Читати книгу - "Наприкінці приходить смерть"

Кайт видала смішок.

– Не тягніть надто довго. Чоловіки не змінюються – так, і жерці теж! Все має робитися за правилами й законами. Але моя вам порада – дійте швидко, інакше іще хтось помре.

Вона розвернулася й пішла.

– Прекрасна жінка, – пробурмотів Імхотеп. – Віддана мати, відповідальна дружина – але її манера спілкуватися з господарем будинку… залишає бажати кращого. Звісно, я пробачу їй, зважаючи на обставини. Ми всі спантеличені. Самі не розуміємо, що робимо.

Він обхопив голову руками.

– Деякі з нас і в інший час не розуміють, що роблять, – зазначила Іса.

Син роздратовано зиркнув на неї. Цілитель зібрався йти, тож Імхотеп провів його на ґанок, отримавши поради з догляду за хворим.

Ренісенб, яка лишилася в покої, запитально глянула на бабусю.

Іса сиділа нерухомо. Вона насупилася, а вираз на її старечому обличчі змусив онуку боязко запитати:

– Що це ти замислилася, бабусю?

– Правду кажеш, я замислилася. Такі надзвичайні речі відбуваються в цьому будинку, що хтось має все обміркувати.

– Жахливі речі, власне, – сказала Ренісенб, здригнувшись. – Вони мене лякають.

– Вони лякають і мене, – зізналася Іса. – Але, можливо, з інших причин.

Знайомим звичним жестом вона зсунула перуку набік.

– Але Яхмос не помре, – знову подала голос Ренісенб. – Він житиме.

Стара кивнула.

– Так, верховний жрець вчасно прибув. Інакше йому б так не пощастило.

– Як гадаєш, щось подібне повториться?

– Я гадаю, що Яхмосові, тобі та Іпі – і Кайт, можливо, теж – краще бути дуже уважними з тим, що ви їсте та п’єте. Нехай раби завжди куштують вашу їжу та напої першими.

– А як же ти, бабусю?

Іса всміхнулася характерною сардонічною посмішкою.

– А я, Ренісенб, уже стара жінка, і я люблю життя так, як тільки можна його любити, насолоджуючись кожною хвилиною, яку мені відміряно. З вас усіх у мене найбільше шансів вижити, бо я буду найобачнішою в цьому будинку.

– А як же батько? Адже Нофрет не може бажати зла батькові?

– Твоєму батькові? Я не знаю… Ні, не знаю. Поки що мені не ясно. Завтра, коли я все обміркую, то знову поговорю з пастушком. Було щось таке в його розповіді…

Бабуся замовкла, насупившись. Потім, зітхнувши, звелася і, спираючись на костур, пошкандибала до свого покою.

Ренісенб пішла до брата. Той спав, і вона навшпиньки вийшла. Хвильку повагавшись, рушила до Кайт. Спостерігаючи за тим, як вона співає колискову дитині, Ренісенб, непомічена, стояла в дверях. Обличчя Кайт було таке спокійне і мирне, вона була так схожа на себе саму, що на мить Ренісенб здалося, ніби події останньої доби були лише сном.

Вона розвернулася й пішла до себе. На її столі, поміж слоїків та коробочок з косметикою, стояла маленька скринька Нофрет.

Ренісенб узяла її і почала роздивлятися, поклавши на долоню. Цієї скриньки для прикрас торкалася Нофрет, ця річ належала їй.

І знову дівчину накрило хвилею жалю, змішаного з дивним відчуттям розуміння. Нофрет була тут нещасна. Тримаючи в руках цю маленьку коробочку, вона, можливо, навмисне перетворювала свою тугу на ненависть і злостивість. Навіть тепер ця ненависть не вщухала… досі шукала помсти. О ні, ні, не може бути.

Майже машинально Ренісенб розстебнула ґудзики й відкрила кришку. Всередині було намисто з каріолю, зламаний амулет і ще дещо…

Серце Ренісенб закалатало, коли вона дістала зі скриньки намисто із золотими левами…

Розділ п’ятнадцятий. Літо: місяць перший, день тридцятий

Знахідка страшенно налякала Ренісенб. У миттєвому пориві вона швидко заховала намисто назад у скриньку, закрила кришку й міцно обкрутила ґудзики мотузочкою. Інстинктивно їй хотілося приховати те, що сталося. Вона навіть налякано озирнулася, аби переконатися, що її ніхто не бачив.

Уночі вона не могла заснути, повертаючись з боку на бік на різьбленому дерев’яному підголівнику.

На ранок вона вирішила, що має комусь розповісти. Їй було важко носити в собі тривожне відкриття. Двічі за ніч вона прокидалася, вдивляючись, чи не стоїть біля неї розлючена Нофрет, але нікого не бачила.

Узявши зі скриньки намисто із золотими левами, Ренісенб сховала його в складках сукні. Щойно це зробила, як до її покою зайшла сполошена Генет. Погляд її блискучих очей пронизував бажанням поділитися свіжими новинами.

– Уяви собі, Ренісенб, хіба ж це не жахливо? Хлопчик, цей хлопчик, пастушок, заснув сьогодні вранці біля кошиків зерна. Отож усі його трусять, трусять, кричать йому на вухо. Але, здається, він уже не прокинеться. Він ніби макової настоянки випив – а може, так і було – але хто б її дав йому? Жоден із нас, це точно. Та і сам він не взяв би. О, ми мали ще вчора здогадатися, чим це закінчиться.

Генет потягнулася до одного зі своїх численних амулетів.

– Амоне, захисти нас від лихих духів померлих! Хлопчик розповів те, що бачив. Він описав її. Тож вона повернулася й дала йому макової настоянки, щоб його очі заплющилися навіки. О, яка ж вона могутня, ця Нофрет! Вона бувала за кордоном, ти знала? Поза межами Єгипту. Закладаюся, вона вивчала примітивну іноземну магію. В цьому будинку ми в небезпеці, всі ми. Твій батько мусить принести в жертву Амону кілька биків, усю худобу, якщо знадобиться – зараз не час для економії. Ми мусимо захиститися. Ми мусимо попросити допомоги в твоєї матері – так Імхотеп і збирається вчинити. І жрець Мерсу каже так само. Треба урочисто звернутися до мертвих. Горі зараз якраз добирає слова для листа. Твій батько вважає, що звертатися треба до Нофрет. Щось на кшталт: «О, найпрекрасніша Нофрет, невже я бодай колись зробив тобі щось погане…» і так далі. Але, як сказав верховний жрець Мерсу, потрібні жорсткіші заходи. Твоя мати, Ашаєт, була впливовою жінкою. Брат її матері був номархом, а брат Ашаєт – управителем маєтку візира Фів. Щойно Ашаєт дізнається, що коїться, вона подбає про те, щоб якась наложниця не вбивала її дітей! О так, справедливість візьме гору. Як я вже казала, Горі саме складає звернення до неї.

Ренісенб збиралася знайти Горі й розповісти йому про намисто. Та якщо він був зайнятий із жерцями в Храмі Ісіди, то годі було й сподіватися поговорити з ним наодинці.

Чи не піти їй до батька? Ренісенб похитала головою, відкидаючи це рішення. Її дитинна віра в батькову всемогутність давно розвіялася. Тепер вона бачила, як швидко той кришиться під тиском складних обставин, як замість справжньої сили виставляється роблена