Читати книгу - "Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт"

— Коли я вперше поринув у вир Життя, — мовив він, — Дівоцтво було стягом із єдвабу, яким я тоді розмахував, у яскравих кольорах і щойно зшитим. Тепер, зазнавши всіляких бур, він полиняв і збігся, подерся в битвах так, що навіть той, хто його несе, може взяти його помилково за ганчірку, якою чистять чоботи. Але попри це, він і досі залишається стягом і заслужив на ту останню почесть, що віддасться прапорам: раз уже я мушу втратити його, то не стану кидати по дорозі, але складу із гідністю на полі бою.

І самому поетові цей образ видався далеко не найгіршим, йому він здався прийнятним і необразливим, а також прозорим і щирим. Одначе, чи поділяла дружина мірошника його думку, він так ніколи й не довідався, бо коли він уже готувався спитати про це, вона, умить пополотнівши, підхопилася з канапи, почувши якоюсь хвилею раніше, що хтось біжить дорогою.

— Моліться Богу, щоб він уберіг вас до того дня, коли ви надумаєте здатися, — сказала вона тремтливим голосом, у якому бринів страх.

— Ось у дверях мій чоловік!

Дружина мірошника двічі впадає в забуття, мірошник — один раз, а поет, який порівнює життя із безсоромним драматургом, жодного разу

Переляк місіс Рассекс, який так не в'язався з її вдачею, нагнав на Ебенезера такого жаху, що коли він побачив мірошника, який увірвався, розмахуючи своєю шаблюкою, із ним ледве знову не приключилося те лихо, якого він зазнав у «Володарі морів» у Плімуті.

— Заради Бога! — закричала місіс Рассекс, підбігаючи до чоловіка. — Що сталося?

— Побачиш, хвойдо, я не буду я, коли не тільки йому, а й тобі не зітну голову!

Він спробував було одіпхнути її вбік, аби дістатися поета, який зіщулився від страху, але вона обвила його, як плющ дуба, так що він, припадаючи на одну ногу, міг тільки шкандибати по вітальні.

— Стривай, Гаррі, ти помилився! — благала вона. — Які твої підозри? А хай мене Бог поб'є, якщо між цим чоловіком і мною щось було!

— Та це я поб'ю тебе! — кричав мірошник. — І мені байдуже, уповноважений він чи ні, уся його вина ясно написана прямо на отій його паскудній морді!

— Бог свідок, сер! — став благати Ебенезер. — Ми з мадам Рассекс лише розмовляли!

Але хоч якими правдивими за своєю суттю були ці слова, на його обличчі читалося, що це не зовсім так. Він скочив убік, коли мірошник замахнувся, щоб вдарити.

— Ану, стій на місці, кат тебе бери!

Мірошник зупинився на мить, аби тильним боком вільної руки відважити своїй дружині такого ляпаса, що вона з криком впала на підлогу.

— А тепер подивімося на твою хтиву утрібку!

Ебенезер усіляко намагався сховатися за столом у вітальні, що відділяв його від каліцтва.

— Облиш його! — заверещала місіс Рассекс. — Ти краще знайди іншого, поки він не відфайдолив Генрієтту!

Ці слова, поза всяким сумнівом, врятували поету життя, бо Гаррі Рассекс, зіпершись на одну руку і перескочивши через стола, уже загнав його в кут. Але від згадки про Генрієтту, про яку він, вочевидь, забув, мірошник ледь не збожеволів від люті; він обернувся до дружини, і якусь мить Ебенезер був певен, що тепер її спіткає та доля, якої йому вдалося на якийсь час уникнути.

— Він забрав її до лісу, — швидко сказала місіс Рассекс, — і поклявся, що вб'є її у млі ока, якщо тільки я чи сер Бенджамін спробуємо стати йому на заваді.

Немов поранений дикий кабан, що відчув запах крові свого кривдника, мірошник видав щось схоже на пронизливий зойк і свиняче рохкання водночас і кинувся надвір.

— Бігом до млина! — вигукнула місіс Рассекс до Ебенезера. — Скажи Генрієтті, щоб вона непомітно втекла до лісу, де Гаррі та я змогли б її знайти, а ти зі своїм приятелем сховайся у візку Мері!

Поет зірвався, щоб виконати її вказівки, але, ступивши надвір всього лише на декілька секунд пізніше за мірошника, побачив, що їхня хитрість провалюється просто в них на очах. Мері Манґамморі, ведучи загублену Афродіту, вбігла, важко дихаючи і крекчучи, на подвір'я саме тоді, коли мірошник знову звідти вискочив; тим часом, хоч Ебенезер, стоячи на сходах біля входу, і не міг їх бачити, Макевой чи Генрієтта, а може, вони обоє визирнули з млина, аби подивитися, що там за метушня, бо хоча Рассекс попростував у бік лісу, Мері, нічого не знаючи про цю хитрість, кинула недоуздок, за який тримала Афродіту, і щодуху побігла до млина з криком: «Назад! Сюди йде сер Гаррі!». Мірошник крутнувся на місці й вайлувато побіг до них. Із млина почувся вереск, у відповідь на який пролунав ще один, цього разу кричала місіс Рассекс, що пробігла, як здавалося, навперейми своєму чоловікові декілька кроків і, чи то спіткнувшись, чи то зомлівши, впала на землю.

Ебенезер також побіг, але не мав жодної гадки, що йому робити. Він досі був дещо ближче до млина, ніж Рассекс, і міг би його випередити, але, оскільки він не мав при собі зброї, це було б самогубним кроком, до того ж безрезультатним. Однак він не міг стояти осторонь чи шукати собі порятунку, коли на Макевоя, а, можливо, і на дівчину чигала смерть. Отож він прибіг на подвір'я, не маючи жодної мети, і, коли Рассекс, не кинувши на нього навіть погляду, пробіг поруч, він повернувся і побіг слідом, тримаючись на безпечній відстані за десять ярдів від нього.

Мері тим часом кудись зникла, але щойно Рассекс увійшов до млина (звідкіля одразу почали долинати нові зойки Генрієтти), вона викотилася з-за рогу в надзвичайно збудженому стані.

— Їй-богу, містере Кук, я зробила все, що змогла, але що далі ми відходили, то ревнивішим він робився, аж поки не сказав, що не піде далі, а хоч би й заради самого короля! Ні, не треба заходити, сер, адже йдеться про ваше життя! О Боже, а ондечки лежить Роксі, геть нежива!

Вона поспішила до впалої Роксі, яку, як вона вважала, проштрикнули шаблею, й Ебенезер, не звертаючи уваги на її пораду, швидко