Читати книгу - "Яр"

обґрунтування. І, що головне, І. Білик ніби «піднімався» над історичним матеріалом, виходив на вищий, філософський рівень осмислення фактів. Це не приземлена популяризація, а творення духовно-мислительної історії, в основі якої — вічні проблеми земного буття, людські долі й людське призначення, розглянуте з висоти загальнолюдських моральних цінностей. Розповідаючи про долі володарів, І. Білик виходить на ширші поняття: добро і зло, людина і влада, свобода і тиранія... Як на обручці царя Соломона було написано: «І це вже було», так і в історії людської цивілізації були ситуації, які на іншому рівні повторювалися пізніше, але, на жаль, переважно над світом тяжіє вираз мудрого Гегеля: «Історія вчить тому, що нічому не вчить»... Але такі книжки, як «Золотий Ра» І. Білика своїм морально-етичним потенціалом спрацьовують лише на добро.

Наступні романи І. Білика, котрі вийшли у світ уже в незалежній Україні, можна назвати своєрідною скіфською трилогією. І відразу ж зауважимо, що ключем до нашого минулого автор бере «Історію» Геродота, а в романі «Не дратуйте грифонів» давньогрецький історик став одним із чільних героїв твору. Романи ці про час, коли прадавні слов'яни почали контактувати з давніми греками. Почалося це з гомерівських часів (VIII ст. до н. е.), коли в Північному Причорномор'ї виникали міста-колонії, одній із яких, Ольвії (у І. Білика Ольбії) великий грецький історик Геродот присвятив цілий четвертий том. Назва «Ольвія» означало «щаслива», «благословенна», а можливо, й «урожайна», а «Пантікапея» — «всехліборобська», «всезбіжжева». Тисячі тонн добірного зерна вивозили звідси в Елладу, а Мітрідат, цар Боспорського царства, мав на монетах державним символом колос.

Але що ж за народи жили там, котрі належали до антично-грецького кола, були його північним сегментом? Та були ми тоді своєрідним пограниччям, гіперборейцями (людьми далекої півночі, відносно Еллади), «благородне і мирне населення надчорноморського Простору між довкільним воюючим світом» (за Геродотом). Але спочатку зафіксуємо основні дати: похід перського царя Дарія у Скіфію — близько 514 р. до н. е., віхи життя Геродота — 484-424 р. до н. е., повстання Савмака в Пантікапеї — 107 р. до її. е.

Історичною основою роману «Не дратуйте грифонів» послужила розповідь Геродота про скіфського царя Скіла, котрий був вихований матір'ю-гречанкою і не любив свого скіфського народу, почувався серед нього немовби гостем. А було йому добре лише в Ольвії, куди він приходив, залишаючи воїнів за мурами, ішов у свій палац, який був одним з найбільших у місті, переодягався в еллінський одяг — і ставав греком. А був Скіл сином і внуком базилевса скіфів. Великий князь Велеслав мав двох синів — старшого Соболя і молодшого Осмогруда. От Соболь і був по-грецькому перейменований у Скіла. До речі, І. Білик у своїх романах чітко фіксує цю давню грецьку традицію — імена людей інших націй вони перекладали, отже, для повної й чіткої ідентифікації якоїсь історичної особи потрібно було знати його обидва імені, як-то Витислав-Спарганіт. Це часто утруднює сприйняття, але такою була історична реальність.

Убито великого князя Велеслава, за нього треба помститися, а боляри «кричать славу» його синові Соболю, бо молодший улюбленець воїнів Осмогруд віддає йому меч Юрія Побідника як старшому братові. Була споряджена велика валка возів і комонників, яка їхала сорок днів до місця поховання в Герри, і супроводжував її молодший брат. А от старший, одержавши Юріїв меч, просто не знає, що робити. «Обтяжливий меч Великого князя ніколи не вабив Соболя. Старший син, якому за локоном (законом. — А. Ш.) належало по вітцевій смерті перебрати той меч Юра Побідника до своїх рук, більше любив полювання та розваги з наліжницями, ніж клопоти базилевса та утомливу виснагу походів». А в цей час десять ладь, навантажених афінським, родоським і лесбоським товаром, відпливли від Ольвійської пристані й Бузьким лиманом попрямували до Бористену. Це було щасливим випадком для Геродота, який був тоді в Ольбії. Тут І. Білик прекрасно використовує цю ситуацію: подорож Геродота досі невідомою землею, його розмови зі скіфами, його розпитування про історію краю, його жителів — усе те ми зустрінемо в його «Історії».

А в цей час посланець Афін Протагор через матір Скіла намагається подружити з ним, адже завдання в нього надскладне: еллінам потрібна земля для колоній, вони хочуть розширити свої володіння. А це можна зробити лише використавши Скіла, коли він зрозуміє, що є елліном, не просто взявши національність через матір-гречанку, а суттю своєю стане елліном, а не скіфом у грецькій туніці. Спочатку Скіла провокують зробити похід на агіфірсів, відомстити за батька. Самі Афіни б допомогли, вирядили на допомогу гоплітів, вершників і свої трієри, лише б почалися війни між корінними жителями. Послабивши їх, греки могли б і далі колонізувати землі біля Ольвії. У військових сутичках у полон потрапив і Геродот, його ледь не осліпили, але відпустили на волю. Уже на кораблі, котрий прямував до Афін, історик зрозумів, що «цих скіфів мені не пощастить розгадати, певно, і за все життя, десь-то лише безсмертні олімпійці здатні заглянути в їхню похмуру душу... А буде війна — Еллада пропаде. Від персів себе захистила, та що таке Персія проти сієї неосяжної землі та її войовничого народу? Народу грифонів, якого небезпечно дратувати. Смертельно небезпечно». Та він ще раз повернеться як посол, буде свідком страти зрадника за наказом свого брата і запише про це у «Історії»: «Так міцно скіфи тримаються своїх звичаїв і такій суворій карі піддають тих, хто запозичує чужі».

На історичному матеріалі із життя давньої Скіфії, відносин цієї станової держави з містом-полісом Ольбією, через долі володарів І. Білик по-своєму поставив проблему, котра в Ч. Айтматова названа «манкуртством», а в Р. Іваничука «яничарством». Зрада своїм богам, зрада своєму народу, звичаям його має бути засуджена, як і в ті далекі роки, так і в час нинішній.

У 521 році до н. е. престол Персії обійняв Дарій І Гестамп (Дар'явауш, як звали його насправді). Мрією його було завоювати весь світ, уже впали Мідія і Вавилон, через Боспорську протоку він перейшов з Азії до Європи, пройшов землями фракійських племен і форсував Дністер через наплавний міст. Зав'язавши 60 вузлів на ремені, він віддав його охоронцям мосту. Кожен день вони мали розв'язувати по вузлу і коли перси не повернуться, греки можуть пливти на батьківщину. Було під орудою Дарія 80 народів, головною ударною силою — 10-тисячний загін «безсмертних», еліта армії, а всього до