомився від гри в бридж і гри в поло? Але в такому разі тобі ще залишаються гра в футбол і гра в доміно.

КАМЕРГЕР: Невже вам, принце, обридла, як би це словами передати, сучасна легкість у еротично-любовних стосунках? Не йму віри. Мені би щось таке ніколи не набридло.

ПРИНЦ: Я в носі маю еротичні стосунки, я все маю в носі, одружуюсь — і баста!

КОРОЛЬ: Що-що? Він одружується? Ти смієш мені таке казати? Цей зухвалий молокосос знущається з нас! Ха! Знущається! Мені доведеться його проклясти!

КОРОЛЕВА: Ігнацію, ти цього не зробиш!

КОРОЛЬ: Я прокляну його! Щоб я так жив, прокляну! У кайдани закую! Ха! Викину негідника на вулицю!

КОРОЛЕВА: Ігнацію, інакше буде скандал! Скандал буде! Ігнацію, він це від щирого серця! Це все його добре серце!

КОРОЛЬ: Через добре серце ранити серце старого батька?

КОРОЛЕВА: Він це з милосердя! З милосердя! Його зворушила недоля цієї бідолашки — він завжди був незмірно чутливий! Ігнацію, інакше буде скандал!

КОРОЛЬ (недовірливо): Зворушила недоля?

КАМЕРГЕР: Ваше Величносте, Її Величність має слушність — принц це з уродженої шляхетності. Це шляхетний вчинок. (Убік.) Ваша Величносте, якщо не шляхетний вчинок, тоді скандал, як два на два чотири. Він затявся. Не можна довести до скандалу!

КОРОЛЬ: Ну-ну-ну! (До Принца.) Філіпе, ми по роздумах визнаємо хай би там як... палку шляхетність твоєї поведінки.

ПРИНЦ: Тут немає жодної шляхетності!

КОРОЛЕВА (поквапливо): Шляхетність, шляхетність, Філіпцю, — не перебивай, ми вже ліпше знаємо — і на визнання шляхетності твоїх намірів дозволяємо тобі представити нам твою наречену, тиха недоля якої розворушила в нас усі наші вищі інстинкти і всю нашу прекраснодушність. Ми приймаємо її в замку як рівну найродовитішим дамам, і це, напевне, не завдасть нам шкоди, а навпаки, вивищить нас!

ПРИНЦ (іде вглиб сцени): Цириле, давай її сюди — король погодився!

КОРОЛЕВА (збоку, до Короля): Ігнацію — тільки спокійно.

КОРОЛЬ: Гаразд, гаразд.

Підходить Принц, ведучи Івону попідруч.

А це... ну!

Придворні, які досі визирали з-за дерев, наближаються, гучання сурм.

ПРИНЦ: Твоя Величносте! Представляю тобі мою наречену!

КАМЕРГЕР (упівголоса): Уклонитися — уклоніться, пані... Уклонитися...

Івона не реагує.

Уклін, уклін...

ПРИНЦ (пошепки): Уклін!

КОРОЛЕВА (упівголоса): Ну-ну... (Злегка кланяється, намагаючись дати Івоні зрозуміти.) Ну-ну...

Король злегка кланяється, як Королева.

Івона не реагує.

ПРИНЦ (який трохи отетерів, до Івони): Це король, батько, Його Величність, а це мати, Її Величність... Уклонися, уклонися!

Івона не реагує.

КОРОЛЕВА (поквапливо): Філіпе, ми зворушені... Яке ж це солодке створіння (цілує її). Дитинко, ми будемо тобі батьком і матір’ю, нас возрадував євангельський дух сина нашого, ми шануємо його вибір. Філіпе, треба завжди увись — і ніколи донизу!

КАМЕРГЕР (дає знак придворним): О-о-о!

ДВІР: О-о-о!

КОРОЛЬ (збараніло): Так, так... теє... Авжеж.

КОРОЛЕВА (поквапливо): А тепер відпровадь її і накажи приготувати для неї апартаменти (великодушно) і щоб їй нічого не бракувало!

КАМЕРГЕР (дає рукою знак придворним): О-о-о!

ДВІР: О-о-о!

Виходять: Принц, Івона, Цирил, двір.

КОРОЛЬ: А це... А це... Тримайте мене! Бачили? Ви бачили щось подібне? Таж це,