Читати книгу - "Три хрестики Аліє"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– Дивачка, – почула вона за своєю спиною перешіптування вартових, але не озирнулася. Їй не було діла до думки плебсу.
Халіль-бей саме закінчив трапезу. Він струсив крихти з прикрашеного вигадливими візерунками халата, прикрикнув на служниць і вже збирався покинути обідню залу, аж у кімнаті з’явилася огорнена в барвисті шовки дівчина. Зовсім маленька й тендітна Аліє ледь діставала високому хану до плечей.
– Що ти робиш так пізно на чоловічій половині, дитя? Тобі вже час спати, – Халіль-бей злегка торкнувся вустами лоба доньки. Його голос прозвучав суворо, але на грізному й змарнілому від давньої шлункової хвороби обличчі бея відобразилася ніжність.
Жінкам знатних татарських родин не вільно було покидати жіночої частини сералю – гарему та без запрошення заходити до чоловіків. Однак Аліє неодноразово вдавалася до таких витівок – вона знала, що їй, любій донечці турецького намісника, ще й не таке зійде з рук.
– Я не можу заснути, ясночолий мій батечку.
Аліє покірно опустила очі та міцно стисла руки в кулаках.
– У чому справа, радість моя? – бей взяв Аліє за руку та повів до низького дивану, покритого темними оксамитовими покривалами, одним лиш жестом виганяючи з кімнати всіх слуг. – Сідай, коли ти вже прийшла, то я тобі дещо розкажу.
Дівчина здивовано підвела очі і слухняно сіла.
– Ну, розповідай, що сталося.
Аліє глибоко зітхнула, вдихаючи запахи плодових ефірних олій, якими обкурювалася світлиця.
– Той козак у в’язниці… Лукаш… Мені євнухи про нього всілякі небилиці розповідали.
– А, той зірвиголова, який ледь не вбив твого брата! – Халіль-бей засміявся й одразу посерйознішав. – І що ти хотіла про нього знати? Чому він удостоївся честі бути гостем у моїй в’язниці?
Аліє ствердно кивнула, зробивши вигляд, що їй нічого про це не відомо.
– Він був рабом на галері, що припливла в наш порт із Константинополя. Учора вночі цей чоловік підняв бунт. Але втекти не вдалося нікому, а цього хлопця… як його?
– Лукаша?
– Так, Лукаша… Його ми повісимо в неділю на площі.
– Що ж він такого зробив, щоб після скоєння настільки тяжкого злочину заслужити особливі почесті перед смертю? – Аліє дивилася на батька широко розплющеними наївними очима, вдаючи, що вперше чує історію козака. Вона здавалася врівноваженою, але всередині вирувала буря.
– Твій брат разом із яничарами кинувся ловити утікачів. Махмуда поранили – і він упав на землю обеззброєний. Той хлопець, що ти його називаєш Лукашем, міг добити його одним ударом шаблі, але він не став позбавляти життя беззахисного.
– І за свою доброту він поплатиться головою, – протягла Аліє. – Але ж це несправедливо! Він зберіг життя нашому дорогому Махмуду-азі, тож тепер ви маєте зберегти життя йому!
– Тебе надто цікавить цей бунтар, – холодно відрізав Халіль-бей. – Вочевидь, ти вже подорослішала достатньо, щоб цікавитися чоловіками. Про це я і хотів з тобою поговорити.
Халіль-бей налив вина і вмостився зручніше. Аліє затамувала подих, ще сильніше впиваючись довгими пофарбованими хною нігтями в свою долоню.
– Я мав би вже давно видати тебе заміж, та все ніяк не можу зважитися.
– Бо це означає, що я назавжди залишу ваш дім?.. – сльози виступили на очах дівчини, але вона не дозволила їм скотитися вниз. Дочка бея ніколи не плаче.
– Я шукав для тебе найкращого чоловіка, – досить холодно відповів батько. – Але й це теж, – ніби між іншим кинув він.
– Тобі вже скоро вісімнадцять, – продовжував Халіль-бей, потягуючи солодкий дим від люльки, – незабаром ти перетворишся на стару дівку, перестарка, і ніхто тебе не захоче брати, тому треба поквапитися з заміжжям.
Халіль-бей замовк на хвилину, вибиваючи свою люльку й неспішно наповнюючи її свіжим тютюном. У повітрі дужче запахло вишнею.
– За декілька днів до нас приїдуть посли від хана Джанібенд Гирея. Він якраз шукає собі четверту дружину.
– Ви віддаєте мене заміж… за кримського хана? – у Аліє перехопило подих. Вона ще не вирішила, сміятися їй з цієї звістки чи плакати.
– Так, краща трояндо мого саду, я даю тобі можливість стати могутньою правителькою Криму.
– Але…
Халіль-бей похитав головою.
– Ти розумна дівчинка й знаєш, що Кафа разом із іншими південними містами знаходиться в підпорядкуванні двох володарів: моєму як намісника Османської Порти, і турецького султана особисто. Але північні міста мають свого власного намісника – хана із роду Гиреїв і свою державу – Кримське Ханство, що дедалі менше бажає залежати від султана. Бачиш, останнім часом стосунки між ханом Джанібенд Гиреєм та Мурадом ІV, нашим великим султаном, хай продовжить Аллах його дні, досить напружені. І не безпідставно. Адже такі вдалі походи козацького гетьмана Дорошенка на Стамбул та провінції підкріплюють мрію про можливість Кримського Ханства зовсім відділитися від Порти. Розумієш?
Аліє ствердно кивнула.
– І якщо це станеться, – продовжував Халіль-бей, – то ми хочемо бути друзями з кримським ханом… Аліє, ти маєш пам’ятати, що ти зі знатного роду. Це честь – поріднитися з онуками славетного Чингіз-Хана, і далеко не кожна родовита татарка отримує таку можливість!
– Так, батьку, – покірно схилила голову Aліє Ханим, не маючи що сказати у відповідь і ледь стримуючи зрадницькі сльози. – Дозвольте, я піду поділюся радістю з матінкою?
– Добраніч, ластівко мого сералю!
Халіль-бей простягнув для поцілунку свою руку та задоволений попрямував у свої покої. Аліє ж із важким серцем і міцно стиснутими кулаками пішла до гарему.
Фатьма була в своїх покоях. Напівлежачи на розстелених на долівці килимах, вона вишивала срібними нитками білосніжну чадру, підсвічену мерехтливими відблисками масляної лампи.
– Не інакше мені весільну хустку готуєш, – похмуро сказала Аліє, розташовуючись поруч на подушках.
Красива зніжена жінка, байдуже що в літах, прибрала з лоба неслухняне русяве пасмо та загадково посміхнулася.
– А хіба не час тебе заміж віддавати? Засиділася ти в дівках, до того зараз саме випала слушна нагода.
Голос Фатьми лився так спокійно й рівномірно, ніби дзюрчання повноводного струмка. Та й уся вона була спокійною та врівноваженою, із м’якими рисами обличчя, яке майже не ворушилося, коли жінка говорила, тонкими пальцями, що жодної миті не відривалися від вишивання, і навіть застиглим поглядом, у якому, однак, ще можна було вловити іскру життя.
Цей удаваний спокій дратував Аліє ще сильніше. Ба, більше – вона згадала свій полуденний візит до шляхтянок і з жахом усвідомила, що стає відчутно схожою на матір.
– То ти все знаєш про цього старого Гирея, у гаремі якого я проживу решту свого життя? – спитала вона роздратовано, уже не стримуючи свій гнів.
– Гарем хана – це не в’язниця. Так, порядки в нього більш суворі,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Три хрестики Аліє», після закриття браузера.