Читати книгу - "Вітіко"

— Нехай буде так, — озвався Владислав.

— І бережи мені свою любов, — попросив імператор.

— А ти мені свою, — відповів Владислав.

Обидва монархи обнялися, імператор вийшов із намету, Владислав провів його.

Перед наметом стояли Дипольд, Даниїл і багато старих лехів і панів богемського табору. Вони шанобливо провели імператора до його коня, а люди, які стояли далі, криком побажали йому щастя й благословення, й імператор зі своїм почтом поїхав у свій табір.

Імператор послав подарунки королю Владиславу. З міланського золота він виділив йому тисячу марок. У ящиках були гарні шати, золотий та срібний посуд, мечі, шоломи, панцери, монети з зображенням імператора, самоцвіти, пояси, прикраси для зброї та інші коштовні речі. Крім того, привели табунець гарних коней.

Багатьом старим лехам і таким воїнам, як Одолен, Бернард, Вітіко, Велислав, Кохан, Богдан і Пржедбор, імператор послав окремі подарунки.

Багатьма подарунками, надто тими, які могли бути спогадом про Італію, Владислав поділився зі своїми людьми. Великий поділ воєнних трофеїв, сказав він, відбудеться в Празі.

До короля прийшли попрощатися герцог Австрійський зі своїми найкращими воїнами: Гадмаром фон Хунрінґом, Рудеґером, Рудпертом, Тібертом, Хунрадом фон Ашпарном, Ґотескальком фон Гайліґенкройцем та іншими, прийшли герцог Карінтійський, герцог Швабський, герцог Церінґенський, пфальцграф Баварський, архієпископи, єпископи та всі інші князі імперії, італійські пани та міські голови. Потім Владислав поїхав до них, а потім ще раз заїхав до імператора, щоб подякувати йому за відвідини й подарунки.

Увечері король і Дипольд попрощалися з єпископом Даниїлом. Лехи і пани богемського табору теж попрощалися з єпископом і його людьми. В богемський табір прийшло й багато воїнів та людей, щоб попрощатися, а богемські пани та воїни їздили прощатися в інші табори.

Вітіко того дня, тільки-но закінчилася відправа і його люди знову зібралися в своєму таборі, об’їхав усі загони й дякував їм, як був дякував їм після кожної битви і в кінці кожної війни. Коли згодом повідомили звістку про повернення на батьківщину, він поділив між своїми людьми подарунки, які мав змогу поділити тепер, і сказав, що все інше поділять на батьківщині. Потім наказав людям готуватися, щоб вирушити завтра з усім військом. Люди стали ретельно готуватися, щоб завтра вже ніщо не могло затримати їх. Кожен намагався спакувати те, що дісталось йому як подарунок, як трофей або якимсь іншим чином, у мішок, торбу, шкуру або в те, що траплялося під руку, щоб легше і зручніше було нести.

Потім Вітіко поїхав до тестя Генріха та Ґебгарта попрощатися з ними. Після них поїхав до всіх своїх друзів у різних таборах. Згодом Генріх, Ґебгарт і друзі приїхали до нього. Всі обмінювались різноманітними пам’ятними подарунками.

Наприкінці дня люди Вітіко приготували вечерю, далі всіх чекав нічний спочинок.

Ще зорі сяяли на небі, як заспівали ріжки в богемському таборі, зазвучали литаври вершників, потім озвалися цапині ріжки в таборі Вітіко. А як небо вже проясніло, богемське військо стояло готове до походу.

Надійшов єпископ Даниїл зі своїми священиками і людьми. Благословив військо, воїни ще раз крикнули прощальне вітання і рушили додому.

Разом із єпископом Даниїлом в Італії лишилося й кілька богемських воїнів, серед них був і Зіфрід із Мілнета.

Військо короля Владислава пішло з Мілана до Брешії, від Брешії до Верони, потім проти течії річки Адідже, далі через Баварію і Богемський ліс до рідного краю.

Народ там численними юрбами сходився до шляхів і розглядав військо, придивлявся до воїнів, що були так далеко і здійснили такі дивовижні звитяги, бо вісники з Італії та мандрівці вже розповіли про них. Люди криком вітали військо, кидали йому під ноги гілочки, стрічки, прикраси та інші речі, співали пісень. Воїни відповідали на вітання і зі співом ступали далі.

Над’їхали жупани, лехи та лицарі зі своїми людьми і проводили короля до Праги.

Двадцять другого дня місяця вересня військо по дорозі з Пльзеня дійшло до Праги. Назустріч йому вийшла на диво численна юрба. Вийшли не тільки пражани, а й люди, які посходилися з усіх частин країни. Кидали гілочки на шлях, а під ноги королю та проводирям кидали квіти, які ще росли тієї пори року, і сплетені вінки, викрикували вітання, вихваляли воїнів і супроводили військо до міста. Місто і обидва передмістя були прикрашені. На дзвіницях бамкали дзвони, на мурах і будинках майоріли корогви, з вікон звисали дорогі тканини, будинки і шляхи прикрашали гірлянди, вулиці були застелені квітами і вінками. Вшебор, Преда і всі старі лехи зібралися в Празі і стояли тепер із королевою, священиками, черницями, придворними достойниками, кметами, багатьма лицарями і панами, міськими достойниками і незліченним тлумом простолюду перед брамою. Вони зустрічали короля. Всі кричали вітання назустріч королю та війську, а ті, хто найзавзятіше виступав проти італійського походу, тепер радісним криком вітали славу чеської зброї. Коли король зайшов у браму, забамкали дзвони всіх міських церков, а також церков у передмістях. Старший священик Праги благословив короля, і люди повели свого монарха в місто. Владислав спершу з королевою, Дипольдом, священиками, лехами і проводирями пішов у церкву Святого Віта, а потім до королівського палацу.

Військо