Читати книгу - "Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт"

відновив свій шлях до млина. Рассекс уже збирався по східцях, що вели до вузького містка біля коша для зерна; Макевой дерся нагору по другій драбині, що вела від коша на горище, а біля краю горища стояла гарненька Генрієтта, вдягнена у нижні спідниці, чим викривала свою провину, і верещала.

— Ха! Далі тобі вже не втекти! — кричав з помосту мірошник, й Ебенезер зрозумів, що коханці потрапили в пастку.

— Відкинь драбину! — крикнув він Макевою. Ірландець почув його і кинувся виконувати його пораду саме тоді, коли Рассекс почав лізти по драбині. Але хоча та не була ані прибита цвяхами, ані прив'язана, її повздовжні балки вклинилися між двома балками перекриття і надто міцно трималися, щоб Макевой міг вивільнити їх звідтіля, де стояв. Мірошник із зусиллям виліз на другу сходинку, на третю і на четверту, тримаючи в руці шаблю і спостерігаючи за тим, як борсається його жертва.

Опинившись тепер сам на помості, Ебенезер дивився на це, і серце в нього завмирало.

— Кинь що-небудь донизу, Джоне! Збий його звідти!

Макевой з шаленим поглядом роззирався довкола горища, шукаючи якогось гарматня, щоб метнути, і не знайшов нічого грізнішого, ніж шматок кипарису для розпірки, можливо, десь фути три заввишки і три дюйми завширшки. Якусь мить він роздумував, чи не жбурнути його; Рассекс зупинився і, загарчавши та вишкірившись, став очікувати, щоб вчасно ухилитися від удару. Однак Макевой передумав і, встромивши розпірку за останню сходинку драбини нагорі й використовуючи край горища як точку опори, наліг усією своєю вагою на інший край. Почувся гучний тріск; Ебенезер затамував подих; але, вочевидь, ані сходинка, ані важіль не переломилися, бо Макевой поставив обидві ноги проти кінців драбини, що виступали, щоб мати додатковий виграш у силі, і знову наліг. Ще раз щось затріщало; Ебенезер помітив, як драбина посунулася на якийсь дюйм зі свого місця, і мірошник, не знаючи, що йому робити — чи то швидше дертися нагору, чи злазити, поки не впав, — ще міцніше вхопився обома руками й почав сипати прокльонами. Новий кут, під яким опинився важіль, зменшив його плече, і Макевой, який намагався припідняти і відштовхнути драбину, втратив у силі, але тут йому на поміч скочила Генрієтта, і з третьої спроби їм вдалося звільнити драбину з полону між дошками. Слабкий нахил не дав їй впасти одразу, і за ту мить, що знадобилася Макевою, аби посунути її вбік, мірошник встиг вдало зістрибнути на поміст.

Макевой розсміявся.

— Кохання все перемагає, ваша високосте! Спробуйте тепер убити нас, сер!

Рассекс підвівся і грізно потрусив шаблею у напрямку горища.

— А кат його бери, добра робота. Але те, що тримає мене внизу, триматиме вас нагорі, і ми ще побачимо, скільки ви протягнете там на своєму клятому коханні! Багацько фортець, які витримали найлютіші приступи, взяли облогою!

Ебенезер спостерігав за цим з протилежного кінця того ж таки помосту, на якому тепер стояв мірошник. Йому не спадало на думку, що його місце було доволі-таки небезпечним; уся його увага була тепер прикута до коханців, і коли він пригадав, що Макевой нічого не знає про історію викрадення, яку вигадала місіс Рассекс, йому до голови стрельнула одна хитра штука, але ця картина, що раптом постала в його уяві, завадила йому підійти до справи більш розважливо.

— Послухайте, сер! — крикнув він мірошнику досить голосно, аби вони могли почути і скористатися з цієї поради. — Я благаю вас, не треба випробовувати його гнів, поки ваша донька в його пазурах! Хоч якої кривди він вам завдав, а все ж краще відпустити його, ніж дозволити, щоб він убив Генрієтту просто у вас на очах чи піддав її тортурам, як то мають звичай робити чоловіки в безвиході…

Він не встиг закінчити; чи чув Рассекс його підказки Макевою раніше, чи то він тільки зараз уперше помітив його присутність, але в усякому разі стало зрозуміло, що він змінив свою думку щодо невинності поета. Він повернувся до нього, розмахуючи своєю шаблею, і сказав:

— Той, хто наставляє роги іншому, хай стережеться, щоб йому самому їх не пообламували!

Ебенезер не став гаяти часу і, хутко збігши на землю вниз по драбині, що стояла поблизу, побіг до входу, де побачив Мері та дружину мірошника, які стривожено спостерігали за цим. Але хоч місіс Рассекс і була приголомшена тим, вона все ж таки не втратила голови; перш ніж Ебенезер встиг дістатися дверей, вона підбігла до драбини, що впала.

— Давай, Генрієтто! Лізь униз, поки він женеться за сером Бенджаміном!

Вона віддала цей наказ настільки відкрито й передчасно, що, найімовірніше, її метою було лише відволікти увагу чоловіка. Якщо це було так, то її задум спрацював: мірошник на помості зупинився на півдорозі й переводив свій лютий погляд то на неї, то на горище.

— Я вас усіх четвертую!

Ебенезер уздрів якийсь металевий прут з гаком на кінці, схожий на кочергу, що був приставлений до стіни, і, вхопивши його, кинувся на захист місіс Рассекс.

— Ідіть до заїзду, — наказав він Мері, — і приведіть сюди всіх, з кого цей негідник збиткувався!

— Браво! — крикнув з горища Макевой. — Хай він побігає за тобою довкола жорен, Ебене, поки я спущуся додолу; і тоді він буде один проти всіх, а в мене тут проти його сікача знайдеться ще й серп!

Сказавши це, він жбурнув підпірку в мірошника, застромив щойно знайденого серпа собі за пояс і обхопив ногами один із двох дерев'яних стовпів, що підтримували горище, готовий злізти вниз за першої ж ліпшої нагоди. Мері зникла, побігши виконувати доручення, а місіс Рассекс, не спускаючи очей з чоловіка, силувалася підняти впалу драбину, що впала. Самого ж Рассекса, хоч гарматень, випущений у нього Макевоєм, і не поцілив, здавалося, ось-ось мав грець побити від того гніву, що його розпирав. Повагавшись якусь мить, він зупинив свій погляд на Ебенезері, котрий тремтів як осиковий лист, дивлячись на його сповнене ненавистю обличчя.

— Двоє проти одного — це ненадовго! — Він зробив два кроки до краю помосту і, побачивши, що Ебенезер готується втекти, повернувся до середини і почав видиратися на бильця. Очевидно, його намір полягав у тому, щоб зістрибнути чи злізти вниз на самі жорна, аби не дати Ебенезеру