Читати книгу - "Аладдін і чарівна лампа"

став юнаком і мудрою людиною. До того ж ти — син добрих людей. І не сором тобі, коли сердешна твоя мати, вдова, трудиться, не покладаючи рук, аби прогодувати вас обох, а ти, майже мужчина, ледарюєш? Тебе слід навчити ремеслу, щоб міг заробити на життя собі й матері. Синку, у вашому місті чимало всіляких майстрів, вибери, яке ремесло тобі до душі, — я відведу тебе до майстра, і він навчить тебе усьому, що знає сам. Ти станеш добрим ремісником і зможеш заробляти на прожиття. А може, тобі не до вподоби справа батька? То обирай будь-яку іншу, а я тобі допоможу, чим зможу.

Проте Аладдін уперто мовчав і нічого не відповідав магрібцю. Чаклун зрозумів, що хлопчику неприємна ця розмова, що він і далі не бажає опановувати жодного ремесла, звикнувши до безтурботного життя. Адже досі це сходило йому з рук.

— О сину мого брата! — сказав магрібець. — Не засмучуйся так. Якщо ти не бажаєш бути ремісником, я відкрию для тебе крамничку й привезу найдорожчих тканин. Ти познайомишся із купцями, будеш торгувати і скоро станеш великим багатієм, якого шануватимуть городяни.

Почувши таке, Аладдін дуже зрадів, бо вважав купців за найповажніших людей, котрі завжди носять чистий дорогий одяг і майже нічого для цього не роблять. Він із захопленням подивився на дядька, засміявся і закивав головою на знак згоди. Зрозумівши, що ця ідея сподобалася малому, магрібець вирішив не гаяти часу.

— О сину мого брата, ти лишень будь упевненим, — сказав він, — а завтра зранку підемо на базар, і я справлю тобі найкраще нове вбрання, а потім придбаю крамничку, навезу в неї багато дорогої тканини, — і ти самостійно займатимешся своїм крамом, продаватимеш і купуватимеш товар.

Коли мати Аладдіна почула такі щедрі обіцянки, вона нарешті відкинула усі свої сумніви щодо магрібця й повірила в цю байку. Бо ж навіщо чужій людині займатися влаштуванням майбутнього якогось непутящого хлопчака? Чого б інакше він мав старатися для її сина? Тож вона заходилася повчати Аладдіна, аби він набрався розуму та завжди в усьому слухався дядька й ніколи жодним словом не перечив йому, бо той тепер йому замість батька. Адже слід надолужувати згаяний у пустощах час і братися до справжньої роботи.

Потім мати Аладдіна підвелася і подала вечерю. Усі споживали їжу, аж доки не наситилися, а по вечері помили руки і ще довго балакали про торговельні справи, про купівлю, продаж і безхмарне майбутнє Аладдіна. Опівночі магрібець, подякувавши, попрощався і пішов додому.

Замріяний, Аладдін не спав цілу ніч. Уранці, коли магрібець постукав у ворота, хлопчикова мати запросила його увійти в дім, але той відмовився. Аладдін миттю вдягнувся і вийшов до нього.

— Доброго ранку, дядьку! — привітався він, поцілувавши магрібцеві руку.

Магрібець мовчки повів Аладдіна на базар. Там вони зайшли до великої крамниці, і чаклун попросив купця показати для малого нове вбрання. Він побажав, аби воно було кольорове, ошатне й дороге. Купець запропонував великий вибір розкішного одягу, блискучого й барвистого.

— Любий небоже, — ласкаво мовив магрібець, — яке тобі найбільше подобається?

Аладдін дуже зрадів, що може сам вибирати собі одяг. Він вибрав нове святкове вбрання, магрібець розрахувався за нього з купцем, і вони вийшли з крамнички.

Потім пішли в лазню, помилися й намастилися ароматними настоями, напилися солодких напоїв, і аж тоді Аладдін зодягнув своє нове вбрання. Від невимовної радості йому аж паморочилося у голові. Він підійшов до магрібця, поцілував його руку й сказав:

— Нехай береже тебе Аллах, дядечку!

Вони знову повернулися на базар. Гуляючи поміж крамницями, магрібець пояснював хлопцеві, як відбувається процес торгівлі.

— О небоже, — повчав він Аладдіна, — тобі треба поспостерігати уважно за купцями, як вони продають і купують, щоб самому розумітися у товарах, адже це твоє майбутнє ремесло.

Потім він повів Аладдіна вулицями міста, показав йому мечеті, заїжджі двори, харчевні. А опівдні вони зайшли до знаменитого кухаря, який подав їм розкішний обід на срібному посуді. Вони досита наїлися і напилися.

Після обіду магрібець повів Аладдіна місцями для прогулянок, розваг і відпочинку, показав йому палац султана, а потім вони зайшли в гостинний двір для чужинців, у якому оселився магрібець. Туди він запросив купців-сусідів та за накритим усілякими наїдками столом познайомив їх із Аладдіном, представивши його сином свого брата.

Коли усі попоїли, попили, залишившись задоволеними, магрібець випростався, узяв Аладдіна за руку і привів його додому. Коли мати побачила сина, у такому розкішному вбранні схожого на царевича, у неї від радості аж голова запаморочилася.

— О дівере, — вигукнула вона, — присягаюся Аллахом, від радості всі думки у мене в голові переплуталися, мені бракує слів, щоб належно подякувати тобі за все добро, яке ти зробив для мого сина!

— О братова, — відповів магрібець, — я не зробив нічого особливого. Адже Аладдін — син мого брата, все одно що мій син. Я просто зобов’язаний замінити йому батька, тож не переймайся.

— Молю Аллаха іменами всіх святих пророків, щоб оберігав тебе і продовжив твоє життя, аби ти був покровителем цього хлопчика! — вигукнула мати Аладдіна. — А він завжди коритиметься тобі і ніколи не дозволить собі непослуху.

— О братова, не турбуйся, — сказав магрібець. — Аладдін — мудрий юнак, я маю надію, що волею Аллаха він ще порадує твої очі, стане найбільшим купцем у вашому місті. Шкода, що завтра п’ятниця, і я не зможу відкрити для нього крамницю, бо усі купці після молитви ідуть в сади і на прогулянки. Але вже в суботу, якщо буде на те воля Аллаха, я потішу Аладдіна. А завтра я прийду до вас і візьму його з собою, покажу сади та інші місця, де він ще не бував. Там зберуться усі купці. Я хочу, щоб він запізнався з цим товариством.

Потім магрібець попрощався і пішов до свого найманого помешкання. Схвильований Аладдін за ніч очей не склепив і, щойно защебетали птахи, вітаючи новий день, підвівся, зодягнувся у нове вбрання і