Читати книгу - "Сни - мої єтюди, Алюшина Полина"

- Але ж цього не може бути! Людь не міг прожити так довго! За даними,  їх середній вік близько сімдесяти років! Мені здається, енергія не просто так подавалася до того столика. Ну-бо, спробуємо відновити зв'язок між панелями, а потім походимо тут ще: може, в будинку ще щось цікаве залишилося? - Йота підійшла до подруги. Та у відповідь на таку ідею невдоволено скривилася.

 - Ну… добре! Нам потрібно знайти те, що використовувало цю енергію, оскільки дроти та панелі більш-менш гаразд. - Покрутила Нандра долонькою. - Оглянь стіл, може там щось знайдемо.

Вони розділилися. Йота повернулася до столу. Вона провела долонею по його поверхні, струшуючи листя. Несподівано від її дотику сріблясті кола почали світитися блакитним, і над столом яскравим світлом засяяло прямокутне віконце. Йота відскочила від столу і впала додолу.

         - Нандра! Нандра, йди сюди! Здається, я його ввімкнула! - Крикнуло створіння, здригаючись і підводячись на ноги. Її подруга почувши крик, одразу ж прибігла.

         - Дивись! Це схоже на голограми, які ми використовуємо! - Вказала цікава на блакитний екран. Нандра підійшла ближче, примружившись усіма шістьма очима.

 - Тут щось написано… мабуть, їхньою мовою. Ще й картинки чудні... – Створіння почухало голову там, де росло два вигнутих рога.

- Ану, дай! - Посунула подругу Йота. Вона вдивлялась в екран, швидко бігаючи очима по написаному.

- Ми втрачаємо час! У тебе нічого не вийде…

- Знайшла! - Вигукнула Цікава, тицьнувши пальцем у яскравий блакитне коло на екрані.

 - Це погано закінчиться. - Вдарила себе Нандра по лобі долонею.

 - Він, мабуть, записував повідомлення і хотів, щоб хтось побачив їх. - Переглядаючи відео, що вискочило на екрані, говорила Йота.

- І хто ж цей "хтось"? Він один із усієї планети вижив! – Вигукнула Нандра.

- Ось тут повідомлення… і воно… останнє… - Подруги переглянулися. Йота знову натиснула на коло, що вискочило у кутку. Відео збільшилося, і двом дослідницям постала істота без панцира і хутра, наростів, хвоста або чогось того, що вказувало б на спорідненість з Йотою та Нандрою. Єдине місце, де в нього було хутро, це, мабуть, голова. Але то було не хутро — а волосся. Волосся створіння було чорним, шкіра червона, ніби обгоріла. Воно мало два ока. Вони були блакитними, як голограма. Він мав маленький ніс, тонкі губи і рівні білі зуби. Йота і Нандра промацали свої, які нагадували зуби пили і з подивом знизали плечима, продовживши дивитися. Слабке створіння в дивному на вид одягу не поспішаючи сіло за стіл, направивши на себе камеру.

- Т-а-а-а-кс... - Протягнув чоловік, посміхнувшись.

Нандра штовхнула подругу в бік.

- А що він каже? Ти знаєш їхню мову?

- Я? Ну… із залишків того, що ми знаходили, їхня мова дуже дивна! Причому чомусь у різних куточках планети говорили по-різному... – Заторохтіла її подруга.

- То ти знаєш чи ні?! - Обурювалася її попутниця. Цікава закрила морду руками і засмучено протягла:

         - Ні-і-і-і. - З усіх шести очей полилися зелені сльози.

- Ох-х, час витрачено дарма! - Важко видихнула Нандра.

Тут Йота раптово вигукнула:

- Я так хотіла дізнатися щось нове про цих людей! Ну, не може все так закінчитися! – Ридала дослідниця. Попутниця закрила чотирма руками свої величезні вуха божеволіючи від плачу подруги.

- А-а-а-а! Гаразд! Пішли назад на станцію! Візьмемо всі словники, які ви створили та перекладатимемо. Тільки не реви, я тебе благаю! - Крикнула Нандра, давши подрузі потиличника. Створення відразу перестало плакати.

- Ти справді допоможеш мені перекладати? – Жалібно протягла Йота.

         - Так, так, а тепер давай повертатись. Надворі вже темніє. - З полегшенням промовила захисниця.

- Нандра, я така рада, що ти зі мною! – Радісно грюкнувши в чотирма долонями, сазала Цікава.

Попутниця схопила подругу за вухо, потягнувши за собою. Йота повернулася до скелета.

- Почекай ще трохи! Ми скоро повернемося!

- Та, навіщо ти йому це кажеш? Він же мертвий! - Дивувалася захисниця, йдучи крізь густі чагарники.

 – Не знаю, хочеться. - Знизала плечима цікава.

Двоє дослідниць близько півгодини йшли через розлогі кущі папороті та очерету. Незабаром вони почули знайомий звук мотора їх станції. Вийшовши з-за листя, Цікава та захисниця опинилися перед величезним кораблем, що мав форму краплі. Він стояв на трьох товстих опорах, роззявивши свій широкий рот. Навколо була галявина випалена двигунами, але не дивлячись на це, де-не-де вже прорізалися листочки жовтої трави.

- Нандра! Йота! Ви вже повернулись? - Помітивши мандрівниць, прокричало ще одне створіння. Воно вийшло з трюму корабля, радісно посміхаючись своїми гострими, як бритва, іклами. – Ви виглядаєте засмученими! Щось трапилося?

На очі Йоти почали накочуватися сльози і вона готувалася вилити весь свій біль, але тут Нандра закрила їй рота обома руками.

- Прошу, Марсе, не нагадуй. Мені вистачило й однієї її істерики. - Сердито подивилася захисниця на лаборанта, що прийшов.