Читати книгу - "Зоряний єгер"

вогнища з історичних фільмів, а справжнього, живого багаття. Чи міг він колись припустити, що від архаїчного відкритого полум’я залежатиме його власне життя? Але, втім, не все втрачено. Чом би йому, людині космічного віку, не зуміти те, що робили — і без особливих зусиль — люди віку печерного?

Андрій вирішив почати з самого початку, тобто з добування вогню тертям. Незважаючи на фізичну кволість, розум працював швидко й чітко. Андрій відібрав з купи хмизу цілком сухий уламок, розщепив його вздовж, плоскою частиною поклав на землю. Відтак зробив у поліні за допомогою гострого прямого сучка заглиблення, всівся на «пеес» і, затиснувши поліно ногами, почав швидко обертати паличку між долонями. За годину його руки вкрилися пухирями, але жодних ознак вогню не було й зазору. Лише нерівна ямка, відполірована кінцем сучка, перетворилася на дзеркальну сяючу лунку. Стало ясно, що печерної людини з нього не вийде. Треба збільшити тертя і швидкість обертання, вирішив Андрій.

Винаходити нічого не довелося, в дитинстві він переглянув достатньо фільмів про індіанців і чудово уявляв собі короткий смичок-лук, тятива якого обкручувалася навколо обертової палички для добування вогню. Андрій відірвав від скатертини довгий клапоть, підібрав відповідну пружну гілку, натягнув імпровізовану тятиву. Лук вийшов непоказний, проте, рухаючи ним вперед-назад, вдалося добитися цілком пристойної швидкості обертання сучка. Через якийсь час у лунці з’явився дрібний деревний порох. Андрій наснажився, наліг, але димку, який, здавалося, ось-ось з’явиться, все не було. Андрій помацав пальцем лунку: її стінки були ледве теплими. «Кепсько, — подумав Андрій. — Вогонь потрібен сьогодні. Завтра буде пізно».

Він заплющив очі, зосередився, опанував себе. Відтак устав, приніс назад лук і знову взявся за обертання. Добути вогонь тертям він уже не розраховував, але одержувана деревна пудра може послужити чудовим горючим матеріалом, якщо викресати на неї іскру.

Коли пороху набралося з пригорщу, Андрій дбайливо обклав його з усіх боків нитками і клаптиками від скатертини й, похитуючись, подався шукати камінь для кресала. Назад він повернувся через годину, приповз рачки — сил іти вже не було. Подивився на заготовлені дрова і, зовсім по-дитячому схлипнувши, раптом заплакав, розмазуючи по обличчю інопланетний бруд. У цій чортовій дірі не знайшлося каменя! Жодного — круглого, гострого чи квадратного, лише глина, глина, глина…

І раптом на Андрія зійшов спокій. З відходом останньої надії зникли, випарувалися метушня, хвилювання, злість. Усе стало остаточно на свої місця. Цю ніч йому не пережити, тому навіщо поповзом тікати від смерті? Страхає те, чого можна уникнути, але ти не знаєш як. А неминуче, виявляється, зовсім не так вже страшне.

«У чому ж причина моєї загибелі? — міркував Андрій, непомітно для себе відмовляючись від власного тіла, не відчуваючи, як холод усе глибше пробирається під шкіру, запускає крижані кігтики в його плоть. — У приладі? Навряд. Радше у самовпевненості. Нашій людській самовпевненості. Десятки років безаварійної роботи «пеесів» — і ми вже в них упевнені абсолютно. А за такою впевненістю йде легковажність. І виходить так, що залежність наша від технічного пристрою — нехай навіть найхитромудрішого — поза всякими пропорціями росте, а автономність як живого, мислячого організму падає».

Ні, після випадку з ним повинні будуть змінити підготовку косморозвідників. А може, й зробити ширші висновки. Ну навіщо йому тепер усі ці астрофізики й ботаніки, неевклідові геометрії й алгебри Буля? Яка користь зараз від трьох семестрів логіки й чотирьох — аналітичної хімії? А дисципліна номер один: психосинтез? «Пеес», — казали професори, — це абсолютне вирішення. Він уміє все». Яка дурниця. Всі ці знання — будь вони прокляті! — разом зі всемогутнім «пеесом» порожній звук, схоластика, раз його не навчили хоча б щось робити самому, власними руками. А що «щось»? Ну, нехай навіть найпростіше, елементарне…

Немов струмом обпекло Андрія. «Елементарне»!

— Е-ле-мен-тар-не, — по складах вимовив він, смакуючи, мов великі ласощі, кожну літеру слова.

Андрій піднявся, негнучкими пальцями підібрав із землі склянку й пішов до струмка. Розбивши тонку скориночку льоду, зачерпнув води, повернувся до «пееса». Пильно подивився на прилад, усі свої думки концентруючи на одному: сіль, NаСl. Наповнюючи образ, злилися в єдиний великий соляний кристал сільниці і соління, соляні копальні й солончаки, солоні огірки й розсольник. Скло камери реалізатора пожовкло.

Андрій розчинив дверцята камери. Звідти туманом потік прозорий жовто-зеленкуватий газ. Хлор! Андрій сунув руку в апарат і дістав маленький непоказний злиток сріблястого металу.

Вийшло! Як він і подумав, зіпсований «пеес», що видавав необхідні предмети у вигляді складових елементів, той самий трюк виконав і з кухонною сіллю.

Не гаючись ні секунди, щоб не дати натрієві окислитися, Андрій кинув його у склянку. Металевий шматочок застрибав по воді, забулькав димними пухирями водню. Відтак пролунав виляск, і виникло полум’я.

Незабаром Андрій сидів біля великого багаття, блаженно повертаючись до вогню то одним, то другим боком, гріючи над полум’ям змерзлі руки, вбираючи тепло — дивовижне, ні з чим не зрівняне чудове тепло — кожною клітинкою поверненого до життя тіла.

Тріщали дрова, стріляли в нічне небо іскрами-забіяками, весело розмахували гарячими червоними рукавами. Відблиски стрибали по наметі, по високій купі наламаних дров, по змарнілому обличчю Андрія, а він посміхався. Він був щасливий. І не лише тому, що вижив, знайшов вирішення в безвихідній, здавалося, ситуації, але й тому, що розпалив перше у своєму житті багаття.

Дув вітер, і Андрія огорнуло теплою димною хмарою. Защипало очі. Дим пробрався в ніздрі, рот, залоскотав горло. Андрій кашлянув і відчув раптом, що страшенно голодний. Йому спало на думку, що, можливо, й необов’язково постити до прильоту корабля: якщо молоді пагони тутешніх дерев чи коріння як слід проварити, неприємний запах напевно випарується. А шкідливі сполуки — їх можна спробувати якимось елементом нейтралізувати, адже в нього тепер у розпорядженні не мало не багато — вся таблиця Менделєєва. Треба лише зміркувати, що з чим реагує і за яких умов. Не дарма ж усе-таки він здобував освіту в двадцять третьому столітті…

Перекладено за виданням: ЮНЫЙ ТЕХНИК. — 1985. — № 9.

БАР’ЄР