Читати книгу - "Між світлом та темрявою, Мара Найт"

Кора відчула, як її серце трохи пришвидшилося. Вона намагалася залишити вигляд спокійної, але щось у погляді Кайлена змусило її зітхнути. Він не поспішав, лише стояв там, дивлячись на неї, з виразом, який важко було розшифрувати.

— Що ти хочеш, Кайлен? — запитала вона, намагаючись зробити свій голос якомога спокійнішим, хоча в душі вирував буревій емоцій.

Кайлен посміхнувся, злегка нахиливши голову.

— Мені просто здається, що ти потребуєш трохи відпочинку. Всі ці події… вони, напевно, сильно втомлюють. Ти ж не можеш сидіти тут і мучити себе своїми думками. Ти повинна дати собі час.

Він наблизився ще на крок, і Кора відчула його присутність. Її серце продовжувало битися швидше. Не зважаючи на всю її внутрішню боротьбу, вона не могла не помітити, як змінюється атмосфера між ними.

— І що ти пропонуєш? — запитала вона, піднявши брови, не бажаючи, щоб він зрозумів, як сильно її присутність зачіпає.

Кайлен посміхнувся ще більше.

— Може, трохи розваги? Щоб не думати про все це? — сказав він, наближаючись до неї, і в його голосі прозвучав легкий виклик.

Кора відчула, як її серце знову прискорюється. Вона зробила глибокий вдих, але перед тим, як відповісти, поглянула в його очі. Здавалося, що він намагається зрозуміти її, але так само намагався ввести її в якусь гру, яку вона не зовсім розуміла.

— Ти не боїшся, що це лише відволікання? — тихо запитала Кора.

— А ти боїшся розслабитися? — запитав він, і його голос став м'якшим, ніби намагаючись заспокоїти її.

Кора замовкла, на мить відволікаючись від думок, щоб оцінити його слова. Вона вже звикла до його присутності, але сьогодні все було інакше. Це відчуття було важким, як непомітний натиск, який вона не могла ігнорувати.

Трохи поміркувавши, Кора нарешті мовила:

— Добре. Але не думай, що це буде так просто, Кайлен.

Кайлен засміявся, його посмішка стала ще більш загадковою.

— Це буде цікаво, я тобі обіцяю.

Ілюзія, яку створив Кайлен, була такою реалістичною, що Кора відчула, ніби справді перебуває в тому моменті. Вона йшла поруч зі своїми несправжніми батьками, Олівією та Алексом, які, здавалося, не помічали нікого, окрім себе. Кайлен йшов поруч, виглядав природно, наче цей день був звичайною прогулянкою.

Вони йшли за руки, сміялись і розмовляли, а Кора навіть не помітила, як її серце почало битися швидше, коли вони все більше й більше проводили час разом. Всі почуття, які були заглушені або відкладені на потім, прокинулись і стали сильними.

Кайлен запитав її, коли вони були в воді, з лагідною усмішкою на обличчі:

— Можна тебе поцілувати?

Кора не вагалась. В її серці було багато запитань, і багато емоцій. Вона відчула, як її тіло саме притягнулося до нього. Вона ніжно протиснулась своїми губами до його, ніби цей поцілунок був єдиним і найважливішим моментом у її житті. Ілюзія стала ще більш яскравою, ніби все, що відбувалося між ними, було правдою.

Але раптом, ілюзія раптово розчинилася, і Кора опинилась у реальному світі, на ліжку, поряд з Кайленом. Вони все ще цілувались, і хоча це не було більше частиною ілюзії, емоції залишились такими ж сильними. Кора не знала, що саме означає цей момент, чи була це частина гри, чи справжня прихильність з його боку.

Кайлен відсторонився на мить, дивлячись на неї з усмішкою, в його очах горів інтерес.

— Це не був просто момент, Кора, — сказав він тихо. — Ти відчуваєш це?

Кора злегка похитала головою, намагаючись зрозуміти, що відбулося.

— Я не знаю, Кайлен... — прошепотіла вона. — Це все дуже заплутано.

Кайлен м'яко притягнув її до себе, і хоча вони не говорили більше, атмосфера між ними була наповнена чимось глибшим.

Вона лежала, дивлячись у стелю, намагаючись зрозуміти, що відбувається. Серце билося швидше, і її думки плутались. Це дійсно було лише відчуття потреби, чи щось більше? Кора не могла точно сказати, адже її емоції були змішані. Вона закрила очі, намагаючись заспокоїтися, але тіло не слухалося.

Відчуваючи, як все в середині нестримно тягнеться до нього, вона сперлась на лікті і подивилася на Кайлена. Його очі були уважні, злегка усміхнені, але в них була і якась глибина, що Кора ще не могла зрозуміти. Її руки самі потяглися до нього, і, не роздумуючи, вона легенько поцілувала його в губи.

Вона хотіла відійти, відсторонитися, почувавши хвилювання та сумніви. Але Кайлен не відпускав її. Його руки обвилися навколо її талії, притягуючи до себе. Його поцілунок став глибшим, більш відчутним, і в цей момент Кора відчула, як її серце розривається між двома полярними відчуттями — бажанням і страхом. Вона не могла зрозуміти, чому це так сильно, але не могла відмовитися від того, що відчувала.

— Не йди, — прошепотів він, коли їхні губи розлучилися, але його руки все ще тримали її ближче.

Кора подивилась йому в очі, її подих був нерівним.

— Я не знаю, що це, Кайлен... Розумієш це проста потреба... — почала вона, але він нахилився до неї і знову поцілував її, вона не опираючись відповіла на поцілунок.

Цей поцілунок був не таким, як перший. Він був повний емоцій, як ніби вони вже давно знали один одного, але водночас було так важко зрозуміти, чому це сталося саме зараз. Кора не могла зупинити себе, не могла зрозуміти, що це все означає для неї, але відчула, що вона хоче залишитися тут, в цьому моменті, хоча б ще трохи.

Вранці, коли сонце ще тільки почало проникати крізь завіси, Кора прокинулася і подивилася на Кайлена, який мирно спав поруч. Його обличчя було спокійним, і навіть його дихання було таким рівним і тихим, що вона відчула теплоту в серці. Вона лежала, спостерігаючи за ним, відчуваючи як його присутність заспокоює. Тієї ночі все було по-іншому, і хоча Кора ще не зовсім розуміла, що відбувається, вона не могла заперечувати, що їй це подобалося.

Вона хотіла встати, піти на кухню і трохи поїсти, щоб розпочати день, але, коли спробувала піднятися, Кайлен несподівано прокинувся. Без слів він притягнув її за талію назад до себе, не даючи можливості встати. Вона здивовано поглянула на нього, а він лише посміхнувся, затискаючи її в обіймах.

— Куди ти? — прошепотів він, ще не відкриваючи очей.

Кора не могла не посміхнутися в відповідь. Вона на мить затримала погляд на його обличчі, що виглядало таким розслабленим і задоволеним, що вона майже забула про свої плани.

— Я хотіла на кухню, — тихо сказала вона, але насправді вже не так і сильно прагнула йти.

Він мимоволі посміхнувся, його руки стали міцнішими, і він ще ближче притягнув її до себе. Її тіло відразу відчуло тепло його шкіри, і Кора зрозуміла, що тепер уже не так важливо, що було в її планах. Вона просто захотіла залишитися в його обіймах.

Тож, не протестуючи, Кора знову опустила голову на подушку і, закривши очі, заснула в його обіймах. Цей спокій був відчутним, і вона не хотіла, щоб цей момент закінчувався.