Читати книгу - "Про кам'яну державу, Народні"

— Та що буде з нами? Скоро і нам смерть через того змія! Знищив безліч худоби, а вбити його нікому! Наш цар, неборак, щодня наганяє до логовища змія багато свиней, аби той жер свині, а людям дав спокій.

— Вже й пастиря цар не може дістати, бо хто раз увидить се страховище, нараз утікає.

— Так і є. Вже три дні цар не може знайти пастиря, і три дні змій постить. Як ще так буде один день, то почне нищити людей.

Замовкли, зажурилися.

«Но,— думає собі Юрко,— буду я свинарем. Я пожену свиней до логовища». Піднявся з дуба і не став, доки не долетів до царської палати. Обернувся знов на чоловіка і просто — до царя Чорної держави.

— Добрий день, пресвітлий царю! А той і голову не зводить. Юрко вклонився вдруге:

— Добрий день, пресвітлий царю! Підвів цар голову та й каже:

— Добрий день і тобі, хлопче! Що ти тут шукаєш? До моєї палати люди вже бояться заходити. Кожний тікає, аби його не примусили гнати свині шарканю.

— Візьміть мене за свинаря, а я вб'ю клятого шарканя!

Цар зрадів:

— Хлопче, як послужиш мені вірно, половина царства твоя буде й віддам за тебе доньку!

Юрко усміхнувся:

— Пресвітлий царю, про се будемо говорити тоді, як діло зроблю. А тепер мене прийміть за пастиря.

Цар погодився. І Юрко, трохи відпочивши, погнав свиней змієві. Розтлумачив йому цар, куди треба гнати: там і там гора, а в тій горі — лігво.

Жене Юрко свині, а як зайшов у ліс, повернув у інший бік. Свині пасуться, а він дивиться, де змій. Виліз на дуба й стежить. Нараз втямив — із ями задиміло, засапало вогнем. Появився змій. Розглянувся, а свиней нема!

Кожна його голова відразу заричала, зафурчала полум'ям на всі сторони світу, і змій вернувся в лігво.

Юрко зліз із дерева, повернувся до свиней і погнав додому.

— Но, скільки свиней пожер шаркань? — питає цар.

— Жодної.

— Мені таке не треба! Завтра неодмінно пожени, інакше біда нападе на мою державу. Шаркань уже три дні голодує!

Другого дня Юрко справді погнав свині до лігва. Змій розірвав сто голів і зжер, а тоді ситий затягся до ями. Юрко з рештою свиней вернувся додому.

— Но, скільки з'їв?

— Сто.

— Поженеш і завтра! Треба його годувати, аж доки не трісне. Колись цьому буде кінець!..

Третього дня змій роздер дев'яносто свиней, на четвертий — вісімдесят... Усе менше й менше.

Юрко сидів на дубі і спостерігав, вивчав звички змія.

Далі вирішив діяти. Як одного разу змій розривав свині, він перекинувся на лева й скочив поміж стадо. Коли заричав — а у лева голос такий страшний, яж земля дрижить,— всі свині повтікали.

Розсердився змій, кинувся на лева, але і лев не лежав. Як змій почав сапати вогнем, лев скочив позад нього, приловчився й — хап! — відкусив одну голову.

Змій розлютився. А лев усе прискочить і по одній голові відірве. Б'ються уже по коліна в крові. Тоді лев розігнався, скочив на змія, стався чоловіком, витяг ножисько і відтяв йому останні голови.

Так знищив Юрко змія. Розколов найбільшу його голову, а з неї вибігла лисиця. Юрко тої ж миті обернувся на орла, наздогнав лисицю і схопив.

Потім знову стався чоловіком, розбив лисиці голову і бачить — шкатулка. Відкрив шкатулку, а там діамантовий ключик!

Сховав Юрко ключика й жене свиней додому. Цар питає:

— Но, скільки з'їв шаркань?

— Три роздер, та більше не роздере.

— Що ти говориш? — цар подумав, що юнак зі страху стратив розум.

— Шаркань убитий!

Цар дав наказ швидко впрягти коней у бричку й поспішає в ліс, щоб своїми очима бачити убитого змія.

Здалеку видно: ворони крамчать, клюють очі у змієвих головах. Цар повернувся додому. На своїм дворі обійняв Юрка:

— Проси що хочеш. Золото, державу, доньку... З радощів аж заплакав. Юрко заспокоїв:

— Не треба мені ні золота, ні держави, ні вашої доньки. Одне буду просити: спаліть ту угоду, за якою я мав би у вас служити рік.

Цар тої ж хвилини кинув угоду в піч. Але почав благати Юрка:

— Хоч би погостився зі мною на розлуку...

Погостилися, красно попрощалися, і Юрко зібрався у свій край. Долетів до тунелю і журиться: «Якщо стануся мурашкою, то як тоді потягну ключа?» Але бачить, що тунель розширився. Нараз обернувся на орла. Як долетів до половини, тунель ще більше розширився, і Юрко вже міг іти в подобі чоловіка.

Жінка вже очі виплакала, бо думала, що Юрко загинув. А як його побачила, з радості закричала, аж дідо пробудився.

— Но, синку, нич з нічого?

Замість відповіді Юрко показав діамантового ключика.

— Чи сей?

— Той самий!

— Но, тепер можемо рушати додому,— каже Юрко жінці,— бо твій отець помре із жалю.

Тоді дідо сказав:

— Чекайте, і я з вами! Ти, Юрку, мене визволив од вічної покути. Тепер відімкнемо сю браму, й закляття минеться. Моя держава оживе, і передам її на тебе.

З тим зібралися в дорогу. Дідо повів їх до гори:

— Дивись, тут була яма, через котру ти впав сюди. її вже не є. Але ходімо далі.— І повів їх через ліси, скелі, до величезних залізних воріт.

— Та як маленьким ключиком отакенну браму відімкнути? — питає Юрко.

Старий дідо взяв у руки ключика:

— Позирай сюди: біля брами в скелі є залізні дверцята, замкнуті золотою колодицею.

Дідо діамантовим ключем відімкнув колодицю. За дверцями лежав здоровенний залізний ключище, якого Юрко ледве витяг.

Тоді приклали сили усі троє і вставили ключище в отвір брами. Відмикати не треба було. Ключ заскрипів, і брама розкрилася сама.

За брамою — вихід в інший світ, звідки вони прийшли.

Але старий дідо зупинив попутників:

— Чекайте, гляньте, що діється у моїй державі.

Обернулися. Бачать: птахи, звірі та люди ожили, почали ходити. Природа теж ожила. Шовкова трава росте... Держава підіймається все вище і вище — їм уже не треба лізти вгору.

На тому місці, де була пустеля, з'явилася багата і славна держава.

Всі троє йдуть до дівчиного нянька.

Прийшли, а там безліч людей.

— Що сталося?

— Старий цар помер.

А бородатий дідо, коли це почув, поспішив до мертвого й зачав над ним ворожити, ключиком обтирати. І нараз видять: цар устав і так зрадів, що аж заплакав.

І приготували велику гостину. Всіх людей з держави покликали на неї. Кого царські слуги стріли на дорозі, кожного вели в палату й садовили до столу.

Їли, пили, веселилися. А найбільше — двохтисячорічний бородатий