Читати книгу - "Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт"

і надзвичайно високо оціните, так, як і я повинен був би, якби… — Замріявшись, Ебенезер і далі в подробицях змальовував би образ, що поставав у його уяві, але дружина мірошника обірвала його на півслові, відверто сказавши, що її цікавість зараз не поступається пристрасті, і якщо він не вдовольнить ані першу, ані другу, то вона просто сконає, не сходячи з місця, і він нестиме за це відповідальність.

— Крий Боже! — розсміявся поет, досі дивуючись тому, з якою легкістю вона могла говорити про такі речі. — Щиро кажучи, моя люба місіс Рассекс, хоч мені вже двадцять вісім років, я й досі залишаюся невинним, як немовля, і поклявся залишатися таким і далі.

Його віщування щодо враження, яке справить на дружину мірошника це повідомлення, до певної міри справдилося: вона уважно розглядала його обличчя, намагаючись знайти хоч якісь ознаки нещирості, й, вочевидячки, не знайшовши жодної, запитала, стримуючи голос:

— Тобто ви хочете сказати… і ви не священник?

— Ані римо-католицький, ані будь-який інший, — вирік Ебенезер. Він повів далі, пояснивши їй, як від самого початку, бувши сором'язливим незграбним хлопцем, він став дивитися на свою невинність радше як на чесноту, а не щось вимушене; і як менш ніж рік тому (хоч тепер видавалося, що відтоді минули десятиліття!) він підніс її разом зі своїм нахилом до художньої творчості, зробивши стилем свого життя, і навіть ототожнив її із самою сутністю свого буття; і як майже рік, зазнаючи всіляких жахливих негод і заплативши приголомшливу ціну не тільки своєю власністю, але й, можливо, людськими життями, він спромігся зберігати її недоторканою. Уже минув певний час, відколи він був змушений з усією серйозністю розглянути питання своєї невинності, і хоча звичка просторікувати про її чесноти і на словах здригатися від можливості її втратити стала його другою натурою, він був здивований, коли помітив, що емоційно вже відмежувався від цього свого вихваляння; стоячи збоку, так би мовити, і критично слухаючи. І дійсно, коли місіс Рассекс, згораючи від цікавості, запитала, що ж ця дивовижна невинність має означати, він був змушений визнати перед собою і перед нею, що більше не може назвати себе невинним, хіба що в тому, що стосується фізичного боку кохання.

Але леді це ще не задовольнило.

— Тобто ви хочете сказати, що й гадки не маєте, чим ваш приятель і Генрієтта займаються ці останні пів години?

Ебенезер зашарівся, і не тільки від згадки про другу пару, але й тому, що усвідомив (про що він і зізнався місіс Рассекс), що навіть те, що стосується фізичного боку його невинності, обмежується лише самим простим фактом наявності дівоцтва, і то цей самий факт (хоч він і не хотів вдаватися в подробиці) не був таким беззастережним, як він міг би того бажати.

— Отже, насправді, — не вгавала місіс Рассекс, — від цієї дорогоцінної Невинності, якій ви досі залишаєтеся вірним, потроху відщипували то тут, то там, аж поки від неї вам залишилися хіба що самі недогризки.

— Маю визнати, що так воно і є, і мені тим більше шкода.

— І невже ці клапті так багато для вас значать?

Ебенезер зітхнув. Критичний слухач, що сидів у глибині його душі, запитував те саме лише декілька хвилин тому, поки він говорив, і, шукаючи відповідь на це запитання, він помітив одну приголомшливу річ: раптом здалося, що невинність втрачала в його очах своє значення одночасно з падінням тієї цінності, яку він їй надавав; і хоча він і досі за звичкою, не задумуючись, оспівував її, проте був вражений, помітивши, що в ці хвилини, коли оцінював її безсторонньо, думка про її цілковиту втрату майже не збурювала в ньому жодних почуттів. Отож він зітхнув і, слабо всміхнувшись, відповів:

— Одним словом, леді, я вже став байдужим до цього. Ба навіть більше, я вже втомився від цієї невинності.

— Овва, тоді не варто говорити більше! — її голос став густим, очі заблищали; вона простягла до нього обидві руки. — Ходи-но до мене, і покінчимо з цією твоєю невинністю!

І хоча він узяв її руки у свої, аби показати, що вони в нього тремтять від жадання і вдячності, Ебенезер усе ж таки не обійняв її.

— Те, що я цінував раніше, втратило для мене майже будь-який сенс, — мовив він лагідно, — і коли я думаю, що рано чи пізно це має статися, той кінець, про який ви говорите, так само, як має колись настати смерть, і, ймовірно, за обставин не таких приємних, як ці, ну, що ж, тоді я себе питаю: яка мораль випливає з цієї історії? Невже це означає, що весь світ існує даремно? Чи, може, те, чого світові бракує, ми мусимо постачати йому самі? Моя відчайдушна спроба взяти приступом Меріленд — цей мій похід мандрованого лицарства Невинності й Мистецтва, звісно, я бачу тепер, що це була будівля, зведена навіть не на піску, а на чорному і безмежному серпанку Прірви. Звідси і той голос у мені, який кричить: «Покінчи з цим, ну ж бо!» — тоді як інший стоїть, відчуваючи благоговійний страх перед цим починанням; і бачить у марноті цього почину всю шляхетність, дозволену впалим. Це не просто повітряний замок, говорить цей другий голос, це храм духа, святилище Афіни, де Розум шукає собі прихистку від Фурій, ще жаскіших, ніж ті, що колись переслідували Ореста…

— Досить! — запротестувала місіс Рассекс, але не без нотки сердечності в голосі. — Оскільки зрозуміло, що ви мене не хочете, я беру назад своє запрошення. Але не очікуйте, що я збагну оці ваші балачки про Прірву і Замки: говоріть англійською, як тут у нас в Черч-Кріку заведено, бо інакше я так ніколи і не знатиму, у який спосіб мене образили!

Ебенезер похитав головою.

— Достоту, ось справжнє благородство, чиє милосердя і ласка проявляють себе у відмові! Й ось вам парадокс, бо та ж сама ласка, що додає мені відваги чітко заявити про своє рішення, водночас завдає йому майже смертельного удару!

— Досить; я прагну зрозумілого пояснення, а не лестощів.

Діставши таку підтримку, Ебенезер виголосив, що подарувати їй тут і зараз рештки своєї невинності хоча й було б для нього неабияким привілеєм, а зарівно і великою радістю, однак він поклав відмовити собі у такій втісі, котра,