Читати книгу - "Про кам'яну державу, Народні"
- Жанр: Дитячі книги
- Автор: Народні
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Раз за синіми морями, за скляними горами жив собі чоловік. Бідний-бідний! Убогий-убогий!
Був у нього один син Юрко.
А бідний чоловік завжди із чимось має клопіт. Так і цей бідолаха мав біду. В школі діти дражнили хлопчину: «Юрку, Юрку, чи хочеш ти гурку?» Він, неборак, хотів би, та звідки візьме гурку?
Як хлопцеві надокучило слухати ці прозивки, сказав:
— І їстиму гурки, скільки лиш у мене влізе!
І не скінчив школу, а записався у помічники до м'ясника. Тут їв гурок доста! І ріс як з води, і сила прибувала. На той час, як вивчився й дістав «свобідний лист» , таким став, як дуб.
— Но, Юрку,— говорить йому ґазда-м'ясник,— лишайся у мене. Ліпшу роботу ніде не знайдеш. Я звик до тебе, ти до мене. Маю дочку, оженишся і, як постарію, перебереш мою крамницю.
— Ні,— каже Юрко,— я йду світом глядати більше щастя
Так і вчинив. На ті гроші, що дістав од м'ясника, купив собі начиння: ніж, сокиру, точило. Узяв чого їсти в тайстру, вклонився ґазді й рушив у дорогу.
Йде день, другий, третій... В кожному селі заглядаються на нього дівчата: хлопчище порядний! Але Юрко йде все далі й далі. І ось натрапив на пустелю: ні дерева, ні ріки. А дуже велика спека!
Змучився хлопець та мандрує.
Одного дня зустрів у пустелі лева, орла й мурашка. Коло них лежить убитий кінь, і кожне би хотіло спробувати м'яса.
Лев риче:
— Я цар звірів. Кінь мені належить!
— Ні, бо я скорше увидів його,— говорить орел.
А мурашка:
— Я побачила коня!..
Вадяться-сперечаються, і нікому розсудити їх.
У ту хвилину, як Юрко надибав на цю сварку, мурашка таку фляцку левові вліпила, що тому аж зуби зацокотіли... Побачили людину, перестали гризтися і просять:
— Розсуди нас! — ричить лев.
— Розсуди нас! — клекоче орел.
— Розсуди нас! — пищить мурашка.
Подивився хлопець на них і на мертвого коня та й каже:
— Слухайте мене. Я вас поділю, якщо ви погодитесь з моєю дільбою.
— Погодимось!
— То добре.
Узяв ніж і сокиру, засукав рукави. Розрубав коня, вийняв нутрощі і загорнув у шкіру; повідрізувавши м'ясо, склав його окремо; кістки — у третю купку.
— Но,— говорить до орла,— тобі м'ясо треба. Се твоє,— дав йому всі нутрощі.
— Тобі, леве, буде ось,— показав на м'ясо.
— А ти, мур'яночко, залізеш під кістя й гризи, доки зуби не притупиш. Чи ви задоволені?
— Най буде!
Тоді Юрко зібрався в путь, та лев спинив його:
— Чоловіче добрий! Ти вчинив порядок межи нами, і я хочу віддячити.— Вирвав з гриви три волоски й додав:— На, сховай сі волоски. Як пальцями посучеш їх і подумаєш на те, аби статися левом, нараз бажання сповниться.
Узяв Юрко волоски й говорить сам до себе: «Не тяжке діло. Якщо і не придасться, то і не зашкодить».
Прискочив і орел:
— І я хочу віддячити тобі!
Висмикнув зі свого крила перо:
— Коли треба буде море чи ріку перелетіти, потягни оцим пером за вухом і тої ж миті станешся орлом. А як захочеш знову бути чоловіком, лиш проговори: «Доста вже був орлом».
Подякував Юрко левові й орлові та й рушає в дорогу.
— А я що? Я нич? — запищала мурашка.— Хіба я не годна нічим заплатити за мудру пораду? На, прийми й від мене волосок. Сховай, і буде тобі у пригоді. В ньому така сила, що як його пальцями погладиш, то відразу мур'янкою станеш. Світ великий, життя довге...
Подякував Юрко і мурашці, вклонився і йде далі.
Йде пустелею. Почало вечоріти. Раптом бачить — перед ним праворуч і ліворуч море. Кінця йому не видко!
«Що тепер робити? Вертатися назад?»
Зажурився Юрко, а тоді вдарив пальцем у чоло:
«А перо з орла нащо? Спробую, може, з того щось і буде!»
Вийняв перо, потяг поза вухом і... віруєте не віруєте... нараз став орлом!
Летить, летить... Добрі дві години. І долетів до другого берега. А там над водою високий палац з самого срібла-золота. Одне вікно відчинене, а у вікні красна дівчина, якої ще ніколи не бачив.
«Тут, мабуть, живе цар, а се — царева дочка»,— міркував Юрко.
Закружляв над палацом і злетів до дівочої кімнати.
Царівна швидко зачинила вікно й побігла до батька:
— Няньку, ходіть погляньте, який прекрасний орел залетів до моєї світлиці!
Цар прийшов, глянув і каже:
— Справді дуже гарний. Можна дати його до саду, там такого ще не є.
— Ой ні! Се мій, бо залетів до мене.
— Най буде по-твоєму,— засміявся цар і наказав зробити для орла золоту клітку.
Принцеса дуже полюбила птаха. Ходить за ним: годує і поїть. Якось вона захворіла і лягла спати без вечері. А коли смеркалося, орел оглянувся довкола, вийшов з клітки й стався легінем. Сів до столу, повечеряв, випив вина і став коло постелі — милується красою царівни. Як почало розвиднятися, знову обернувся на орла, зайшов у клітку і замкнувся.
Вранці служниця прибирала й похвалила принцесу:
— Добре, що ви поїли вечерю!
Дівчина глянула на стіл: справді, вечеря з'їдена! Чудується: «Хто би міг поїсти!.. Кімната ж була замкнена. Буду гадкувати...»
Як принесли вечерю, що стане й на двох, вона трошки поїла й лишила. Лягла у постіль і не спить. Але десь коло півночі все-таки заснула. А Юрко цього й чекав. Виліз із клітки, стався легінем і смачно поїв: помилувався ще красою дівчини і знову перекинувся в орла.
І цього разу служниця хвалила принцесу за добрий апетит.
А та дає тверде слово, що вже не засне і мусить дізнатися, що тут діється.
Як принесли вечерю, мало їла; лягла спати у постіль і прикинулась, що спить.
Юрко думав, що вона заснула, вийшов із клітки й сів до столу. Поїв і став коло постелі, дивиться на дівчину. А вона все бачила. Коли леґінь хотів був статися орлом і зайти до клітки, вхопила його за руку:
— Хто ти за один? Як сюди потрапив? Сядь і розкажи. Юрко усміхнувся, присів коло дівчини і став розповідати.
Вона слухала, слухала й говорить:
— Я тебе так полюбила, що без тебе і жити не можу! Але боюсь, що мій нянько нізащо не погодиться, аби я була твоєю дружиною. Він цар і сватає за мене королів, князів...
— Якось зробимо...
Домовилися, що Юрко лишатиметься вдень орлом, а вночі будуть зустрічатися.
Відтоді принцесі приносили подвійну вечерю. Батько й мати чудуються:
— Наша донька звикла мало їсти, а тепер їсть за двох!
І видко було на дівчині: розцвіла, як ружа.
Так велося діло із півроку. Але хоч яка довга таємниця, мусить мати кінець, треба про все розповісти нянькові. І таки
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Про кам'яну державу, Народні», після закриття браузера.