Читати книгу - "Гелтер Скелтер"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– То ти з нами? – вже вкотре спитала Дара.
Макс виринув з туману думок й ошелешено подивився на дівчину.
– Га? Що?
– Господи! – Дара звела очі до стелі.– Ти що, під «колесами»? Нічого не тямиш?
– Ні, все о’кей! – Макс підбадьорився.– Музика гучна. А ще постійно згадую про сесію… Ну, сама розумієш…
Він якомога спокійніше ковтнув «викрутки», а подумки назвав себе ідіотом: вона першою заговорила до нього, а він жаліється на майбутні заліки та іспити, наче шмаркатий першокурсник. Що тут казати – красунчик!
– Ми збираємося за півгодини в мене, у двісті сімнадцятій,– не зважила на його репліку дівчина.– Моторошно, правда? – Вона якось невпевнено посміхнулася.– Разом із тобою нас стане семеро. Це має бути круто. Отже – не гальмуй!
Дара відвернулася і так само повільно випливла в коридор, де гарцював натовп. Макс спіймав себе на думці, що якби кинувся навздогін та обійняв її, дівчині не довелося б навіть ставати навшпиньки. На відміну від Богдана, двометрової шпали, вона ідеально пасувала до його середнього зросту.
Не відчуваючи погляду Макса, Дара миттєво влилася в бурхливе море п’яних студентів. Вечірка вже досягла стадії, коли всі починають роздягатися і хизуватися молодими, сповненими сили і пружності тілами. Натовп поглинув її, мов припливна хвиля камінь на березі, і дівчина зникла з очей. Макс й досі намагався кинути їй услід бодай щось, але слова застрягли в горлянці, наче погано прожований шматок жилуватого м’яса.
Макс вилаяв себе за нерішучість, вижлуктив коктейль, зіжмакав спорожнілу пластянку й кинув її до смітника, наче м’яч до баскетбольного кошика. Ледь-ледь зачепивши край, та впала на підлогу. Він ще раз лайнувся, нахилився, жбурнув її у контейнер і вирушив шукати Мафіна.
3
НАМІР
У якому ж ще гуртожитку перебувати теологам, філософам, історикам, як не в тому, що позначений цифрою «шість»? Це саме той випадок, коли метафізичне співпадає з фізичним на всі сто відсотків, наче правильно зібраний пазл.
Шістка сама по собі вважається числом творення, бо Господь створив землю і все на ній суще за шість днів. У природі вона символізує баланс і симетрію, а в аспекті людського характеру – волю, внутрішню гармонію й вміння розрізняти добро і зло в усіх їхніх проявах. До того ж, шістка – це ще й число Венери, тому в шостому гуртожитку за замовчуванням оселяються найкрасивіші дівчата універу. Принаймні, вони самі так вважають.
Крім відповідності спеціальностям і символізму, гуртожиток номер шість має одну важливу й безсумнівну перевагу: розташування. На відміну від інших будівель, саме ця якнайкраще підходить для влаштування вечірок, зокрема на верхніх поверхах, де вони не заважають вахтерам. Тому їхня кількість ніколи нікого не дивує.
Стоптані біганиною кеди Макса майже беззвучно лічили сходинки. Його оточувала лячна порожнеча. О цій годині мешканці гуртожитку вже остаточно розділилися на два табори: одні веселилися на четвертому, інші ж давно розійшлися по кімнатах спати чи займатися своїми справами. З цієї причини все навколо навіювало хлопцеві моторошні думки.
Жовтувате світло заґратованих ліхтарів між поверхами відкидало на стіни загрозливого вигляду тіні. Попри нещодавній ремонт, уява однак вимальовувала картини з життя занедбаної психлікарні, де над пацієнтами провадять небезпечні для залишків їхньої свідомості досліди. Жорстокі експерименти, які здатний вигадати лише хворий та абсолютно впевнений у своїй безкарності садист. Моторошності сприяли й приглушені стінами відгомони веселощів.
«А далі те чудовисько в людській подобі…»
Уявлене зненацька здалося Максові настільки реальним, що хлопчина на мить втратив контроль над собою. Ні з сього ні з того він відчув справжній жах, спотикнувся й мало не покотився вниз. Збивши крок, перескочив сходинку й встиг схопитися за перила, інакше перелом був би гарантований.
Ніби для підживлення страхів, перед дверима, що вели в потрібний коридор, остаточно вичах ліхтар, і Макс опинився в суцільній пітьмі. Він із дитинства уникав темних приміщень, тож одразу майже фізично відчув на шиї холодні долоні когось, хто зачаївся позаду в темряві, хто ось-ось порушить ритм його серцебиття, зіб’є дихання, а потім…
Потім його мозок, на щастя, опанував ситуацію, і Макс уздрів на підлозі смужку світла, що пробивалося з-під коридорних дверей. Все, що зараз необхідно,– простягнути руку, відчинити їх і заскочити всередину, туди, де його вже ніхто не наздожене…
Коли ненависна чорнота залишилася позаду, він видихнув із неабияким полегшенням. Як і кожен мешканець гуртожитку, Макс усвідомлював: хоч все навколо відгонить системою і порядком, тут усе одно мають місце притаманні будь-яким установам незбагненні фінансові провалля і хаос. Казали, що лампа на цьому поверсі тухне мало не щодня через якісь проблеми з дротами. Та позбавлятися цієї прикрості ніхто не збирався, бо, як і зазвичай, на це бракувало коштів.
Просуваючись коридором, Макс досить швидко відшукав «палату» під номером двісті сімнадцять. Жодних складностей – розташування кімнат у гуртожитку ідентичне на всіх поверхах, різниця полягає тільки в першій цифрі, що означає номер поверху.
Макс зупинився в проході, вагаючись – стукати в двері чи ні. Природа подібних до нього людей така, що вони уникають бути центром уваги, а ще більше бояться стати об’єктами розіграшів або опинитися в безглуздій ситуації. Дорогою він навіть не замислювався над тим, що запропонована Дарою зустріч може обернутися черговим жартом того ж таки Мафіна. Якого, до речі, він ніде не помітив. Подібне припущення здавалося цілком логічним, тим більш, що під час вечірок в Остапові інколи прокидався трікстер, диявольський клоун, і жертвою його витівок міг опинитися кожен. Одного разу через це Мафіна мало не покалічили технарі, але хлопця це нічому не навчило.
Максим дістав з кишені джинсів мобільний. На дисплеї – 23:28. Похваливши себе хоча б за пунктуальність, хлопець потарабанив пальцями по дверях. Зробив це коротко, щоб не передумати й не чкурнути нагору за черговим коктейлем. Його вже починала мучити спрага, але, якщо чесно, це було скоріш бажання втекти подалі звідси й не повертатися. Кому, як не йому, знати власні приховані страхи й те, як добре вони вміють маскуватися?
Ворота у невідомість відчинила Олена, чи, як вона сама себе
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гелтер Скелтер», після закриття браузера.