Читати книгу - "Шлях додому"

Уночі я сумувала за братами і сестрами. Сумувала за мамою. У мене була родина, та я розуміла, що коти відрізняються від мене. У мене була зграя, але зграя кошенят, і це здавалося неправильним. Я почувалася тривожною і нещасною, іноді скавчала, виплескуючи свої страждання. Мама-Кішка облизувала мене, і мені ставало трохи краще, але все одно не так, як мало бути.

Майже щодня приходив чоловік і приносив їжу. Мама-Кішка покарала мене швидким ляпасом по носі за мою спробу наблизитися до нього, і я засвоїла правило лігва: люди не мають нас бачити. Здавалося, ніхто з котячих не хотів відчути дотик людини, але моє бажання, щоб чоловік узяв мене на руки, посилювалося, і тому підкорюватися законам лігва ставало складніше.

Коли Мама-Кішка припинила нас годувати, нам довелося призвичаїтися до їжі, яку приносив чоловік, – смачних сухих шматочків і часом вологого сирого м’яса. Коли я звикла до зміни їжі, мені стало значно краще. Я так довго голодувала, що цей стан здавався природним, але тепер могла їсти досхочу і хлебтати стільки води, скільки зможу. Я їла більше за всіх котячих братів і сестер разом узятих і була помітно більшою за будь-кого з них, хоч мої розміри їх не вражали. Вони рішуче відмовлялися гратися правильно і продовжували дряпати мені носа.

Ми наслідували поведінку Мами-Кішки й відходили від отвору, коли там з’являлася людина, але в інший час я зважувалася підійти аж до самого краю, поглинаючи насичені аромати ззовні. Уночі Мама-Кішка іноді виходила, і я відчувала, як кошенятам кортить приєднатися до неї. Мене ж більше приваблювало денне світло, але я пам’ятала про Маму-Кішку і знала, що вона швидко припинить будь-яку спробу вийти через отвір.

Одного разу чоловік, чий запах став мені таким же знайомим, як запах Мами-Кішки, з’явився по той бік отвору, видаючи звуки. Я відчула, що поруч з ним було ще кілька людей.

– Зазвичай вони сидять біля задньої частини. Їхня мати підходить ближче, коли я приношу їжу, але не дозволяє себе торкатися.

– У підвалі є інший вихід, окрім цього вікна? – Це був інший голос на додачу до нового запаху – жінка. Я несвідомо замахала хвостом.

– Не думаю. Як усе відбуватиметься?

– У нас є великі рукавиці для захисту, а якщо ви станете тут із сіткою, то зможете піймати всіх котів, що проскочать повз. Скільки їх там?

– Зараз точно не знаю. Ще нещодавно кішка, вочевидь, годувала, але якщо там і є кошенята, то вдень вони не виходять. Є ще кілька котів, та їхню стать не знаю. Раніше їх було дуже багато, але, гадаю, забудовник їх переловив. Він збирається знести весь цей ряд будинків і збудувати багатоквартирний комплекс.

– Він не дістане дозвіл на знесення, доки тут житимуть безпритульні коти.

– Ймовірно, саме тому він і зробив це. Гадаєте, він завдав шкоди тим, кого впіймав?

– Ну, взагалі не існує закону, що забороняє вилов і знищення котів, які живуть на вашій приватній власності. Одне слово, гадаю, він міг відвезти їх до якогось притулку.

– Котів було багацько. Уся будівля кишіла ними.

– Річ у тому, що я не чула, щоб кудись привезли велику зграю котів. Захисники тварин – це досить тісна громада, ми спілкуємося одне з одним. Якби в нашій системі з’явилося двадцять котів, я дізналася б про це. З вами все гаразд? Ой, вибачте, мабуть, мені не варто було нічого говорити.

– Усе гаразд. Я просто хотів би дізнатися, що сталося.

– Усе-таки ви правильно зробили, що викликали нас, Лукасе. Ми знайдемо гарні домівки всім котам, яких зловимо. Готові?

Я геть знудилася від цих монотонних звуків і завзято боролася з кошенятами, коли відчула, як Мама-Кішка напружилася і її пронизала тривога. Вона, не мигаючи, дивилася на отвір, різко смикаючи хвостом. Її вуха були притиснуті до голови. Я зацікавлено дивилася на неї, не звертаючи уваги на кошеня-хлопчика, яке підбігло, вдарило мене по морді й чкурнуло геть.

Потім спалахнуло світло, і я зрозуміла страх Мами-Кішки. Вона відлетіла до задньої стіни, покинувши кошенят. Я побачила, як вона беззвучно прослизнула у приховану тріщину саме тоді, коли з отвору вилізло двоє людей. Кошенята розгублено й безладно забігали, коти-самці відскочили до задньої частини лігва, а я від страху відбігла вбік.

Яскраве світло, танцюючи, просунулося вздовж стін і знайшло мене, засліплюючи морду.

– Гей! Тут цуценя!

– Агов, киць-киць-киць! – Жінка повзла вперед, випроставши руку. На її руці була товста тканина, просочена запахами багатьох різних тварин, здебільшого котів.

Нажахані кошенята стрімголов кинулися геть. Вони бігли хаотично й безцільно, і ніхто з них не наблизився до тріщини у стіні, де ховалася Мама-Кішка, хоча я відчувала її, зіщулену й налякану. Інші дорослі коти були трохи вправнішими, хоча більшість із них застигла, нажахано витріщившись на людину, що наближалася. Один із котів помчав до отвору й зашипів, коли жінка піймала його руками у важких рукавицях. Вона обережно передала його до іншої пари рук, укритих тканиною. Ще двоє котів промчали повз неї і вибралися на волю.

– Ви піймали їх? – голосно спитала жінка.

– Одного! – крикнув хтось іззовні. – Другий утік.

Я ж знала, що треба робити. Мені слід піти до мами. Але щось усередині протестувало проти цієї думки: я відчувала, як жінка, що повзе назустріч, вабить і зачаровує мене. Мені нестримно хотілося до неї, бо, хоча мене ніко ли й не торкалася людина, я чітко уявляла, як це відчуватиметься, наче мала давні спогади. Жінка простягнула до мене руки, навіть попри те, що решта котів вискакували в отвір у неї за спиною.

– Сюди, цуцику! – Я кинулася вперед, просто їй у руки, махаючи маленьким хвостиком. – О Господи, який ти милий!

– Піймали ще двох! – гукнув голос ззовні.

Я облизала жінці обличчя, звиваючись і вовтузячись.

– Лукасе! У мене тут цуценя, можете забрати його? – Вона підняла мене й оглянула мій животик. – Тобто її. Це дівчинка.

В отворі з’явився чоловік, який приносив нам їжу в мисках, його запах заповнив повітря. Він простяг руки, обережно взяв мене й витягнув на світ. Моє серце билося, але не від страху, а з великої радості. Я досі відчувала позаду себе кошенят, їхній переляк, запах Мами-Кішки в повітрі був сильний, але в