Читати книгу - "Межовий лицар"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Якщо хлопець і злякався, то дуже вміло це приховав. Кілька секунд він стояв там з викликом, і коли Данк вже був готовий здатись, хлопець розвернувся і пішов за вівсом.
Данк полегшено зітхнув. Шкода, що я не можу його взяти. Але тут, в трактирі, у нього нормальне життя, значно краще, ніж те, яке було б якості сквайра межового лицаря. Взяти його було б поганим вчинком.
Тим не менше, він все ще відчував, що хлопець розчарований. Данк заліз на Легконогу, взяв за уздечку Грома. Можливо, мідне пенні його трохи розрадить. «Ось хлопче, лови за твою допомогу!» Він підкинув монетку з посмішкою, але конюх навіть не спробував її зловити. Вона впала в грязюку поруч з його голими ногами і він залишив її там лежати.
Підніме її, як тільки я від’їду, сказав собі Данк. Він розвернув полфрі та поїхав з трактиру, ведучи за собою двох інших коней. Дерева купались в місячному світлі, а небо було безхмарним та в зірках. Проте, виїжджаючи на дорогу він ще відчував на собі погляд насупленого та мовчазного конюха.
3
Післяобідні тіні почали рости, коли Данк зупинився на краю Ешфорда. Три десятки шатрів уже були зведені на трав’янистому полі. Десь великі, десь малі, якісь круглі, якісь квадратні, котрісь з парусини, інші з льону, окремі з шовку, але всі сліпуче розмальовані, з великими знаменами, що майоріли на їх верхівках. Яскраві, неначе поле з дикими квітами, з червоними і сонячно-жовтими відтінками, незчисленними тінями зеленого та синього, чорними, темно-сірими і пурпурними кольорами.
Старий був знайомий з деякими із цих лицарів. Інших Данк знав по історіям в тавернах і біля вогнищ на привалах. Хоча він так і не опанував магію письма і читання, старий невтомно тренував його в геральдиці, часто навчаючи навіть під час їзди. Соловей належав лорду Керону з Границі, настільки ж вмілому з арфою, як і зі списом. Коронований олень — це герб сіра Ліонеля Баратеона, Усміхненого Шторму. Данк помітив мисливця Тарлі, пурпурову блискавку Дому Дондарріонів, червоне яблуко Фоссофеїв. Трохи далі гарчав лев Ланністерів, золотий на червоному, а ось там — зелена черепаха Естермонтів пливла через світло-зелене поле. Коричневе шатро з червоним жеребцем могло належати лише сіру Отто Брекену, якого почали називати Звіром з Брекена, після того як три роки назад на турнірі в Королівській Гавані той убив лорда Квентіна Блеквуда. Казали, що сір Отто наніс настільки сильний удар своєю затупленою сокирою, що та застряла не тільки в забралі лорда Блеквуда, але й в його обличчі. Данк побачив знамена Блеквудів теж, на західному краю поля, на максимально можливій відстані від сіра Отто. Марбранд, Маллістер, Керджіл, Вестерлінг, Свонн, Маллендор, Хайтауер, Флорент, Фрей, Пенроус, Стоукворт, Даффі, Паррен, Вайлді: здавалось кожен Дім із заходу та півдня прислав своїх лицарів в Ешфорд вшанувати прекрасну діву і виступити в турнірі на її честь.
Проте, як би красиво ті тенти не виглядали, він знав, що для нього там місця не знайдеться. Поношений плащ з вовни стане його шатром на цю ніч. Поки лорди і визначні лицарі уплітатимуть каплунів та молочних поросят, його вечерю складе твердий, жилавий шматок соленої яловичини. Він чудово знав — розбити свій табір на тому яскравому полі, означало стати об’єктом мовчазного презирства і відкритого кепкування. Дехто, можливо і віднісся б до нього по-доброму, проте це було б по-своєму ще гірше.
Межовий лицар повинен цінити свою честь. Без неї, він не більше ніж найманець. Я повинен заслужити своє місце в тій компанії. Якщо я добре виступлю, якийсь з лордів, можливо, візьме мене в своє оточення. В такому випадку я їздитиму в благородній компанії, їстиму свіже м’ясо кожну ніч в замку і ставитиму власне шатро на турнірах. Але спочатку я повинен добре виступити. Неохоче, він розвернувся і повів своїх коней до дерев.
На околицях великого лугу він знайшов місце, де поворот струмочка формував глибокий ставок. Біля його берегів ріс очерет, а над ним піднімався високий в’яз. Весняна травичка тут була м’якою на дотик і настільки ж зеленою, як і знамена деяких лицарів. Це було хороше місце, яке ще ніхто не встиг зайняти. Тут буде моє шатро, сказав Данк собі, шатро зі стелею із листя, зеленішого ніж навіть знамена Тіреллів та Естермонтів.
Спочатку він зайнявся конями. Після того, як ті були доглянуті, він роздягнувся і заліз у ставок щоб змити дорожню пилюку. «Справжній лицар повинен бути чистим та благочестивим,» любив казати старий, наполягаючи на тому, щоб вони мились кожного місяця, незважаючи на те чи тхнуло від них, чи ні. Тепер, коли він був лицарем, Данк поклявся робити те саме.
Він сидів голий під в’язом, чекаючи поки висохне, насолоджуючись теплотою весняного повітря та спостерігаючи, як бабки ліниво порхали між очеретом. І чому говорять, що вони схожі на драконів? думав він. Абсолютно не схожі. Не те щоб Данк коли-небудь бачив драконів. А от старий — бачив. Данк чув цю історію півсотні раз, як сір Арлан був всього лише хлопчиком, коли дід взяв його в Королівську Гавань, де вони побачили останнього дракона за рік до того, як той помер. То була зелена самиця, маленька та низькоросла, зі зморщеними крилами. Жодне з її яєць так і не проклюнулось. «Казали, що король Ейгон отруїв її,» любив повторювати старий. «То був третій Ейгон, не батько короля Дейрона, а той, що його назвали Бич Драконів або Ейгон Нещасливий. Він боявся драконів, бо в свій час на його очах тварюка зжерла його власну матір. Літа стали коротшими відколи помер останній дракон, а зими довшими і жорсткішими.»
Сонце заховалось за верхівки дерев і повітря почало охолоджуватись. Коли Данк відчув, що його руки покриваються гусячою шкірою, він струсив свою сорочку і штани від бруду об дерево та натягнув їх на себе. Завтра йому треба буде знайти розпорядника турніру і записатися в учасники, але перед цим його чекали ще кілька нагальних справ сьогодні ввечері.
Йому не потрібно було вглядатись в своє відображення у воді, щоб здогадатись, що на лицаря він не схожий, тому Данк натягнув щит сіра Арлана собі на спину так, щоб було видно герб. Спутавши коней, Данк залишив їх пастись під в’язом, а сам направився в сторону турнірного майдану.
4
Зазвичай, поле використовували жителі Ешфорда, що розкинувся поруч, через річку. Але зараз все змінилось. Друге
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Межовий лицар», після закриття браузера.