Читати книгу - "Погода, яка змінила світ"

флот. Полководцю монголів, ханові Арану, взагалі бракувало досвіду ведення морських битв. Японські кораблі були вочевидь придатнішими до моря й більш маневровими, це дало самураям змогу взяти на абордаж монгольські судна й розпочати інтенсивний і кривавий двобій. На борту тісних суден монголи не могли скористатися своєю найважливішою зброєю – луками й усіляким начиненим порохом причандаллям. Японці, навпаки, відчували себе як риба у воді, орудуючи звичними мечами.

Попри здобуту перевагу, японці помітили незначну ваду своєї зброї: мечі були трохи заслабкими й застрягали або ламалися, рубаючи товсту шкіряну броню монголів. Це змусило японських зброярів замислитися над тим, як вони кують зброю, що згодом призведе до появи характерного для Японії меча – катани. Слово «катана», до речі, запозичене з португальської, що означає «великий ніж».

Для загарбницького війська монголів битва у будь-якому разі вже програна, а ті кораблі, які досі на плаву, вирушають назад до Корейського узбережжя.

Хану Хубілаю і його штабу новина мала б здатися громом серед ясного неба. Але сором тому, хто здається: необхідно діяти жорстокіше, думає імператор, усвідомлюючи, що його солдати радше постраждали від нещастя та негоди, аніж від майстернішого у воєнному ремеслі ворога.

Отже, Хубілай дає розпорядження готуватися до другого вторг­нення. І цього разу жодні примхи долі не мають стати на заваді. Навесні 1281 року з Масану до Кореї випливає другий, значно більший флот, налічуючи цього разу 900 кораблів із понад 30 000 монгольських та корейських солдатів на борту. Водночас із Південного Китаю в напрямку Японії, згідно з документами того часу, випливає ще більший флот із 3500 кораблями та майже 150 000 вояків на борту – така цифра є дивовижною й сьогодні. Приблизно стільки ж союзні війська висадили в Нормандії під час Другої світової вій­ни в «День Д».

Проте, як вказують сучасні історики, середньовічній історіографії притаманне перебільшення. Поділимо цю цифру на десять й наблизимося до реальної кількості солдатів, стверджує, приміром, Томас Конлан, професор історії Принстонського університету в США. Інший історик, Морріс Россабі з Колумбійського університету, погоджується, що цифри сильно перебільшені, але, зрештою, оцінює величину монгольських сил під час другого вторгнення в 70 000 солдатів.

Хоч би як рахувати, однаково тієї весни до берегів Японії вирушає чималий флот. Японці також не били байдиків, а мобілізували приблизно 40 000 самураїв та інших воїнів і укріпили узбережжя Кюсю. Їх також попередили, що друга хвиля вже в дорозі, точнісінько, як і очікувалося після першої невдалої спроби. Тож самураї гострять свої мечі, моляться синтоїстському богові війни Хачіману і, чекаючи, пильнують західний горизонт.

Монгольсько-корейський флот запливає в бухту Хаката 23 червня 1281 року, але великого китайського флоту не видно. П’ятдесят днів триває позиційна війна, упродовж якої монголам не вдається пробитися через японські укріплення.

Зрештою з’являється головний монгольський флот. Схоже, проб­леми постали перед японцями, які раптово опинилися віч-на-віч із силою, яка перевищує їхню втричі.

Саме тієї миті, коли японські самураї думали, що настав їхній час, стихія ще раз втручається, змінюючи світ. Іще один тайфун обвалюється на Кюсю 15 серпня 1281 року й розкидає, топить або знищує монгольський флот ущент. Монголи знову страждають через те, що велика частина їхніх кораблів – плоскодонні річкові човни, які за відсутності кілю відносно легко перевертаються у буйних водах і на вітрі.

З 4400 (пам’ятайте: середньовічна історіографія) кораблів залишається лише декілька сотень. Тих небагатьох монгольських воїнів, які не втопилися, японські самураї холоднокровно вбили. Лише жмені солдатів пощастило повернутися на суходіл у столицю Даду й доповісти ханові Хубілаю про те, що сталося.

Друга невдала спроба завоювання Японії стала величезною невдачею великого хана. Принаймні зважаючи, наскільки дорого все обійшлося. Аби залатати казну, хан девальвує валюту, що призводить до інфляції. Це спричиняє розбрат між корінними китайцями та звільненими від податків монголами.

Але є й інша, значно дорожча ціна, яку Хубілаєві та його монгольській династії доведеться заплатити за свою невдалу спробу продовжити світове завоювання морем. Міф про нездоланну та непереможну монгольську орду розлітається на друзки.

Як сам Хубілай, так і його наступник, хан Темур згодом плануватимуть третю спробу вторгнення, але смерть Хубілая зруйнувала всі плани і… ну, на цьому й все, так би мовити.

Унаслідок цих подій національна свідомість японців росте до гротескних розмірів. Два тайфуни, які прийшли на допомогу проти монголів, не могли ж, як уважали японці, бути природного походження. Це мав бути порятунок, посланий самими богами. Отже, ці два шторми назавжди увійдуть в історію під назвою камікадзе – вітер богів. А самі японці після цього почнуть уважати себе та свої острови неприступними та невразливими.

Решта світу познайомилася з поняттям «камікадзе» завдяки японським пілотам-самогубцям, які за часів Другої світової війни атакували американські воєнні кораблі та інші цілі, скеровуючи на них свої літаки «Mitsubishi A6M Zero», повні бензину та вибухових речовин. У Японії їх офіційно називали Токубецу Коґекітай.

Понад 2000 пілотам-смертникам судилося загинути таким чином, проте, врешті-решт, це не найгірший спосіб воювати: японцям цим методом вдалося потопити понад 32 американські кораблі.

Росіяни (які навіть раніше за японців застосовували пілотів-смертників) і німці також використовували метод камікадзе під час Другої світової війни, але японські пілоти, певна річ, найзавзятіше жертвували у такий спосіб своїм життям за батьківщину.

Попри те що сучасні історики вважають, що ревність японських камікадзе віддавати своє життя за імператора перебільшена – багато хто робив це просто через наказ або примус, – не можна заперечувати вплив двох звичайнісіньких штормів на менталітет японського народу. Тайфуни-камікадзе здійняли такий потужний вихор у душі народу, що знадобилося скинути дві атомні бомби в самісінький його центр – щоправда, ці бомби коштували життя сотням тисяч людей, – аби його утихомирити.

Чи шторми-камікадзе взагалі існували – це вже зовсім інше питання. Не всі у цьому впевнені. По-перше, це аж надто схоже на пропаганду, яку японські можновладці могли з легкістю вигадати й поширити, маючи на меті створити міф про непереможну, неприступну, обрану богами Японію. По-друге, принаймні сьогодні тайфуни є відносно незвичним явищем для тих частин Японії, якими, за легендою, пронеслися шторми-камікадзе. Те, що цілих два шторми випадково прокотилися з таким малим інтервалом, у 1274-му й 1281 році, – малоймовірно.

Тайфун знищує монгольський флот. Туш і акварель на папері, Кікуті Йосай, 1847 р. 

З іншого боку, дослідження скам’янілих відкладів, взятих зі дна озер у тій місцевості, проведені американськими вченими за сучасної доби, вказували на те, що дві різні події залишили виразний слід у рештках саме того часу. Окрім того, на морському дні неподалік японських берегів знайдені затонулі кораблі, які ніби вписуються в легенду про знищений монгольський флот. Тож