Читати книгу - "Два веронці, Вільям Шекспір"

Як я посміла, наймичка нікчемна,

Про тих панів базікати нечемно?

Джулія

Ну, а Протей? Чи кращий він за них?

Лючетта

От то синьйор! Справжнісінький жених!

Джулія

А докази які?

Лючетта

Лише жіночі.

Мені здається, він такий тому,

Що він мені такий здається.

Джулія

Радиш,

Закинути мою любов на нього?

Лючетта

Як викинуть не хочете її.

Джулія

Так він з усіх найменш мене хвилює.

Лючетта

Так він з усіх найбільше вас шанує.

Джулія

Він про любов свою все більш мовчить.

Лючетта

Захований вогонь жаркіш горить. 10

Джулія

Той не кохає, хто таїть кохання.

Лючетта

Не любить той, хто плеще про кохання.

Джулія

Як я хотіла б знати, що він дума!

Лючетта

Ось лист, синьйоро,- прочитайте.

Джулія

(читає)

«До Джулії».- Скажи, від кого?

Лючетта

Про це вам, пані, скаже зміст.

Джулія

Скажи: хто дав його тобі?

Лючетта

Слуга синьйора Валентина, мабуть.

З доручення Протея. Той слуга

Хотів листа віддать вам особисто,

Я ж здибала його і замість вас

Взяла листа. Даруйте цю зухвалість!

Джулія

Ти - звідниця, клянусь моїм дівоцтвом!

Ти важишся приймать листи любовні?

Змовляєшся таємно проти мене?

Ну, нічого казати, гідна праця...

І, далебі, тобі вона пасує!

Візьми листа і віднеси назад

Або не навертайсь мені на очі!

Лючетта

Любовні послуги слід цінувати...

Джулія

Ти йдеш?

Лючетта

Щоб ви могли поміркувати.

(Виходить)

Джулія

А все ж, листа я прочитать хотіла б...

Та завертать її - не випадає;

Не можна ж те чинить, за що сама я

На неї гримала. Дурна вона!

Я ж - дівчина, вона те добре знає,

Й не змусила мене розкрить листа!..

Дівчата кажуть «ні», бо так годиться.

Але за «ні» ховають завжди «так»...

Знай: легковажне це дурне кохання! 11

Воно, мов зла дитина, дряпа мамку

Й покірливо, відразу ж після того,

Цілує різку! Я Лючетту гнала,

А так хотіла, щоб вона не йшла!

Я гнівно брови супила в той час,

Як з радощів сміялось серце в грудях!..

Собі на кару я верну Лючетту

І попрошу пробачення. Лючетто!

Входить Лючетта.

Лючетта

Чого бажаєте?

Джулія

Коли обід?

Лючетта

Хотіла б я, щоб був уже готовий;

Погамували б ви тоді свій гнів

Потравами й служниці не картали б!

Джулія

А що ти підняла так обережно?

Лючетта

Нічого.

Джулія

А чого ж ти нахилилась?

Лючетта

Щоб папірця підняти, що впустила.

Джулія

І папірець отой - нічого?

Лючетта

Так,

Нічого, що стосується мене.

Джулія

То хай собі лежить він для тієї,

Кого стосується.

Лючетта

Моя синьйоро,

Цей папірець зворушить душу тій,

Хто слів правдивих не тлумачить хибно.

Джулія

Тобі коханий вірші присвятив?

Лючетта

Щоб я могла їх заспівать, синьйоро,

Ви маєте покласти їх на ноти,-

У цьому ви майстерниця.

Джулія

Не варті

Моїх зусиль такі безглузді речі.

Ти спробуй заспівать їх на мотив:

«Любові ясне світло».

Лючетта

Ні, синьйоро,

Цей вірш важкий, а той мотив - легенький.

Джулія

То що ж він - гирі прив’язав до рим?

Лючетта

Ви заспівали б - вийшло б мелодійніш.

Джулія

Чому ж не ти?

Лючетта

Для мене тон високий. 12

Джулія

А дай-но пісню.

(Бере лист)

Що́ це тут, голубко?

Лючетта

Цього тримайтесь тону, й до кінця

Ви пісню проспіваєте; хоча

Цей тон мені не до вподоби.

Джулія

Ні?

Лючетта

Атож, синьйоро: він занадто гострий.

Джулія

А ти, голубко, надто язиката.

Лючетта

Тепер він надто знизивсь. Там нема

Гармонії, де голос одинокий;

Ви мали б голосом підтримать тенор.

Джулія

Ти глушиш все своїм безладним басом.

Лючетта

Адже ж я за Протея вам співаю...

Джулія

Вже досить! Кинь базікати! Набридло!...

Кохання, надпориви, присягання...

Все це я рознесу на клапті!..

(Рве листа)

Йди!

А папірці нехай лежать; ти радо

Їх підібрала б, щоб мене розсердить.

Лючетта

Ач прикидається! А як хотіла б

Ще раз розсердитись за лист новий!

(Виходить)

Джулія

Коли б же я розсердилась за цей!

О руки осоружні! Розірвали

Слова кохання ви!.. Злостиві оси!

Ви живитеся медом найсолодшим

І жалами вбиваєте тих бджіл,

Які його дають!.. Тож на покуту

Я ніжно поцілую кожен клаптик...

«Ласкава Джуліє» - він пише тут;

Лиха ти, Джуліє!..- Щоб покарати

Твою невдячність, кину на каміння

Твоє ім’я й ногами розтопчу я

Твою зарозумілість! Глянь, а тут:

«Коханням ранений Протей»... О, бідне,

Поранене ім’я!.. Віднині ложем

Мої для тебе будуть груди доти,

Аж поки в тебе рани не зціляться;

Я