Читати книгу - "Водяничок"

— Була! — зітхнула мала Баба Яга.

— Як-то була? — здивувався ворон. — Що це означає?

— А те, що мітли більше нема!

— Мітли?..

— …більше нема! — повторила мала Баба Яга.

Абраксас раптом про все здогадався. Він схилив голову набік.

— Отже, тебе спіймали? Я ж так і знав. Було б дивно, якби тебе не спіймали! Що ж, по заслузі й шана.

Але малій Бабі Язі вже все було байдуже.

«Спати! — думала вона. — Мерщій спати!»

Вона подибала до своєї кімнатки і впала на ліжко.

— Хе! — обурився Абраксас. — Може, ти хоч скинеш закурений одяг?

Але мала Баба Яга вже голосно хропла.

Вона спала, як байбачок, аж до ранку. А коли прокинулась, Абраксас терпляче сидів на бильці ліжка.

— Виспалася? — спитав він.

— Трохи, — позіхнула мала Баба Яга.

— То, може, хоч тепер розкажеш мені про все, що сталося?

— Спочатку поснідаємо, — буркнула мала Баба Яга. — Не розповідати ж мені натщесерце?

Наївшись по саму зав’язку, мала Баба Яга відсунула тарілку й заходилася розповідати…

— Хоч і легковажно ти повелась, та щастя маєш, — зауважив Абраксас, коли вона скінчила. — Пам’ятай, що за рік ти повинна стати доброю чаклункою.

— Постараюся, — обіцяла мала Баба Яга. — Віднині я вчитимусь чаклувати не шість, а сім годин щодня. Крім цього, я зроблю ще дещо… щось дуже важливе…

— Що саме?

Мала Баба Яга скривилась, прибрала дуже сердитого вигляду. Тоді вимовила поволі, з притиском:

— Я по-мщу-ся!

— Кому?

— Тітці Трам-Бам-Бах! Вона, капосна, усьому виною! Це через неї в мене скалічені ноги і подрані черевики. Хто підбурив усіх чаклунок проти мене? Хто потяг мене до Найстаршої чаклунки? Вона! Мало їй було, що в мене забрали мітлу! Усього їй мало!

— Гаразд, — погодився Абраксас. — Вона підло повелася. Але мститися?!

— Я їй начаклую замість носа свинячий писок! — засичала мала Баба Яга. — І ослячі вуха! І телячі ноги! І цапину бороду! А на додачу коров’ячий хвіст!

— Коров’ячий хвіст і цапину бороду? — спокійно промовив ворон. — Невже ти гадаєш дошкулити цим старій Трам-Бам-Бах? Вона ж така сама чаклунка, як і ти, і простісінько зніме твої чари.

— Ти так гадаєш? — Мала Баба Яга зрозуміла, що ослячі вуха і телячі ноги не багато зарадять. — Добре! — сказала вона. — Тоді я придумаю щось хитріше! Щось таке, з чим тітка Трам-Бам-Бах не швидко впорається. Віриш мені?

— Припустимо, — погодився Абраксас. — Але здається мені, що коли ти заподієш їй щось лихе, то потім сама гірко жалкуватимеш.

— Чому? — здивувалася мала Баба Яга.

— Бо ти обіцяла Найстаршій чаклунці стати доброю чарівницею. А добрі чарівниці не чинять лиха! Затям собі це!

Мала Баба Яга нерішуче глянула на ворона:

— Ти не жартуєш?

— Анітрохи, — відповів Абраксас. — На твоєму місці я добре над цим поміркував би!

Що робить мала Баба Яга, коли намуляє собі ноги? Бере трохи жаб’ячої ікри, мишачого посліду, домішує туди жменю подрібнених зубів кажана і довго варить усе це на вогнищі. А тоді змащує тим варивом рани, проказуючи замовляння з чаклунської книги. І ноги вмить гояться.

— Так, одне зроблено, — з полегкістю промовила мала Баба Яга, коли вариво і замовляння зробили своє.

— Уж не кульгатимеш? — спитав Абраксас.

— Сам подивися! — І мала Баба Яга босоніж пішла в танок по хаті.

Потім вона надягла панчохи і взулася в черевики.

— Куди це ти зібралася? — здивувався ворон.

— В село! І ти ходи зі мною.

— Далеченько! — вигукнув Абраксас. — А мітли б тебе немає! Доведеться пішки йти.

— Отож-бо й воно! — мовила мала Баба Яга. — Я не хочу більше ходити пішки. Через це й треба йти в село.

— Ти що, надумала поглузувати з мене?

— Чого б то? Просто я хочу купити собі нову мітлу, звичайно, коли ти не заперечуєш.

— Ну, це інша річ! — зрадів Абраксас. — Тоді й я піду з тобою. Бо знов десь забаришся.

Дорога в село йшла через ліс. Іти доводилося по слизькому, покрученому корінні, по гострому камінні, крізь колючу ожину. Правда, воронові було байдуже: він вигідно вмостився на плечі малої Баби Яги і пильнував тільки, щоб якась гілка не стьобнула його по голові.

Зате мала Баба Яга раз у раз спотикалася об коріння дерев, чіплялася спідницею за гілля кущів.

— Ну та й дорога! — сердилась вона. — Одне тішить, що скоро я знов літатиму.

Невдовзі вони дісталися до села і зайшли в крамничку Балдуїна Перчинки. Пан Перчинка, звісно, нітрохи не здивувався, що мала Баба Яга з ученим вороном завітали до його крамнички. Адже він зроду не бачив справжньої чаклунки, а тому мала