Читати книгу - "25 професій Маші Філіпенко"

і побачив машину з квасом. І вирішив машину з вулиці перенести на платформу до пасажирів. Кран упав, квас розлився. Але ми дізнались, що стійкість крана недостатня, що її необхідно збільшувати. А головне — спрацював протипадаючий пристрій хлопчика Петросова.

— У чому ж він полягав? — запитала засекречена Маша Фе. — Кран не до кінця упав?

— Кран упав до кінця. Але з хлопчиком нічого не сталось. За його пропозицією кабіна крана була обклеєна надувними матрацами. І тепер усі кранівники так працюють.

Професор Баринов попрощався і пішов. Він лише зайшов до вчительської і запитав адресу передової третьокласниці Філіпенко М.

Самостійний третій «А», довго виблискував і сяяв під поглядами улюбленої Катерини Ричардівни. Ось це урок — жодного зауваження, жодної навіть трійки!

РОЗДІЛ 1
ПЕРША ПРОФЕСІЯ МАШІ ФІЛІПЕНКО. КРАЩА ЗАКРІЙНИЦЯ

Цілий тиждень Маша жила як на вулкані. І все чекала, коли ж він вибухне, коли її покличуть досліджувати колгоспи і фабрики. І ось, нарешті, вона повертається зі школи, а в поштовій скриньці листівка.

«Шановна Машо!

Інститут Поліпшення Виробництва запрошує тебе для одержання роботи. Чекаємо на тебе в понеділок, о третій годині дня. Рекомендуємо прийти разом з батьками (тато, мама), але без бабусь і дідусів. При собі необхідно мати щоденник і фотокартку.

На нашу думку, робота тобі сподобається. Тим паче, що вона оплачувана. Наша адреса: будинок, найближчий до Музею Пушкіна.

Головний вчений інституту — професор

Баринов».

Маша як дістала листівку із поштової скриньки, так з-місця й подалася до інституту одержувати роботу. Який там понеділок, навіщо там турбувати батьків — тата і маму.

Через теплий дощик по місту дісталась вона до вказаної адреси. Біля входу у довгу триповерхову будівлю її зупинив вахтер.

— Ти куди?

— До вченого Баринова. На запрошення.

— Встигнемо. Щоденник при тобі?

Певно, цей вахтер нікуди не поспішав.

— При мені.

— Покажи, будь ласка.

Маша дістала щоденник. Вахтер довго розпачливо кашляв над ним:

— Треба ж! Вісім трійок. А туди ж — у передові потрапила. Ну й часи. Не інакше як батьки коштовний подарунок піднесли керівництву. Або родичі з міністерства дзвонили.

У Маші так і застрибали в голові дотепні вислови на зразок: «Самі ви коштовний подарунок!» або «То ваші родичі дзвонили з міністерства, а мої не дзвонили». Та Маша стрималась, нічого не сказала, статечно взяла щоденник і пройшла мимо.

Вона зійшла на другий поверх. Побіч на дверях висіли таблички: «Співробітник з алгебри», «Співробітник з російської мови», «Начальник відділу диктантів».

Маша вмить збагнула, для чого ці співробітники. Якщо котрийсь поліпшувач захопиться поліпшенням і нахапає двійок, його негайно почнуть підтягувати. Професор Баринов дуже зрадів, що Маша прийшла. Він усадовив її в м'яке крісло, так що Маша зовсім щезла, і мовив:

— Ми вас пошлемо в ательє жіночого одягу. Там уже три роки не виконується план. Їм прислали знаючу керівницю, але й вона нічого не може вдіяти. Подивіться, в чому там у них справа, і зіштовхніть з мертвої точки. Їх необхідно розворушити, розбурхати.

Він забрав у Маші фотокартку і повів її до відділу кадрів. Там суворі люди в окулярах видали їй надруковане на бланку направлення на роботу.

Маша взяла його і цілий вечір радісно читала:

«Інститут Поліпшення Виробництва направляє свою поліпшувачку Марію Олександрівну Філіпенко в ательє жіночого одягу «Силует» № 78 для дослідження умов праці й поліпшення. Просимо керівництво «Силуету» забезпечити співробітницю робочим місцем і матеріалом.

Робочий день співробітниці не повинен перевищувати трьох годин. Про всі ускладнення з нею просимо дзвонити по телефону 42–29–86 науковому керівникові проф. Баринову».

Маші дуже кортіло показати цей папірець батькам — татові й мамі, але вона не стала ризикувати. Покажеш їм папірець, вони запитають: «А як у тебе з оцінками?» А потім довго думатимуть і зітхатимуть — майже як той вахтер з Інституту Поліпшення. І невідомо, чим усе це скінчиться. Тому що мама може сказати:

— Знаєш що, дівчинко, спершу ти свою успішність поліпши, а потім уже чужою продуктивністю піклуйся.

А тато додасть:

— Я скоро посивію од горя. Я стільки трійок за все життя не бачив. Їх тут тисяча чи дві?

Наступного дня Маша пішла поліпшувати. В ательє № 78 «Силует» було вельми цікаво. Горіли довгі лампи денного світла. Стояли швацькі машинки і манекени. Приймач у кутку світився зеленим світлом і розповідав про нові домни.

Всі працівники збіглись подивитись на Машу. Товста гудзичниця Лисавета Чуркіна мовила:

— Ой, прислали сирітку! З такими тільки план виконувати!

А чоловіча брючниця Четверикова додала:

— Теж мені поліпшувачка! Її саму поліпшувати й поліпшувати, он вона яка хирлявенька!

Директриса товариш Сабінова суворо запитала:

— Дівчинко, ти коли-небудь працювала на швацькій машинці?

— Я татові джинси підшивала.

— І що, вийшло? Підшились джинси?

— Не зовсім. Машинку заклинило. Тато досі не може її зрушити з місця. Він каже, що те і друге врятувати не вдасться. Доведеться або машинку викидати, або джинси. Треба лише довідатись, що дорожче коштує. Здається, джинси дешевші.