Читати книгу - "Об’єкт 21"

Майор накреслив на карті, що лежала на столі, товстий овал.

— Ви вважаєте, що він… зник? — спитав Петров.

— Він вирушив у повітряну мандрівку несподівано. Такий, висновок можна зробити з його костюма. Піжама і разом з тим галстук. А трапилося це, звичайно, не далі ніж тут.

— Чому?

— Та з тієї простої причини, що інакше його помітили б і інші. Адже весь цей район заселений.

Дуже швидко з’ясувалося, що ніяких польотів аеростатів у найближчій зоні не було, а чоловік у смугастій піжамі летів явно за вітром.

— Важлива обставина, — зауважив Скоробогатов, креслячи на карті маршрут «літуна», як він його називав — Тепер ми з вами можемо напевно сказати, звідки він вилетів і де закінчив політ. Вилетів він, очевидно. з села Черемушки, — Скоробогатов поставив точку синім олівцем, — а сів, ураховуючи напрям і швидкість вітру, ось тут. — Він обвів товстою лінією на карті великий лісовий масив.

— Саме сьогодні, — повідомив лейтенант, — надійшла зайва про те, що три дні тому зник пожилець, який наймав кімнату в громадянки Лук’янової в селі Черемушки.

На другий день лейтенант доповідав про все, що зміг дізнатися. Чоловік, який несподівано зник, нещодавно приїхав з міста, розташованого кілометрів за п’ятдесят, найняв кімнату в мезоніні, збирався відпочивати: наприкінці літа стояли якраз погожі дні. Інвалід, працює в промисловій кооперації. Що дав огляд кімнати? Під ліжком знайдено чемодан з білизною. На спинці стільця — чорний піджак, а на неприбраній постелі — смугасті штани від піжами.

— Саме ті речі, яких не вистачає в літуна, — додав Петров. — Може, справді він?

— І ніякого стороннього чи цікавого предмета? — спитав майор.

— Балон з-під світильного газу. Син хазяйки — він працює шофером — хотів поставити матері газову плитку. Він привіз балон з газом і поклав його в мезоніні. Але плитку купити не встиг, поїхав у відрядження.

— Балон з газом?

— Коли я відкрив вентиль, пішов газ. До балона прироблено гумовий шланг, якого, за словами хазяйки, раніше не було. Мабуть, пожилець усе-таки користувався або збирався користуватися газом. Проте ні плитки, ні пальника серед речей немає.

— Що ще незвичайного?

— Бамбукове вудлище в кутку. Зламане.

— Що ж тут особливого?

— Вудлище нове. Нещодавно куплене. І зламане якось дивно: виламана середина. А обидва кінці залишилися.

— Стривайте, стривайте, — майор висунув шухляду стола і, вийнявши збільшений знімок, подивився в лупу. — Адже в руках у нього, мабуть, бамбукова палиця!

Майор передав знімок лейтенантові, потім спитав:

— Крім хазяйки, в будинку ще хтось живе?

— Молодший син. Зовсім ще хлопчисько. Років десяти.

— Що він розповідає?

— Та нічого особливого. Пожилець, звуть його Розщепихін, грався з хлопчиком напередодні того дня, коли зник. Той пускав мильні пузирі, ну, пожилець і зацікавився, почали разом видувати. Розщепихіну так це заняття сподобалося, що він одну соломинку навіть у свою кімнату приніс.

— Ви цього хлопчину не випускайте з уваги, — сказав майор. — Хлопчаки дуже спостережливі й інколи помічають таке, що дорослому й на думку не спаде.

Ліс було прочесано дуже добре. Але навіть вимуштрувані собаки не знайшли на землі ні одного сліду людини, що так загадково зникла. Лісник, обходячи ділянку лісу, де напередодні він бачив кілька засохлих дерев, і розглядаючи верхівки сосен, помітив у густій шапці однієї з них щось темне, схоже на велике гніздо. Це був труп людини, затиснутий і скарлючений між стовбуром дерева і великою гіллякою.

На трупі була смугаста піжамна куртка, розірвана під час падіння, шовкова сорочка з галстуком і чорні штани. Нічого, крім картатого носовика, у кишені штанів не виявилося. Не знайшли й бамбукової палиці, хоч майор Скоробогатов і його помічник дуже старанно обнишпорили все навколо.

Медична експертиза встановила, що Розщепихін помер від перелому хребта внаслідок сильного удару об дерево.

Небагато про що дізнався й Петров, який повернувся з міста. Розщепихін працював близько року агентом по збуту в артілі, що виготовляє лабораторні прилади. Приїхав сюди з іншого міста, за сімсот кілометрів, де, судячи з анкети, теж працював у промисловій кооперації.

Ніяких організацій, які б займалися польотами, в місті немає. З наукових установ є тільки інститут хімії. Один з його співробітників, Виноградов, завідуючий господарством, давно знає Розщепихіна. Зустрічалися зрідка і тут, у місті, головним чином у зв’язку з замовленнями інституту на лабораторне обладнання. Зустрічі друзів майже завжди закінчувалися випивкою. Частував Розщепихін. Крім цього, Виноградов більше нічого не повідомив.

— Між іншим, — задумливо промовив Скоробогатов, — Лук’янова твердить, що Розщепихін не п’є. Що ж виходить? Непитущий чоловік кличе пити іншого, мабуть, такого, що п’є. Значить, він зацікавлений в ньому.

— Ну, звичайно. Знаєте що? Поїдьте, мабуть, у Черемушки. Огляньте ще раз усе. Неодмінно треба знайти хоч якийсь кінчик у цьому клубку!

Виконуючи наказ майора, Петров ще раз ретельно оглянув кімнату, в якій жив Розщепихін. Нічого нового він там не знайшов. Чемодан із звичайнісінькими речами, На столі —