Читати книгу - "Скорочено Євгеній Онєгін"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Глава третя
Палко закоханий в Ольгу Ленський всі вечори проводив у Ларіних. У відповідь на здивування Онєгіна: що цікавого знайшов його друг у товаристві цієї родини, де тільки й розмови, що "про дощ, про скотний двір, про льон", Ленський відповідає: "Я світ ваш людний зневажаю; серед домашнього гнізда я можу..." Здивований Євгеній просить представити його цій родині.
І ось знайомство відбулось. На зворотному шляху від Ларіних Онєгін ділиться враженнями з Ленським:
"Скажи: котра із них Татьяна?" —
"А та, задумлива, смутна
І мовчазлива, як Світлана,
Що все сиділа край вікна".—
"Невже ти в меншу залюбився?" —
"А що?" — "На другій я б спинився,
Коли б поетом був, як ти..."
Між тим візит Онєгіна у будинку Ларіних збудив багато розмов між людьми: було вирішено, що у Татьяни з'явився жених, говорили навіть, що справа домовлена і ось-ось призначать строк весілля. Татьяна слухала ці пересуди з досадою, але потай думала про Євгенія з "чаром якимось незрозумілим".
Прийшла пора — любов явилась.
Так зерно під огнем весни
Росте з земної глибини.
Давно палало поривання,
Уяві снився молодій
Чуття палкого дар страшний;
Давно сердечне умлівання
У груди стиснені лилось,
І ждала дівчина... когось.
Діждалася... Відкрились очі;
"Це він!" — подумала вона.
Татьяна, не знайшовши спокою, вирішує написати листа Онєгіну. У найтяжчу ніч у своєму житті, перед тим як почати лист, вона розмовляє з нянею. І на запитання панночки — чи любила вона коли-небудь і як вона вінчалась,— няня відповідає, що її Ваня був молодший за неї, сваха ходила два тижні, і батько благословив.
Тут няня похопилась, вона примітила, що паняночка не слухає її. На запитання старої, що з нею, Таня зізналась, що закохана. Вона просить:
"Іди, саму мене покинь.
Подай перо мені й чорнило
Та стіл присунь; добраніч, мила,
Прощай!"
Татьяна пише листа Онєгіну.
У ліричному відступі О. С. Пушкін вигукнув: "А хто ж, Татьяно, прочита?" Він жаліє свою героїню, ллє разом з нею сльози, розуміючи, що вона віддала свою долю "у руки модному тирану".
Автор просить читачів вибачити Татьяні, "що уява вогняна заполонила розум жвавий", вона ж така довірлива, від природи обдарована серцем, "палким і ласкавим", і так кохає! На відміну від холодних і неприступних великосвітських красунь, вона вся як на долоні, кохає "без роздуму".
І ось перед нами лист Татьяни, написаний по-французьки. (Донині про жіночу любов не висловлюються по-російськи, примічає Пушкін.)
Лист Татьяни до Онєгіна
Я вам пишу — чи не доволі,
Що можу вам іще сказать?
Тепер, я знаю, в вашій волі
Мене презирством покарать.
Та як мене в нещасній долі
Хоч пожаліти ви ладні,
То відгукнетеся мені.
Спочатку я мовчать хотіла;
Повірте: сором свій од вас
Я б заховала навсякчас,
Коли б надія хоч бриніла
Лиш раз на тиждень, в певний час,
У нашім домі стріти вас,
Щоб тільки слухать вашу мову,
Слівце сказати,— а за тим
Все думать, думать об однім
І зустрічі чекати знову.
Та ви гордуєте людьми,
Вам на селі і тяжко, й душно,
А ми... нічим не славні ми,
Хоч вам і раді простодушно.
Нащо ви прибули до нас?
У самоті села глухого
Ніколи б я не знала вас,
Не знала б я страждання цього.
Душі дівочої тривогу
З часом приборкавши (хто зна?),
Могла б я з іншим шлюб узяти
І стала б дітям добра мати
І вірна мужеві жона.
Не ти!.. Ні, серцем полюбила
Лише тебе навіки я!
Так
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Скорочено Євгеній Онєгін», після закриття браузера.