Читати книгу - "25 професій Маші Філіпенко"

— Джинси шиють із парусини, — зауважила Сабінова. — То вельми цупкий матеріал. Ми тобі для початку мішковину дамо. А поки що йди сідай до машинки і крути її, як м'ясорубку. Звикай до обертальних рухів. Другою рукою перегортаєш книжку. Вироблятимемо автоматизм.

Маша так і вчинила. Сіла й почала одною рукою машинку крутити, а другою журнал гортати.

Гудзичниця Лисавета Чуркіна, така маленька й кучерява, питає:

— Скажи, дівчинко, чому у тебе волосся так гарно вилискує і так гарно укладене?

Маша візьми та й скажи:

— А я його молоком перед сном промиваю. Слабким розчином. Уже цілий рік.

Лисавета Чуркіна все те запам'ятала і чоловічій брючниці Четвериковій таємницю повідала. І обидві вони глибоко замислились.

Закрійник Лопухін, такий високий і вихований, каже:

— Дівчинко, а ось ті джинси, недорогі, що ти їх татові зіпсувала, де купували?

— То ви не знаєте? — відповідала Маша. — На станції Клязьма новий магазин відкрили. «Будинок джинсів» називається. Там на першому поверсі польські брюки продають, на другому — чеські, а нагорі — з італійської народної капіталістичної республіки. Там цих джинсів навалом, навіть оксамитові є.

Закрійник Лопухін усе це також запам'ятав і навіть у книжечку записав.

Для чого все це Маша наговорила, вона й сама не відала. Може, тому, що професор Баринов просив ательє розбурхать, аби вони не позакисали.

Наступного дня була неділя — найбільш робочий день для ательє. Маші до школи йти не треба було. Вона зранку до ательє попрямувала — поліпшувати.

Маша йшла вулицею вся поважна й заклопотана. І все хотіла, щоб трапився хтось із однокласників і запитав би:

— Куди це ти, Філіпенко, простуєш? А вона б відповіла:

— Це тобі робити нічого, ти увесь розпустився. А я на роботу йду.

Та, як на зло, ніхто не траплявся. Цього прохолодного ранку всі ще, певно, спали після важких шкільних баталій.

Товариш Сабінова, сувора, як шабля, стояла біля входу із зошитом і відмічала, хто запізнився. Тільки відмічати було нікого. Ніхто не приходив.

Товариш Сабінова дала Маші великий шмат мішковини й почала дзвонити, куди всі поділись:

— Алло, покличте до телефону Єлизавету Аркадіївну.

Їй там кажуть:

— Лисавета Аркадіївна підійти не може. Вона до подушки приклеїлась.

— Що це за жарти? — закричала товариш Сабінова. — Скажіть їй, щоб негайно йшла на роботу.

А там відповідають:

— Не можемо сказати. Подушка заважає. Не чує вона нічого. Тому що вона пухова.

Товариш Сабінова дуже розгнівалась:

— Ось я зараз сама приїду з нею поговорю. Вона у мене все умить зрозуміє і почує все. Вона у мене стане шовкова.

— І у вас вона нічого не зрозуміє. Вона у ванній сидить. Відмокає, щоб відклеїтись.

Товариш Сабінова чоловічій брючниці Четвериковій подзвонила:

— Чому це вас немає? Негайно з'явіться на роботу!

А Четверикова у відповідь каже:

— Та як же я з'явлюсь? У мене подушка до потилиці прилипла. Я в ній — як Наполеон у треуголці.

— Так і приїздіть, як Наполеон у треуголці. Я тут ножиці візьму і вас відстригатиму.

Далі товариш Сабінова закрійнику Лопухіну подзвонила. У Лопухіна до телефону підійшла бабуся:

— А Володенька занедужав. Він за джинсами поїхав на станцію Клязьма.

— Все зрозуміло! — сказала директор Сабінова. — Хтось хоче нас занапастити, хтось наше ательє зурочив. То, мабуть, усе та ж Митрохіна з главку. Не любить вона нас. І тканин гарних не дає. І око у неї лихе — чорне.

Товариш Сабінова до того розхвилювалась, що подалась в аптеку заспокійливе купувати. А Маші звеліла клієнтів розважати і затримувати.

І тут же клієнтка завітала. Така висока, з великими очима й сумна. Маша почала її розважати.

— Хочете, я вам анекдот розповім?

— Хочу, — каже клієнтка, але якось не дуже впевнено.

— Він вам сподобається, — каже Маша. — Про тарганів. У одного чоловіка були таргани. Він не міг їх позбутись. Він на роботу прийшов і побивається. А йому один співробітник радить: «Ти не побивайся. Ти дірку в стіні прокрути і опівночі накажи: «Усі таргани, із моєї квартири кроком руш!» Вони й підуть, тільки при цьому сміятись не треба хоч би там що». Той чоловік, з тарганами, так і вчинив. Прийшов додому, дірку прокрутив і наказав: «Усі таргани, із моєї квартири кроком руш!» Таргани з усіх щілин повиповзали, вишикувались і в дірку покрокували. Чоловік побачив це і зареготав од радості. Раптом виповз великий рудий тарган на костурах і як загорлає: «Хлопці, він пожартував! Вертайтесь!» І всі таргани назад повернулись. Цікаво?!

— Цікаво, — ґречно відповіла вродлива клієнтка. — Тільки мені таргани не подобаються.

— А кому вони подобаються, — сказала Маша. — А далі ще цікавіше буде. Той чоловік на роботу прийшов і знову бідкається, навіть ридає увесь. Йому співробітник знову каже: «Ти не ридай. Ти вночі прокинься о дванадцятій і закричи: «Таргани, на нас вороги напали! В атаку на ворогів!» Вони в атаку підуть, а ти дірку затули. Тільки не спи хоч би там що». Чоловік так і вчинив. Уночі як закричить: «В атаку на ворогів кроком руш!» Таргани звідусіль похапки вискочили, схопили голки, цвяхи всілякі і в дірку побігли. А наш чоловік заснув. Прокидається, довкола повнісінька оселя тарганів. Усю підлогу обсіли, всі табуретки. Рудий тарган його за ногу сіпає: «Прокидайся, господарю. Ми війну виграли, полонених привели!»

Тут Маша спинилась і в клієнтки питає:

— Цікаво я вам про тарганів оповідаю?