read-books.club » Наука, Освіта » Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України 📚 - Українською

Читати книгу - "Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України"

283
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України" автора Колектив авторів. Жанр книги: Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 3 4 ... 210
Перейти на сторінку:
виправлен­ня як процес позитивних змін особистості — це в кращому разі елемент право­свідомості, правового виховання, але не справжня правова категорія, що заслу­говує на те, щоб бути закріпленою в законі.

Доцільнішим видається розуміння поняття «виправлення», що випливає з міжнародних документів: мета виправного впливу на засуджених полягає в то­му, щоб зберегти їх здоров’я та гідність, і в тому ступені, в якому дозволяє строк покарання, сприяти формуванню у них почуття відповідальності й навичок, які сприятимуть їх реінтеграції в суспільство, допоможуть їм після звільнення слі­дувати вимогам законності та задовольняти свої життєві потреби власними си­лами. Таке виправлення має на меті мінімізацію негативного впливу позбав­лення волі на особистість і соціальну поведінку осіб, позбавлених волі.

3. Ресоціалізація — це ще більш глибокі зміни в особистості й поведінці особи, в результаті яких відбувається свідоме відновлення засудженого в со­ціальному статусі повноправного члена суспільства, повернення його до само­стійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя. У чинній редак­ції ст. 6 КВК України мета ресоціалізації дещо перебільшена. Певною мірою це данина наукам так званого психолого-педагогічного циклу, а також тим ча­сам, коли були модні волюнтаристсько-утопічні гасла. У сучасних умовах між­народна спільнота вже дійшла сталого висновку, що виправлення, а тим біль­ше ресоціалізація не завжди дають очікуваних результатів, оскільки ці цілі, як показав досвід минулих років, не є реальними.

Окрім внутрішніх психологічних факторів ресоціалізації колишнім засу­дженим перешкоджає байдуже ставлення до них, а в деяких випадках і відверте неприйняття їх як найближчим оточенням, так і суспільством в цілому. Звіль­нені з місць позбавлення волі опиняються наодинці з масою проблем: пошук житла, навчання, роботи чи інших засобів до існування тощо. А від того, наскільки успішним буде вирішення проблем, з якими стикається ця категорія осіб, залежить успішність інтеграції звільненого в суспільство, а зрештою і зменшен­ня ризику вчинення ним нового злочину. Таким чином, досягнення ресоціалізації, навіть за умови чіткого визначення критеріїв успішності цього процесу, являє собою комплексну проблему, що не може бути обмежена конкретним часом та остаточно вирішена у межах процесу виконання кримінальних по­карань. Тому й не можна досягненню ресоціалізації надавати значення такого завдання для кримінально-виконавчого законодавства, що підлягає безумов­ному досягненню. Це доцільно враховувати в майбутньому законодавстві.

4. Запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами (загальна та спеціальна превенції) досягається різними засобами. При­міром, запобігання вчиненню злочинів з боку засуджених під час відбування ними покарання забезпечує система спеціальних заходів: озброєна варта, охо­рона, нагляд, контроль та інші заходи забезпечення режиму. Це у переважній більшості стосується покарань, що пов’язані з позбавленням чи обмеженням волі особи. Для досягнення цієї мети велике значення має дійсне виправлення особи, що досягається цілеспрямованою соціально-виховною роботою. Голов­не, щоб засуджений не вчиняв нових злочинів.

Загальне попередження спрямоване на утримання всіх громадян від вчи­нення злочинів під загрозою покарання та пов’язаним з ним державним і гро­мадським обмеженням прав і свобод. Ця мета полягає в такому впливі пока­рання, який забезпечує попередження вчинення злочинів з боку інших осіб і звернений насамперед до осіб, схильних до вчинення злочину. Отож, криміна­льно-виконавче законодавство переважно може створити умови саме для по­передження вчинення нових злочинів з боку колишніх засуджених. Це забез­печується системою заходів соціальної адаптації, контролю та нагляду. Що ж стосується попередження вчинення нових злочинів з боку інших осіб, то меха­нізм забезпечення його ефективності нині практично відсутній.

5. Така мета, як «запобігання тортурам та нелюдському або такому, що при­нижує гідність, поводженню із засудженими», в цілому відповідає положенням міжнародних норм і стандартів поводження з питань прав людини та Основ­ному закону нашої держави. Зокрема, ст. 3 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі — Європейська Конвенція про захист прав) в безумовних формулюваннях забороняє катування[1], нелюдське та принизливе поводження й покарання, а ст. 28 Конституції України дослів­но відтворює текст ст. 3 Європейської конвенції. З одного боку, така заборона є абсолютною, з іншого — Європейська конвенція про захист прав та Консти­туція України не дають ніяких визначень для понять, використаних у згада­них статтях. Термін «катування» в національному законодавстві тлумачиться лише у ст. 127 КК України, за якою «катування» — це умисне заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання шляхом нане­сення побоїв, мучення або інших насильницьких дій з метою спонукати потер­пілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать її волі.

На відміну від названих актів, Конвенція ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводжен­ня і покарання 1984 р., ратифікована Україною 26 січня 1987 р., (далі — Кон­венція ООН проти катувань) у ст. 1 передбачає, що для її цілей термін «кату­вання» означає будь-яку дію, якою будь-якій особі навмисне спричиняється сильний біль або страждання, фізичне чи моральне, щоб отримати від неї або третьої особи відомості чи визнання, покарати її за дії, які вчинила вона або третя особа чи у вчиненні яких вона запідозрюється, а також залякати чи при­мусити її або третю особу, чи з будь-якої іншої причини, що ґрунтується на дискримінації будь-якого характеру, коли такий біль або страждання спри­чиняється державними посадовими особами чи іншими особами, які висту­пають в офіційній якості, чи з їх підбурювання, чи з їх відома, чи з їх мовчазної згоди. У цей термін не включаються біль або страждання, що виникли внаслі­док лише законних санкцій, невіддільні від цих санкцій чи викликаються ни­ми випадково. Отже, Конвенція ООН проти катувань встановлює такі ознаки «катування»: а) специфічну мету — «одержати... відомості чи визнання, покара­ти ... за дії... залякати чи примусити ... » або б) «причину, засновану на дискри­мінації будь-якого характеру».

6. Практика Європейського суду з прав людини (далі — Суд) значно роз­ширює дію ст. 3 Конвенції ООН, починаючи з визначення терміна «погане по­водження». Останнє, на думку Суду, передбачає, що певне фізичне чи психіч­не насильство застосовується з незаконною метою чи нерозмірно із законною метою (інакше кажучи, заходи «викликані терапевтичною необхідністю», не можуть вважатися нелюдським чи таким, що принижує гідність).

7. Слід

1 2 3 4 ... 210
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України"