Читати книгу - "Епоха слави і надії, Євгеній Павлович Литвак"

білосніжні рукавички, які він часто ховав у кишені. Біла крохмалена сорочка, що ховалася під чорним кітелем, надавала почуття переваги. Чорні високі чоботи, якими він ходив по судну, були частиною його форми. Сатана носив їх для зручності, оскільки ходити босими ногами йому вже набридло. Мозолясті ступні, нарешті можуть відпочити.

Його команду складали Дітар, Агіас і кантрі ченці. Були і інші матроси, але їх було менше. В них не було окремої каюти, як у капітана, і для Сатани вони були звичайними матросами. Капітан віддавав накази і контролював їх виконання. Ченці почували себе не впевнено, оскільки їм не доводилося ніколи плавати, тим більше в ролі матросів. Сатана вивергав на них свої лайки, коли завдання не були виконані, або були виконані неправильно.

Якби хтось з них був капітаном, то їх плавання було б набагато довше або ж взагалі не відбулося. На щастя ченців, ніяких подій не трапилося і вже через кілька годин вони побачать берег.

Шум судна, що мчало по морю, приємно пестив вуха моряків. Холодне повітря і краплі води, що потрапляли на шкіру, освіжали обличчя. Останній годинник, коли можна відпочити, добігав кінця. Зустріч з ящерами була неминучою, і необхідно було набратися сил.

Дітар попрямував до Сатани. Його нетерпіння не давало спокою, він повинен знати, що далі. Він пройшовся по дерев'яних сходинках на верхню палубу, підійшов до дверей. Не зупиняючись, він рукою штовхнув дерев'яну перешкоду, що відкрила йому каюту капітана. Дітар зупинився біля столу, за яким сидів Сатана.

– Ти б хоч постукав, перш ніж зайти. – Сказав Сатана.

– Я не хочу, що б ти щось встиг від мене сховати. – Відповів чернець і посміхнувся. – Доки я стукатиму, ти вже щось вигадаєш, а мені цього не треба.

Капітан був у дуже гарному настрої. Його тріумфування говорило про те, що все пройшло ідеально і його план здійсниться найближчим часом. Цю нотку чернець зміг вловити на обличчі Сатани і йому стало ніяково.

– Роль капітана тебе влаштовуєш більше, ніж роль полоненого? – Запитав Дітар.

– Роль є роль. – Лише відповів той, закинувши ноги на стіл. – Вчора ув'язнений, сьогодні капітан, а завтра король. – Сатана загадково посміхнувся.

– Хочеш сказати тобі все одно, ким бути?

– Не зовсім. – Поправив його Сатана. – Я просто готовий бути ким треба для того, щоб досягати своїх цілей.

– І які ж твої цілі? – Продовжував розпитувати Дітар.

– Цього разу наші цілі співпали. Я теж хотів потрапити на цей берег. – Сатана говорив так, слово загадував загадки, відповідь на які чернець не міг знайти. – Ми майже на місці. Я зробив свою справу, а ти роби свою.

– Нас чекають сюрпризи біля берега? – Знову поставив питання чернець. – Думаєш, ящери здогадуються про наш візит?

– Думаю так, але це дрібниці. – Спокійно відповів капітан. – Ми не привертатимемо увагу, а коли притягнемо, то вже будемо на березі. Ви ченці відмінні воїни, ось і подивимося, наскільки це правда.

– Ти ж не привіз нас на бійню?

– А навіть якщо і привіз, іншої дороги немає.

Дітар нахмурив брови. Його положення залежало від Сатани, і він ніяк не міг його змінити.

– На чиєму ж ти боці?

– Гадаю, ти знаєш відповідь. – З посмішкою відповів капітан.

– Просто дай відповідь! – Наполягав Дітар.

На містку корабля запанувала напружена атмосфера. Ченці побачили землю, а це означало, що вони на місці. Відпочинок добіг кінця.

– Ось ми і припливли. – Лише відповів Сатана і, вставши з-за столу, поправив руками свій кітель.

Майже добу вони пливли до берега, і ось коли він так близько, на їх обличчях не було радості. Швидше занепокоєння. Берег, населений величезними воїнами рептиліями, був небезпечним місцем. Воювати з такими тварюками нікому з них ще не доводилося і впевненості у тому, що вони залишаться живі, не було.

Шум на палубі змусив Сатану і Дітара покинути каюту капітана та приєднатися до команди. Корабель підпливав все ближче, але проблема була в тому, що там не було бухти. Хвилі розбивалися об скелі, а причалити до берега можна було тільки на шлюпці. Капітан дивився на землю, що наближалася, і насилу стримував емоції:

– Ось вона, загадка берега Сарафа. Берег – земля рептилоїдів. – Прозвучало в голові Сатани.

– Готуйте шлюпки! – Скомандував капітан, і ченці метушливо почали виконувати наказ.

Корабель наповнився шумом і біганинею. Ченці збирали речі, зброю, припаси і все це вантажили в невеликі човни. Саме судно було цілком придатне для ведення бою, але підпливати на ньому до берега було небезпечно. Вітрила спускалися, канати змотувалися, і судно вставало на якір. Сатана дивився на берег. Вже в другий раз він прибув на цей берег моря за донькою Царя Світу.

– Так в чому ж твій інтерес? – Повернув колишню тему Дітар. – Ти збираєшся забрати собі берег Сарафа або витягнути з нього золото?

Сатана засміявся.

– Там багато покладів золота? – Продовжував чернець. – Коштовного каміння?

Сміх капітана ставав голосніше.

– Я розумію, що ти занадто розумний, щоб жити тільки заради золота, але і без нього твої плани не здійснити.

– Золото це просто метал. – Заспокоївши свій регіт, відповів капітан. – А розум – це інструмент. Не всім дано зрозуміти, як користуватися тим або іншим.

– Тебе ні краплі не бентежить, те місце, куди ми припливли. – Сказав чернець. – В тебе точно є свій план.

– Кажуть, що це місце жахливе, але є землі і гірші.

– Тоді тобі тут буде краще, ніж в Агарті. – Посміхнувся Дітар, натякаючи на його камеру у в'язниці Підземного царства.

– Поки ти думаєш, що я щось хочу отримати – я вже отримую. – Не втративши гарного настрою, говорив Сатана. – Мені подобається саме життя, а не його результат. Підсумок будь – якого існування – смерть.

– Але ти не боїшся смерті! – Здивувався чернець. – Чому ж так відчайдушно намагаєшся жити?

– Всі бояться смерті. – Відповів капітан. – Але люди не бояться отримати смерть, вони бояться втратити життя. Чим більше ти любиш життя, тим сильніше до нього прив'язуєшся і, звичайно ж, боїшся втратити.

– Тобто в тебе немає сенсу в житті, якщо в тебе немає мети?

– А хіба в житті взагалі є сенс? – Здивувався Сатана. – Хіба речі самі по собі мають сенс?

– Ну, звичайно ж! – Вигукнув Дітар.

– Нісенітниця! – Перебив його капітан. – Ми самі вкладаємо сенс в речі. Тарсіша для тебе має один сенс, а для мене інший. Цей берег для Сарафа має свій сенс, для мешканців Агарти свій. Так само і життя. Один живе заради золота, і воно є його сенсом життя, а інший живе заради влади, і влада є його сенсом. Але само