Читати книгу - "Паперові міста"

до них, і півколо проковтнуло мене, трохи розширившись. Усі обговорювали мою колишню, Сюзі Чанг. Вона грала на віолончелі, тож здійняла чималу бучу, почавши зустрічатися з бейсболістом, що звався Тедді Мак. Не знаю, чи це його справжнє прізвище, чи прізвисько. Сюзі вирішила йти на бал з цим Тедді Маком. Ще один удар долі.

— Братан, — буркнув до мене Бен, що стояв навпроти. Кивнув головою і розвернувся. Я рушив за ним. Він увійшов до репетиційної. Смаглявий коротун, який уже почав дозрівати, але ще не дозрів, був моїм найкращим другом з п’ятого класу — з тої самої миті, як ми обидва нарешті визнали той факт, що нікому більше найкращим другом нам не стати. До того ж Бен дуже старався бути добрим другом, і мені це подобалося — здебільшого.

— Ну що, як ся маєш? — запитав я. Тут нас ніхто не міг почути.

— Радар іде на бал, — похмуро виголосив Бен.

Це ще один наш найкращий друг. Ми прозвали його Радаром, тому що він був схожий на маленького окулярника Радара зі старого серіалу «M*A*S*H», от хіба що, по-перше, Радар у тому серіалі не був чорношкірий, а по-друге, за деякий час наш Радар витягнувся на шість дюймів і став носити контактні лінзи, тож я підозрюю, що — і це по-третє — йому той хлоп’яга з серіалу взагалі не подобався, але, по-четверте, оскільки до останнього дзвоника лишалося всього три з половиною тижні, вигадувати йому інше прізвисько ми не збиралися.

— З тією Анжелою? — запитав я.

Радар ніколи нічого про своє особисте життя не розповідав, що, втім, не заважало нам постійно будувати власні припущення.

Бен кивнув і додав:

— Я тобі казав про свій грандіозний план? Запросити когось із молодших. З тих, хто не знає про «Кривавого Бена».

Я кивнув.

— Так от, — провадив Бен. — Сьогодні до мене підійшла якась гарнюня киця, на рік нас молодша, та й питає: «Ти той самий Кривавий Бен?» Я заходився їй пояснювати, що це було через ниркову інфекцію, але вона хихикнула і втекла. Тож цей план відпадає.

У десятому класі Бена забрали в лікарню, бо у нього була ниркова інфекція, але Бекка Арингтон, найкраща подружка Марго, поширила плітки, що у нього нібито кров у сечі від постійної мастурбації. Незважаючи на те, що з медичної точки зору це геть дурня, наслідки цієї історії Бен відчуває й досі.

— Гаплик, — поспівчував я.

Бен почав посвячувати мене в свій новий план знайти собі супутницю на бал, але я слухав краєм вуха, бо угледів у натовпі Марго Рот Шпігельман. Вона стояла біля своєї шафки, а поруч — її хлопець, Джейс. На ній була біла спідниця до колін і топ з якимось синім малюнком. Я дивився на її ключиці. Марго реготала над чимось як ненормальна — зігнувшись, широко розтуливши рота, а в куточках очей залягли зморшки. Але мені здалося, що насмішив її не Джейс, оскільки дивилася вона не на нього, а кудись удалину, на ряд шафок. Я простежив за її поглядом і побачив Бекку Арингтон, яка повисла на якомусь бейсболістові, як гірлянда на ялинці. Я усміхнувся Марго, хоча і розумів, що вона мене все одно не бачить.

— Братан, та зважся ж ти нарешті! Забудь про Джейса. Боже, яка вона солоденька киця!

Ми йшли коридором, і я кидав на неї крадькома погляди, немов фотографуючи: це була серія знімків під назвою «Досконалість стоїть непорушно, а повз неї проходять прості смертні». Коли ми наблизилися, я подумав, що вона, може, й не сміється, — певне, її чимось здивували чи щось їй подарували. Марго, здавалося, просто не могла стулити рота.

— Так, — відказав я Бену, як і раніше не слухаючи його, тому що був зайнятий: я намагався нічого не проґавити, але в водночас не хотів, щоб хто-небудь помітив, що я витріщаюся на Марго.

Річ навіть не в тому, що вона дуже гарна. Марго просто неймовірна, це факт. Ми пройшли повз неї, і я вже ледве її бачив у юрмі. Я так і не зміг заговорити з нею і з’ясувати, що ж її насмішило-здивувало. Бен похитав головою: він давно зрозумів, що я від цієї дівчини очей не можу відвести, і вже звик.

— Ні, чесно, вона бомба, звісно, але ж не настільки! Знаєш, хто у нас справжня бомба?

— Хто? — запитав я.

— Лейсі,— відказав Бен, маючи на увазі ще одну найкращу подругу Марго. — І твоя мама теж. Ти пробач, звісно, але коли я сьогодні побачив, як вона тебе в щічку цілує, я подумав: «Шкода, що я не К. Шкода, що в мене на щоці нема прутня».

Я стусонув його ліктем під ребра, хоча думав про Марго, бо вона була легендою, яка мешкала зі мною по сусідству. Марго Рот Шпігельман — всі шість складів її імені майже завжди вимовлялися з якоюсь мрійливістю. Марго Рот Шпігельман — розповіді про її епічні пригоди збурювали всю школу, мов землетрус. Один дідуган, що жив у напівзруйнованому будинку в Гот-Кофі (штат Міссісіпі), навчив Марго грати на гітарі. Марго Рот Шпігельман три дні подорожувала з цирком — їм здалося, що вона зможе чудово виступати на трапеції. У Сент-Луїсі Марго Рот Шпігельман випила за лаштунками чашку трав’яного чаю з гуртом «Mallionaires», поки вони самі дудлили віскі. Марго Рот Шпігельман потрапила на концерт, збрехавши викидайлам, ніби вона — дівчина басиста: ви що, не впізнаєте мене, ну, хлопці, годі приколюватися, я — Марго Рот Шпігельман, і якщо ви запитаєте басиста, він, тільки-но мене побачить, скаже, що я його дівчина, або що він дуже хоче, щоб я нею стала; викидайло так і зробив, і басист справді сказав: «Так, це моя дівчина, пустіть її на концерт», а потім, після виступу, він хотів з нею переспати, але вона не дала басистові з «Mallionaires».

Коли хтось розповідав про пригоди Марго, історія неодмінно закінчувалася запитанням: «Ні, ти можеш у це повірити?» Найчастіше повірити було неможливо, але потім завжди виявлялося, що це таки правда.

І тут ми з Беном дійшли до своїх шафок. Там стояв Радар, записуючи щось у кишеньковий ноутбук.

— Отже, ти на бал зібрався, — сказав я.

Він звів на мене погляд, а потім знову опустив його на екран.

— Я відновлюю зіпсовану статтю в «Омніпедії» про колишнього прем’єр-міністра Франції. Минулої ночі хтось видалив усе, що там було, написавши замість цього: «Жак Ширак гей», — а це і неправда, і написано без розділових знаків.

Радар — відповідальний редактор заснованого ним-таки