Читати книгу - "Об’єкт 21"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Ця річ нагадала йому про хазяйчиного хлопчика.
— Грицю! — покликав він, виходячи на балкон.
Ніхто не обізвався.
— Грицю! — гукнув ще раз лейтенант, спускаючись по сходах..
— Побіг кудись, — сказала Лук’янова, що саме прибирала в квартирі.
Петров знайшов хазяйчиного сина на березі струмка, який протікав недалеко від будинку.
Хлопчик займався своєю улюбленою справою. Селячи на камені, він видував через соломинку пузирі. Видно, хлопчина був неабиякий мастак: із соломинки звисала прозора куля завбільшки з футбольний м’яч.
Лейтенант зупинився і почав спостерігати. Гриць продовжував дути. Незабаром пузир став такий, як астраханський кавун, і блискотів на сонні, мов фантастичний плід. Хлопчик підвівся і все дув у свій інструмент.
Лейтенант не стримався і ступив уперед.
— Що це в тебе? — спитав він.
Гриць вийняв соломинку з рота і, тpимaючи її разом з пузирем у витягнутій руці, пояснив:
— Знайшов я цю соломинку. Можна дути скільки завгодно, пузир ніколи не лопне!
— Де ж ти знайшов її?
— Та на траві, біля нашого будинку…
— Дай подивитися.
Гриць подумав і віддав свою забавку. Пузир, доки тривала ця розмова, помітно зменшився в обсязі.
— Подуйте, — сказав Гриць, — самі побачите.
Петров підніс соломинку до губів і почав дути, причому робив це так старанно, що через десять хвилин тонка куля досягла вже метра півтора в діаметрі. Лейтенантові довелося нахилитися за поручні містка, перекинутого через струмок. Величезна куля звисала, майже торкаючись води. Далі дути було вже неможливо.
Раптом Петров спитав:
— Слухай, це часом не та сама соломинка, яку в тебе брав дядя Федір, ваш пожилець?
Хлопчик почухав потилицю.
— Може й вона. Тільки що це в нього за мило таке?
Петров не відповів. Він випустив повітря з пузиря, стежачи за тим, як прозора, наче зіткана з повітря, куля повільно зменшується.
Довелося чекати цілих чверть години, доки пузир зник. Тепер на кінчику соломинки, розщепленому у вигляді зірочки, висіла туга крапля блідо-опалового кольору.
— Не відірветься, не бійтеся! — сказав Гриць, бачачи, як лейтенант обережно повертає соломинку, щоб роздивитися краплю. — Вона тужавіє.
Грицеві страшенно не щастило на компаньйонів по видуванню пузирів. Розщепихін забрав найкращу його соломинку. Те саме зробив і Петров.
Хлопчик не підозрював, що тримав у руках той самий кінчик нитки слідства, що його шукав Скоробогатов.
В інституті
До директора інституту хімії академіка Смирнова майор приїхав наступного дня.
— Чим можу бути корисним? — спитав директор, здивовано розглядаючи відвідувача.
Замість відповіді той дістав з кишені коротку соломинку і почав у неї дути. На розщепленому кінці її з’явився пузир.
Академік з цікавістю стежив за дивним заняттям гостя.
Коли куля стала завбільшки з абажур настільної лампи, директор насупився і похитав головою. Нарешті пузир, якого видував Скоробогатов, досяг такого розміру, що зовсім заслонив би від очей директора його співрозмовника, коли б не був прозорий.
— Досить, — сказав директор. — Це пластмаса «Б-34». В усьому світі немає іншої речовини, настільки пластичної. До того ж це лабораторний напівфабрикат. Але як вона потрапила до вас?
— Ось це я й хочу з’ясувати.
Викликали Виноградова. На запитання, коли й навіщо він узяв з лабораторії пластмасу, той відповів, що нічого про неї не знає.
— А в Розщепихіна, вашого давнього знайомого, інша точка зору щодо цього, — спокійно зауважив майор. — Ви знаєте такого?
Якусь хвилину погляд завгоспа перебігав з майора на директора. Виноградов м’явся.
— Так я взяв… — сказав він нарешті.
Випиваючи якось з Розшепихіним, розповідав Виноградов, він сам не пам’ятає, як проговорився про нову пластмасу. Розщепихін почав приставати з проханням дати «подивитися» пластмасу, виготовлену в одній з лабораторій інституту. Виноградов відмовлявся, але Розщепихін виявив неабияку наполегливість, і завідуючий господарством піддався.
— Чим же він на вас вплинув?
Виноградов промовчав.
— Коли ви передали пластмасу?
Завгосп назвав день — це було напередодні польоту Розщепихіна.
— За зразком пластмаси можна розкрити спосіб її виготовлення? — спитав Скоробогатов після того, як пішов Виноградов.
— Ні, — відповів директор інституту, — можна визначити тільки хімічний склад, але це не таємниця. Вся суть у технологічному процесі. Особливість нової пластмаси полягає в тому, — додав він, — що вона здатна утворювати надзвичайно міцні плівки. Товщина такої плівки може бути доведена до шару в одну молекулу.
Скоробогатов розповів коротко про політ Розщепихіна і про його сумний кінець. Потім висловив своє припущення:
— Мені здається, що Розщепихін почав видувати пузир через бамбукову трубку, в якій дротом пропалив наскрізний отвір. Трубку з’єднав з газовим балоном.
Оскільки газ легший від повітря, пузир, наповнений ним, почав рвати з рук трубку. Тоді Розщепихін прив’язав її до своєї руки мотузкою. Пузир він видував на балконі. Куля досягла розміру будинку, поривом вітру її рвонуло вгору. Розщепихін не зміг випустити бамбукову «соломинку» і злетів теж. А потім йому вже не лишалося нічого іншого, як триматися щосили за «палицю». В такому вигляді його й побачив Никандров, таким його зафіксував і фотоапарат. Надзвичайно тонку й прозору кулю на фоні неба не видно було.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Об’єкт 21», після закриття браузера.